|
ЛИСТ ДО А. В. ШКОВСЬКОГО
Шановний Андрію Васильовичу!
Маю кілька вільних хвилин, які й використовую для цього листа. Буду
говорити не про справи урядові і державні, а про літературні,
повертаючи до тої теми, яку побіжно з Вами обговорювали останній раз
перед моїм від'їздом з Тарнова. Отже перекладна література,
Оренштейн і майбутні потреби нашої молоді, нашої пересічної родини в
добрій книжці. Очевидна річ, що українські письменники тої потреби
не зможуть задовольнити: їх не так багато, пишуть вони порівнюючи
мало. В кожному разі, їх продукція не поспіє за „спросом", хоч би до
існуючих письменників прибавилось ще стільки ж. Не задовольнить наша
власна література і своїм змістом: він завузький і обмежений своїми
темами. Отже треба перекласти: 1) те, що створено путящою світовою
літературою, 2) те, що буде творитись. Дотеперішня практика в цій
справі, як про це доводив В. Старий у „Трибуні", не мала пляну,
послідовности та координації. Очевидна річ, що й далі так буде.
Видавництва і „ідейні", і „вуличні" все будуть дбати про „вигоду"
друкованого, а не про ті цілі, які треба ставити в цій справі з
огляду широких національних завдань. Майже певен, що ота свинська
звичка, яку засвоїли українські перекладчики, і надалі буде ними
практикуватись. Замість користуватись ориґіналами, списувати на
українську мову з кепських російських або польських перекладів.
Такими перекладами тільки засмітити можна нашу перекладну
літературу. Зокрема переклади галичан з чужоземних мов, власне з
німецької, яку вони улюбили, можуть викликати лише знеохочення до
читання: тяжкі, кострубаті, за рідкими виїмками.
Summa summarum і ріа desideria:
Треба щось робити в напрямку пляну, програми. Чи не можна було б
взяти приклад з перекладних праць Боя, який з феноменальною
продукцією „перепирає" на польську мову майже всіх французьких
клясиків ? Думаю, що могли б Ви дещо в цій справі зробити: 1)
організувавши групу перекладчиків, 2)вступивши в переговори з
„меценатом" Оренштейном, 3) а зокрема повівши наступ проти редакції
його видань.
Поміркуйте над цією справою, заінтересуйтесь нею ближче, маючи на
увазі всі ті вимоги, які поставить нам українське життя після упадку
большевизму.
Наша молодь — студенти, курсистки, гімназисти, семінаристи, юнаки,
„інтеліґентні дами", акцизні і всякі інші урядовці на провінції,
особливо дантисти і аптекарі, мусять мати для читання багато книжок.
Не будуть мати своїх, чи в українському перекладі, звернуться до
російських, а до цієї чуми і зарази не слід допускати.
Я чув, що наша Академія Наук ніби ставила перед собою цю справу.
Шануючи святі турботи її, не думаю, щоб вона могла своєчасно цю
справу розв'язати. Держава не в стані буде субсидирувати проекти
академічні дотичні цього. Лише приватна ініціятива комерційна,
підживлена і скерована ідейним провідництвом, може тут щось зробити
путящого, а головне, своєчасно. Кооператорам я не вірю, — це
крамарі: книжку (з зовнішнього боку) видадуть не для читання, а для
обгортання оселедців, як у цьому можна було переконатись з
дотеперішнього досвіду. А ми повинні книжку читати пристойну, яка б
викликала і зовнішнім своїм виглядом повагу до друкованого слова!
Отже, а) коли б Ви переглянули реєстр дотеперішньої перекладної
літератури, б) утворили програму майбутніх перекладів, організували
групу перекладчиків і редакцію, то зробили б велику прислугу для
нової України. Міркую, що схилити Оренштейна до цієї комбінації не
було б тяжко, розумний жид на цьому прецінь може і слави зажити і
„грубого гроша" заробити! Очевидна річ, що поруч з красним
письменством потрібно було б подбати і про підручники по історії
европейських літератур, а то наші студенти знову примушені будуть
звертатись до російських перекладів !
Подаючи оці міркування на Вашу розвагу, думаю, і в Бозі надію маю,
що зачеплена тема припаде Вам до серця, як людині, що має смак до
доброї книжки і відчуває ті переживання в цій справі, які мають
місце і в моїй душі.
***
Користуючись випадком, ставлю перед собою питання: а що ж будуть
робити наші студенти на юридичних факультетах у справах студіювання
міжнароднього права? Не мають підручників своїх, не мають і
перекладів важливіших трактатів, не мають літератури, дотичної справ
міжнародньої політики. Чи не можна було б і тут щось подумати: 1)
скласти повну програму видань, хоч головніших, і 2) [організувати]
групу перекладчиків, хоча б з числа Ваших співробітників по
міністерству; і знову ж умовитися з Оренштейном ?
Подумайте. Річ дуже потрібна.
Торнтон
17/ХІ 1921 р.
* Друкується з ориґіналу, що зберігається в Бібліотеці ім. С.
Петлюри в Парижі.
|
