ЛИСТ ДО А. В. НІКОВСЬКОГО
Копію П. Прем'єру
П. Міністру закордонних справ
П. Міністре!
В одному з попередніх листів до Вас, я звернув увагу на ту працю, що
нею до певної міри повинно Міністерство Закордонних Справ зайнятись
в цілях виховання нашого громадянства та придбання ним певного
критерію для орієнтировки в скомплікованих обставинах міжнароднього
життя. Звичайно, що завдання се нелегке, а придбання ним згаданого
критерію є справою загально-політичного і державного розвитку нації.
Але я мало шанував би той уряд український, що обмежував би свою
працю виключно завданнями адміністрування краю, не звертаючи уваги
на більш широке розуміння своїх обов'язків, які полягають у
правильному з'ясуванні ним завдань нації і допомозі у належному
вихованні її для здійснення оцих завдань. Отже, уряд український і
одповідальні керівники його (даного кожного періоду) повинні
незалежно од безпосередніх своїх завдань адміністрування, виконувати
все те, що допомагати буде найлегшому провадженню останнього і не
тільки в даний період нашого державного життя, а і в кожний
хронологічно дальший. Не можемо ми похвалитись, щоб політичний
розвиток українського громадянства і його уміння орієнтуватись у
складних обставин[ах] міжнародньої політики, пристосовуючи до неї
вимоги і своєї держави, чи змагаючись впливати на зміну їх для
інтересів останньої, стояли на високому і реальному рівні. В цьому
напрямку є чого нам побажати і є над чим попрацювати. Зокрема отой
нахил до блискавичних орієнтацій на ту чи іншу міжнародню політичну
орієнтацію є у нашого громадянства скоріше доказом його державної
легковірности та невихованости, як показником дозрілости і
освічености в питаннях, зв'язаних з установленням питомої ваги
української держави в тих чи інших комбінаціях і орієнтаціях. Лише
громадянство мало організоване і недозріле може рішаючу вагу
надавати і реальне значення тій чи іншій своїй орієнтації на
зовнішню силу. А брак єдиної державної ідеології, єдиної провідної
лінії в зовнішній політиці — оці риси, що характеризують
дотеперішній стан політичного розвитку нашого громадянства — мало
потішають і на майбутнє, бо створюють у нашого громадянства ілюзії
облудні і переменшення в оцінці тих труднощів, які стоять перед.
Україною в справі вступу її до европейської чи світової коаліції
держав та впливу її і [на] участь у тій чи іншій політичній
комбінації і випливаючій звідси орієнтації громадянства на цю
комбінацію.
Нам треба засвоїти нарешті, що лише шляхом довгої упертої боротьби
нація наша здобуде собі належне місце в міжнародніх відносинах, хоч
би те, яке вона починала займати за часів блаженної пам'яті гетьмана
Богдана або змагалась зайняти за часів гетьмана Мазепи.
З огляду на малу поінформованість нашого громадянства в питаннях,
дотичних зачепленої справи, та його незнання і невірну оцінку
умовин, сприяючих чи затримуючих захоплення Україною належного їй
місця в міжнародніх стосунках та зміцнення свого становища в тій чи
іншій коаліції і політичній комбінації, з огляду на те, що і в
майбутньому зазначені вище явища все будуть підводними каміннями
нашої державної політики, віщуючими її помилкові кроки та
катастрофічні для неї несподіванки, з огляду на те, що сучасні
умовини нашого державного ладу особливо впливають на поглиблення в
свідомості громадянства оцих шкідливих явищ, я гадав би, що уряду
слід з особливою уважністю та обачністю і педагогічно-державною
далекозорістю оцінити ці явища і не „по-казьонному", а по-державному
над ними застановитись, щоб хоч почати їх усовувати: та
невтралізувати. Оскільки потреба такої праці є необхідною в
державних цілях, видно хоч би із того, що маємо занадто багато
ворогів нашої ідеї і концепції державної, боротьбі з котрими не
уділяємо відповідного значення. Не кажу вже про те, що за браком
преси своєї, не підготовляємо громадянства до розуміння ним певних
ліній і фактів урядової політики, що є обов'язком кожного уряду,
коли він не хоче панувати тільки за допомогою фізичної сили, мало
звертаємо уваги на спростування неправдивих звісток і інсинуацій, що
так щедрою рукою виливаються і на цілий уряд, і на окремих
представників його з боку різних недисциплінованих угруповань
українських і окремих політичних діячів, не кажучи вже про цькування
з боку явних ворогів нашої державности.
