|
ЛИСТ ДО НІМЕЦЬКОГО ПОСЛА
Українська [Народня] Республіка
Голова Директорії і
Головний Отаман Армії
Української [Народньої] Республіки
З лютого 1921 р.
Пане После!
Я хочу подати кілька уваг з приводу Вашої останньої ноти від 26
січня, № 233.
І. Інтервенція. Маю сумнів, щоб інтервенція могла відбутися в
ближчому часі. Европа до цього нездібна: а) через брак активної
ініціятиви і б) з причин внутрішнього етану, який ще ускладнився для
всіх держав у наслідок війни. Інтервенцію можна було б прискорити
лише за умови, коли б уряд совєтської Росії поновив наступ на Польщу
і розбив би військо цієї держави або, якби Румунію повністю
зруйнував наступ совєтської Росії. Ви знаєте про офіційне
повідомлення урядів Польщі і Румунії, що вони не помічають ворожих
намірів большевиків, скерованих проти їхніх держав; в дійсності ж
вони не знають нічого певного про пляни Троцького-Леніна. Інші уряди
европейських держав мають так само мало певних даних у цьому
питанні. Винятком, можливо, є уряд Німеччини, і це з причин легко
зрозумілих. Що б там не було, але всі генеральні штаби зацікавлених
держав стверджують нагромадження совєтського війська коло
тимчасового польсько-румунського фронту. Ці відомості збігаються з
даними мого генерального штабу. Було б невірогідним припустити, що
большевики і далі тримали б напоготові це велике військо, якби вони
не мали певної мети, осягнення якої могло б виправдати
катастрофічний фінансовий і харчовий стан та інші наслідки їх
згубного урядування, що їх вони представляють як неодмінну офіру на
вівтар святої справи.
Найвірогідніше припущення — що большевики хочуть заскочити
европейську дипломатію у час, що вони самі визначать як слушний для
здійснення їхніх плянів. Погляди на спрямування большевицького
наступу — різні. Польський генеральний штаб думає, що наступ буде
спрямований проти Румунії, румуни ж висловлюють думку, що росіяни
кинуться на Польщу з заміром захопити Данціґський коридор. Якби
польське військо не змогло протистояти большевицькому нападові на
вхід до згаданого коридору, то завдання спинити цей напад ляже на
німецьке військо, в наслідок чого німецький уряд може вимагати
компенсації у формі перегляду Версальського договору. Троцький і
Ленін, звичайно, не прискорюють наступу до того часу, поки не будуть
відомі наслідки плебісциту у Сілезії, вони вичікують, чи не викличе
цей плебісцит конфлікту між двома зацікавленими сторонами.
Нам було б дуже важливо знати наміри німецького уряду на випадок
большевицької перемоги у наступі, і було б бажано, Пане После,
дістати від Вас повнішу і точнішу інформацію в цій оправі. Я маю
відомості, що певні німецькі угруповання мають на думці створити
корпус для румунської кампанії на Україні; з цим пляном було б
зв'язане відновлення влади Скоропадських. Я хотів би, Пане После,
щоб Ви звернули увагу відповідних кіл у Німеччині на те, що
здійснення такого пляну зустріне непереборні перепони. Не варто
говорити про ілюзії Гетьмана, бо мала кількість його прихильників і
німці були б знищені самими лише селянами, і то за дуже короткий
час. Наші селяни хочуть порядку, вони ненавидять Росію і через те не
хочуть і думати про поновлення Гетьманату; вони прагнуть автономного
демократичного уряду. Таким вони вважають наш теперішній режим. Цю
істину мають добре усвідомити німці; треба їх застерегти проти
небезпечних авантюр, які, на жаль, пропаґують серед них деякі мало
дисципліновані українські політичні діячі. Всяка інтервенція на
українському ґрунті без попереднього договору і згоди нашого уряду
була б чистою фантазією, бо населення не поставиться прихильно до
завойовника, доки воно не буде переконане в доброзичливому ставленні
до нього уряду Української [Народньої] Республіки. А я і мій уряд не
стерпимо ніякої інтервенції, що не була б узгодженою з силами
Антанти, і ми просимо це виразно дати до зрозуміння в Берліні.
Я повідомив про ці пляни інтервенції представників наших
повстанських організацій на Україні, з якими я зв'язаний,
зазначивши, що в належний час і в належному місці вони дістануть
відповідні інструкції. Зрозуміло, що коли ініціятори інтервенції
вперто не зважатимуть на наш уряд, з цього можуть постати дуже
прикрі наслідки. (Приклад: доля Денікіна, якого наші селяни почали
атакувати лише тоді, коли він насмілився напасти на нас зі зброєю.)
Взагалі будь-яка інтервенція завалиться дуже швидко, якщо не буде
взята до уваги воля українського народу, що сьогодні ставиться з
повагою лише до мого уряду.
ІІ. Гетьманські пляни. Підстави до приходу до влади Гетьмана, тобто
поновлення Гетьманату з Скоропадськими, підпертого Берліном, надто
позбавлені життевости, щоб варто було довго про них говорити.
Правда, аґенти Скоропадського (певні члени партії „Хліборобів")
пропаґують цю ідею в деяких військових колах серед офіцерів. Але
тільки окремі офіцери піддаються цій аґітації; маса офіцерів і
солдатів не сприймає таких спроб пропаґанди, які викликають лише
обурення. Щодо наших повстанців, то вони, якщо бувають свідками
такої аґітації, реаґують на неї загрозами винищити всіх офіцерів,
які брали б у тому участь, після повернення нашої армії на Україну.
