НА ГОЛОВНУ

біографія
спогади
творчість
діяльність
література
фотографії
на головну

ТВОРЧІСТЬ

ДЕРЖАВНИЦЬКА ТА ЗАКОНОДАВЧА ТВОРЧІСТЬ СИМОНА ПЕТЛЮРИ
 

ТОМ ДРУГИЙ
 

ЛИСТ ДО А. В. НІКОВСЬКОГО

Копію П. Прем'єру
П. Міністру закордонних справ

П. Міністре!

В одному з попередніх листів до Вас, я звернув увагу на ту працю, що нею до певної міри повинно Міністерство Закордонних Справ зайнятись в цілях виховання нашого громадянства та придбання ним певного критерію для орієнтировки в скомплікованих обставинах міжнароднього життя. Звичайно, що завдання се нелегке, а придбання ним згаданого критерію є справою загально-політичного і державного розвитку нації. Але я мало шанував би той уряд український, що обмежував би свою працю виключно завданнями адміністрування краю, не звертаючи уваги на більш широке розуміння своїх обов'язків, які полягають у правильному з'ясуванні ним завдань нації і допомозі у належному вихованні її для здійснення оцих завдань. Отже, уряд український і одповідальні керівники його (даного кожного періоду) повинні незалежно од безпосередніх своїх завдань адміністрування, виконувати все те, що допомагати буде найлегшому провадженню останнього і не тільки в даний період нашого державного життя, а і в кожний хронологічно дальший. Не можемо ми похвалитись, щоб політичний розвиток українського громадянства і його уміння орієнтуватись у складних обставин[ах] міжнародньої політики, пристосовуючи до неї вимоги і своєї держави, чи змагаючись впливати на зміну їх для інтересів останньої, стояли на високому і реальному рівні. В цьому напрямку є чого нам побажати і є над чим попрацювати. Зокрема отой нахил до блискавичних орієнтацій на ту чи іншу міжнародню політичну орієнтацію є у нашого громадянства скоріше доказом його державної легковірности та невихованости, як показником дозрілости і освічености в питаннях, зв'язаних з установленням питомої ваги української держави в тих чи інших комбінаціях і орієнтаціях. Лише громадянство мало організоване і недозріле може рішаючу вагу надавати і реальне значення тій чи іншій своїй орієнтації на зовнішню силу. А брак єдиної державної ідеології, єдиної провідної лінії в зовнішній політиці — оці риси, що характеризують дотеперішній стан політичного розвитку нашого громадянства — мало потішають і на майбутнє, бо створюють у нашого громадянства ілюзії облудні і переменшення в оцінці тих труднощів, які стоять перед. Україною в справі вступу її до европейської чи світової коаліції держав та впливу її і [на] участь у тій чи іншій політичній комбінації і випливаючій звідси орієнтації громадянства на цю комбінацію.
Нам треба засвоїти нарешті, що лише шляхом довгої упертої боротьби нація наша здобуде собі належне місце в міжнародніх відносинах, хоч би те, яке вона починала займати за часів блаженної пам'яті гетьмана Богдана або змагалась зайняти за часів гетьмана Мазепи.
З огляду на малу поінформованість нашого громадянства в питаннях, дотичних зачепленої справи, та його незнання і невірну оцінку умовин, сприяючих чи затримуючих захоплення Україною належного їй місця в міжнародніх стосунках та зміцнення свого становища в тій чи іншій коаліції і політичній комбінації, з огляду на те, що і в майбутньому зазначені вище явища все будуть підводними каміннями нашої державної політики, віщуючими її помилкові кроки та катастрофічні для неї несподіванки, з огляду на те, що сучасні умовини нашого державного ладу особливо впливають на поглиблення в свідомості громадянства оцих шкідливих явищ, я гадав би, що уряду слід з особливою уважністю та обачністю і педагогічно-державною далекозорістю оцінити ці явища і не „по-казьонному", а по-державному над ними застановитись, щоб хоч почати їх усовувати: та невтралізувати. Оскільки потреба такої праці є необхідною в державних цілях, видно хоч би із того, що маємо занадто багато ворогів нашої ідеї і концепції державної, боротьбі з котрими не уділяємо відповідного значення. Не кажу вже про те, що за браком преси своєї, не підготовляємо громадянства до розуміння ним певних ліній і фактів урядової політики, що є обов'язком кожного уряду, коли він не хоче панувати тільки за допомогою фізичної сили, мало звертаємо уваги на спростування неправдивих звісток і інсинуацій, що так щедрою рукою виливаються і на цілий уряд, і на окремих представників його з боку різних недисциплінованих угруповань українських і окремих політичних діячів, не кажучи вже про цькування з боку явних ворогів нашої державности.
