|
ЛИСТ ДО О. Я. ШУЛЬГИНА
Плян того „союзу", про який
докладно пише кн. М. Кочубей і про який Ви свідчите, що він, мовляв,
„носиться в повітрі", з мого погляду заслуговує уваги. Ще кілька
місяців тому я рекомендував А. Ніковському робити в цьому напрямку
певні заходи. Об'єктивні причини стали на перешкоді реалізації наших
інтересів в цій комбінації. Розглядаючи її в перспективі
согоднішнього дня і ближчих років будівництва нашої держави, гадаю,
що ідея подібного союзу заслуговує уваги. Все питання полягає лише в
тому, чи зважиться врешті Франція на такий „рішучий" крок, як
остаточно порвати з думкою реставрації старої Росії, і сказавши в
цьому напрямку „А" (створення Польщі) промовити і „Б" (визнати
Україну).
Без включення України в цю комбінацію, я її вважаю за мало імпонуючу
і не маючу великого впливу на можливі в будучому концепції чи
конфлікти загальноєвропейського значення з дійсно ґарантованим
пріоритетом в них Франції.
Розглядаючи по суті ту територіяльну базу, на яку мала би впливати
згадана комбінація, гадаю, що вона є для нас приємлемою при певних
корективах щодо границь наших з Польщею, які, з мого погляду повинні
бути переглянуті на Волині,1 бо границя, установлена Ризьким
трактатом, не може бути прийнята. Границя з Румунією (Дністер)
вистачає.
Одділяючись од Болгарії морем, ми зможемо завжди мати добрі і
сердечні (і то реально) стосунки з нею. Так само і з Туреччиною.
Море і тут нас мирить — бо ледве чи хто з українців тепер мав би
глупство претендувати иа Босфор, і тут, мені здається, навіть Донцов
не схотів би відогравати ролі українського Мілюкова. Щодо сухопутної
границі з Туреччиною на північному Кавказі (припускаючи, що Кубань
колись — і то може не так задовго — впасти може до нас, як груша
спіла), то я гадаю, що ми не будемо багато сперечатись. Нам не
прийдеться хоріти на територіяльний максималізм і зв'язані з ним
нахили до військовомілітарних експансій, бо років на ЗО нам
вистачить праці мирного державного будівництва, коли тільки станемо
на ноги.
Отже з погляду реальної заінтересованости нашої в цій концепції я не
бачу підстав для іґнорування нею. Одним із головних завдань для
переведення пляну в життя є звільнити турків (кемалістів) од
зв'язків їх з Совітською Росією. Чи рішиться на це Франція? Чи
знайде в собі сміливости проревізувати Севрський договір? На мою
думку, чим скорше вона це зробила би, тим більше користи мала б. Бо
проволікання справи дасть певні зручні вигоди в руки Англії.
При склавшійся ситуації я гадаю, що до такого пляну ми можемо
поставитись позитивно. За нашу участь в цій комбінації (включаючи
сюди визнання нашої державности) ми зможемо заплатити певними
компенсаціями матеріального характеру в формі економічних привілеїв
і переваг, які зможемо дати Франції. Од неї ж маємо вимагати
технічних засобів для озброєння армії нашої, збудування військових
заводів на Україні etc. Тої зброї у Франції досить, і вона, без
шкоди для себе, може уділити нам її за ті переваги, які ми їй дамо.
Отже, я міркую, що всяка інтенсивна праця в напрямку згаданої
комбінації відповідає нашим інтересам сьогоднішнім, а також і
перспективам державного будівництва на завтра, яке я опреділюю
певною парою десятиліть.
Треба знаходити впливові круги, з якими в цій площині можна говорити
і яким можна довести істотне значення і питому вагу нашої участи в
цій концепції.
Петлюра
2/VI 1921 р.
* Друкується з ориґіналу, що зберігається в Бібліотеці ім. С.
Петлюри в Парижі.
1 Справи Галичини я не торкаюсь — то діло Ліґи Націй.
|