Я думаю, що ця загроза одного дня могла б здійснитися. Вся ця
гетьманська аґітація поміж офіцерів не була б варта уваги, якби вона
не вносила з собою до нашої армії деяких зародків розкладу. Отже,
треба їй покласти край. Протидіяння гетьманцям мусіло б включати: 1.
відповідні статті в німецькій пресі; 2. офіційне оповіщення послів
інших держав про нездійсненність прагнень Гетьмана на Україні. Поза
тим треба попередити оточення Гетьмана про значні прикрості для
нашого народу, що їх можуть спричинити їхні пляни, і про долю, що
спіткає самих гетьманців, якщо вони підуть на провокацію.
Я уже відзначав, що большевики виберуть сприятливий час, щоб
поставити крапку над „і". Думаю, що з огляду на внутрішній стан
країни вони не зможуть довго залишатись бездіяльними. В разі
поновлення воєнних дій і большевицької ініціятиви в цьому (бож ані
поляки, ані румуни не візьмуть першими зброї в руки), наш уряд буде
змушений узяти в тому участь своїми військовими силами. Перед нами
святе завдання — активна співпраця проти большевиків, але ми можемо
його виконати лише маючи належно озброєне і екіпіроване військо і
достатню базу, щоб могти довести число наших вояків до кількох сот
тисяч людей, від 300 000 до 600 000 для початку. Якби такої бази
знову не було, ми опинилися б в такому самому небезпечному стані, в
якому були під час нашого останнього наступу, і не були б
забезпечені проти прикрих несподіванок. Можливо, що перебування
Маршала Пілсудського в Парижі могло, до певної міри, зорієнтувати
Францію (а може й Англію) щодо їх евентуальних плянів і подій на
Сході. Поляки обіцяли нас підтримати в цьому, порушивши українське
питання, але в теперішній час навіть найвпливовіші польські кола не
можуть нічого сказати про наслідки цієї подорожі. Передбачаючи
можливість щонайгіршого для нас, можу накреслити таке:
а) большевики замиряться з поляками,
б) вони не будуть воювати з румунами,
в) европейські держави заспокояться на ілюзії миру і спрямують свою
політику до укладення торговельного договору з Росією, погоджуючись
на знищення наших військових сил (які, не зважаючи на інтернування,
ще не втратили своєї організованої сили) і на вилучення нашого уряду
в будь-якій діяльності.
Зважаючи на ці можливості, з одного боку, (я змушений припускати
найгірше) і взявши до уваги, з другого боку, рух на Україні, я
намагаюся поставити на широку скалю антибольшевицький повстанський
рух на Україні. За останній час мене все частіше відвідують делеґати
повстанських груп і організацій. Розмови з цими делеґатами і їх
звіти дають змогу констатувати таке: 1. економіку України жахливо
зруйновано; 2. шляхи сполучення і промисловість перебувають у
жалюгідному стані; 3. велика кількість большевицьких солдатів на
Україні плюндрують населення, реквізуючи зерно і худобу на потреби
Москви і без краю знущаються з народу найбільш дошкульними засобами;
4. популярність назви „кацап", як символу зненавидженої окупації; 5.
нарід пристрасно прагне загального повстання проти чужинецької влади
і хоче знищити гнобителя і його військо грізним рухом. Цей рух треба
організувати, так само як треба, щоб на час загального повстання
місцеві повстанські одиниці були скоординовані і підпорядковані
вищій владі. Для цього я відряджаю: а) аґентів з завданням підкласти
міни і саботувати терен під большевицькою владою, б) старшин до
різних українських місцевостей, щоб керувати діями повстанців. Все
це провадиться за докладно розробленим пляном і у широких маштабах.
В ближчому часі група наших людей, старанно добраних з цією метою,
виїде на Україну, і ми передбачаємо поширення діяльности. Отже,
керівництво цими повстаннями на Україні перебуває, хвалити Бога, в
руках проводу Української [Народньої] Республіки: повстанські
отамани користуються довір'ям нашого народу, бо вони мають мандати
від мене, і повстання будуть, безперечно, успішні, якщо Антанта
підтримає уряд Української [Народньої] Республіки в справі
репатріяції її організованої і забезпеченої армії або в ході
загального повстання, або при закінченні його, щоб порядок у державі
і організація влади серед безладдя були усталені і зміцнені. Всі мої
зусилля спрямовані тепер на те, щоб зробити перерву у самочинних
повстаннях. Ми не можемо і не хочемо даремно лити кров наших
найвідважніших лише через те, що в Европі панує тенденція відсувати
все на завтра. Я ставлю перед собою питання, чи не мусів би я
використати в повній мірі свій вплив на повстанців лише в ту
хвилину, коли буду певний, що Антанта знову не покине нас
напризволяще. Щодо організації цих дій, то відбуваються переговори з
урядом Кубані, який ясно висловив бажання тісно сконтактуватися з
нашим урядом і то не лише в цій справі, але й у всіх інших,
включаючи загальну політику, спрямовану до полегшення нав'язування,
за певних умов, зв'язків між Кубанню і Україною.
Я Вас прошу прийняти до серйозного розгляду всі ці інструкції,
відомості і директиви і зважати на них у Вашій праці, повній
відповідальности, згідно з Вашим становищем.
Прошу прийняти, Пане После, запевнення в моїй щирій повазі
Петлюра
* Друкується з машинописної копії французькою мовою, що зберігається
в Музеї-Архіві УВАН у США. Переклала з французької мови Оксана
Чикаленко. Імени адресата на копії нема.
|