Читаючи уважно звіти наших послів, чимало знаходив у них цікавих інформація і ширших науково опрацьованих характеристик життя і загальноевропейського і окремих держав . . . [кінець слова нерозбірливо] моментів у ньому, — цікавих не тільки для міністра з[акордонних] спр[ав] чи уряду, але й для нашого громадянства, яке треба в цьому напрямку виховувати, а тим часом таких інформацій даремно шукав я в тому органі, який видаємо для того ж самого громадянства. А завдяки цьому губимо, звичайно, одну з можливостей боротьби успішної з анальфабетизмом політичним та невихованістю наших громадянських кругів.
Коли я домагаюсь од уряду більшої енерґії в зазначеному вище напрямку, то конкретизацію її убачаю не лише в заходах, направлених до використовування матеріялів, у розпорядженні М[іністерства] Закордонних] Спр[ав] маючихся, на шпальтах „Трибуни" чи якогось іншого доступного нам видання. Розумію її ширше, уявляючи, що М. 3. Спр[ав] повинно виявити ініціятиву в підготовці для загального вжитку українського громадянства, і тепер, і на майбутнє, такого літературного і наукового матеріялу, за допомогою котрого можна би було справу усвідомлення його в питаннях міжнародніх відносин та виховання політично-державного поставити на справжній солідний ґрунт. М. 3. Спр[ав] повинно не забувати ані на одну хвилину, що при поверненні на Україну треба в цьому напрямку заопікуватись і потребами нашої університетської молоді, яка примушена буде звертатись в задоволенні цієї потреби до російських чи якихось інших джерел, з погляду державно-українського неодповідних і тенденційних.
Не маємо майже жодної перекладної літератури з обсягу міжнароднього права; не маємо головних мирових трактатів в перекладі на українську мову і в виданнях для широкого вжитку; не маємо українських підручників по міжнародньому праву; не маємо, нарешті, науково опрацьованої історії між народніх зносин України в минулому за часів князівства, чи пізніш — гетьманів, тоді як без знання цієї історії не можемо вірно провадити і творити новітню нашу історію, щодо міжнародніх її авспіцій. Тим часом все це треба мати, бо того вимагають інтереси державні і вірне розуміння нами тих обов'язків, що їх ми повинні виконати, аби не засудили нас молодші покоління за нашу недалекозорість та політично-державну нашу обмеженість. Не думаю я, щоб хтось поважно міг думати, що з Міністерства Закордонних Справ я хотів би, накидаючи йому такі завдання, творити історико-політичний чи науково-видавничий інститут. Я хочу, щоб М. 3. Спр[ав] вірно розуміло свої обов'язки, змісту яких я не можу вичерпати одним тільки виконанням з його боку адміністративно-державних функцій. В порушених справах воно повинно виявити творчу ініціятиву, викликати її серед певних кругів і окремих осіб, направивши її по певному напрямку, нами, Міністерством, офіціяльно чи неофіціяльно (значення не має) обміркованому і опрацьованому. А маючи у себе такого компетентного з наукового боку знавця міжнароднього права, як проф. Ейхельман, воно може поставлене мною йому завдання перевести в життя не кустарно, а солідно-науково. Коли б, скажемо, така програма літературо-наукових праць з обсягу міжнароднього права, міжінародніх відносин, українсько-міжнародніх стосунків, була уложена і оголошена в ,,Укр[аїнській] Триб [уні]" та в інших українських виданнях, то будьте певні, що знайшлися б серед нашої еміґрації і в Польщі, і далі за кордоном, і перекладчики, і самостійні автори, які охоче відгукнулися б на заклик і чимало зробити б могли, і то за порівнюючи короткий час, в справі збільшення української літературної продукції — власне тої галузі її, яка так повинна цікавити Міністерство Закордонних Справ і значення котрої з державно-широкого погляду ми тепер вже повинні належно зрозуміти. Думаю я, що й видавці для таких праць — чи оригінальних чи перекладних — могли б знайтись, бо рахувалися вони б з попитом на таку літературу чи то тепер, чи в ближчому майбутньому, а значить, і витратити певні суми на це не лякалися б!
Виконавши це завдання, ми тим самим виконали б один із обов'язків нашого покоління перед нашою державною справою і нашим громадянством, допомагаючи йому вчитись, більше знати, а значить і виховуватись, себто роблячи те, що повинна робити кожна, вірно розуміюча своє завдання, державна влада.
Прошу мене повідомити про Ваші заходи в порушеній справі, а провізорично-опрацьовану програму, дотичну неї, прислати мені раніш для ознайомлення.

Петлюра
23/ХІІ 1921 р. Б.

* Друкується з ориґіналу, що зберігається в Бібліотеці ім. С. Петлюри в Парижі.