Читаючи уважно звіти наших послів, чимало знаходив у них цікавих
інформація і ширших науково опрацьованих характеристик життя і
загальноевропейського і окремих держав . . . [кінець слова
нерозбірливо] моментів у ньому, — цікавих не тільки для міністра
з[акордонних] спр[ав] чи уряду, але й для нашого громадянства, яке
треба в цьому напрямку виховувати, а тим часом таких інформацій
даремно шукав я в тому органі, який видаємо для того ж самого
громадянства. А завдяки цьому губимо, звичайно, одну з можливостей
боротьби успішної з анальфабетизмом політичним та невихованістю
наших громадянських кругів.
Коли я домагаюсь од уряду більшої енерґії в зазначеному вище
напрямку, то конкретизацію її убачаю не лише в заходах, направлених
до використовування матеріялів, у розпорядженні М[іністерства]
Закордонних] Спр[ав] маючихся, на шпальтах „Трибуни" чи якогось
іншого доступного нам видання. Розумію її ширше, уявляючи, що М. 3.
Спр[ав] повинно виявити ініціятиву в підготовці для загального
вжитку українського громадянства, і тепер, і на майбутнє, такого
літературного і наукового матеріялу, за допомогою котрого можна би
було справу усвідомлення його в питаннях міжнародніх відносин та
виховання політично-державного поставити на справжній солідний
ґрунт. М. 3. Спр[ав] повинно не забувати ані на одну хвилину, що при
поверненні на Україну треба в цьому напрямку заопікуватись і
потребами нашої університетської молоді, яка примушена буде
звертатись в задоволенні цієї потреби до російських чи якихось інших
джерел, з погляду державно-українського неодповідних і тенденційних.
Не маємо майже жодної перекладної літератури з обсягу міжнароднього
права; не маємо головних мирових трактатів в перекладі на українську
мову і в виданнях для широкого вжитку; не маємо українських
підручників по міжнародньому праву; не маємо, нарешті, науково
опрацьованої історії між народніх зносин України в минулому за часів
князівства, чи пізніш — гетьманів, тоді як без знання цієї історії
не можемо вірно провадити і творити новітню нашу історію, щодо
міжнародніх її авспіцій. Тим часом все це треба мати, бо того
вимагають інтереси державні і вірне розуміння нами тих обов'язків,
що їх ми повинні виконати, аби не засудили нас молодші покоління за
нашу недалекозорість та політично-державну нашу обмеженість. Не
думаю я, щоб хтось поважно міг думати, що з Міністерства Закордонних
Справ я хотів би, накидаючи йому такі завдання, творити
історико-політичний чи науково-видавничий інститут. Я хочу, щоб М.
3. Спр[ав] вірно розуміло свої обов'язки, змісту яких я не можу
вичерпати одним тільки виконанням з його боку
адміністративно-державних функцій. В порушених справах воно повинно
виявити творчу ініціятиву, викликати її серед певних кругів і
окремих осіб, направивши її по певному напрямку, нами,
Міністерством, офіціяльно чи неофіціяльно (значення не має)
обміркованому і опрацьованому. А маючи у себе такого компетентного з
наукового боку знавця міжнароднього права, як проф. Ейхельман, воно
може поставлене мною йому завдання перевести в життя не кустарно, а
солідно-науково. Коли б, скажемо, така програма літературо-наукових
праць з обсягу міжнароднього права, міжінародніх відносин,
українсько-міжнародніх стосунків, була уложена і оголошена в
,,Укр[аїнській] Триб [уні]" та в інших українських виданнях, то
будьте певні, що знайшлися б серед нашої еміґрації і в Польщі, і
далі за кордоном, і перекладчики, і самостійні автори, які охоче
відгукнулися б на заклик і чимало зробити б могли, і то за
порівнюючи короткий час, в справі збільшення української
літературної продукції — власне тої галузі її, яка так повинна
цікавити Міністерство Закордонних Справ і значення котрої з
державно-широкого погляду ми тепер вже повинні належно зрозуміти.
Думаю я, що й видавці для таких праць — чи оригінальних чи
перекладних — могли б знайтись, бо рахувалися вони б з попитом на
таку літературу чи то тепер, чи в ближчому майбутньому, а значить, і
витратити певні суми на це не лякалися б!
Виконавши це завдання, ми тим самим виконали б один із обов'язків
нашого покоління перед нашою державною справою і нашим
громадянством, допомагаючи йому вчитись, більше знати, а значить і
виховуватись, себто роблячи те, що повинна робити кожна, вірно
розуміюча своє завдання, державна влада.
Прошу мене повідомити про Ваші заходи в порушеній справі, а
провізорично-опрацьовану програму, дотичну неї, прислати мені раніш
для ознайомлення.
Петлюра
23/ХІІ 1921 р. Б.
* Друкується з ориґіналу, що зберігається в Бібліотеці ім. С.
Петлюри в Парижі.
|