|
ЛИСТ ДО М. А. ШУМИЦЬКОГО
Шановний Миколо Андрійовичу!
В додаток до мого попереднього листа од 17/VII повідомляю, що я
вислав Вам дві книжки ,,Триб[уни] України", де ви знайдете між іншим
і хроніку про події на Україні. Звертаю Вашу увагу на передрук з
промов большевицьких авторитетів. Вони дуже характерні, бо малюють
сьогоднішню позицію большевиків у національному питанні. Зміна
фронту в цій справі пояснюється двома чинниками: а) зростаючою силою
свідомости на Україні і б) міжнародньою вагою українського чинника з
погляду большевиків. Щодо останнього то і в своїй пресі і в
офіційних промовах большевицькі лідери (особливо X. Раковський), не
криють своїх плянів на Волинь і Галичину. Політика польського уряду
в українському питанні дає імпульс для большевиків зробити з України
Великої центр притягнення для галичан і волиняків та холмщан. Коли
поляки не дають українцям університету, не дивлячись на
зобов'язання, які вони дали під час Версальської конференції в
справах національних меншостей свого населення, і цим викликають
незадоволення української людности, — то большевики хочуть зробити з
України до певної міри „Ельдорадо", допускаючи сьогодні не лише
українські школи, гімназії та вищі трудові школи, а навіть
переводячи формальну українізацію діловодства в адміністративних
установах. Звичайно, все це переводиться з тенденцією в національні
форми втиснути комуністичний зміст і спасти своє становище,
обдуривши волиняків та галичан. Звичайно, це є чергова провокація
большевиків, але сьогодні вона є актуальною для большевиків: їхня
преса будирує справу українізації, виносяться постанови про
необхідність її тощо.
Знаючи умовини такого зиґзаґу большевицької політики та ті причини,
що викликали його, не можна пояснити їх одними тільки міжнародніми
авспіціями в розумінні їх большевиками.
Головною причиною цього зиґзаґу є зріст національної свідомости на
Україні. Большевики рахуються з нею як з фактом і хочуть її
використати для своїх цілей. З України мене повідомляють, що це їм
не пощастить, бо решта їхньої політики не дозволить на це.
Таких речей одними постановами не робиться. Подаю головні риси з
сьогоднішнього обличчя України: а) поширення церковно-національного
руху. Це чинник творчий, під вплив якого маси нації піддаються і
національно виховуються, б) Зріст селянської інтеліґенції і її
свідомість. Це зазначають всі, як важливий факт для майбутнього
державного будівництва. Ця селянська інтеліґенція, почасти молода,
почасти стара хоче влади і на місцях нікому її не віддасть.
Вона — реалістична, хватка, але знає чого хоче. Уміє миритись покищо
з большевиками і обходити їхні вимоги, або зручно полагоджувати їх.
в) Українська школа, маса лине до неї. Не вистачає учителів, книг та
підручників. Економічне становище лихе, хоч ніби трохи легше стало.
Політика НЕП'у провалюється, бо комуністичної політики не можна
провадити серед господарства, де буржуазно-власницькі інстинкти та
погляди є непереборимими. Повстання місцеві не ущухають, їх хиба —
неорганізованість і льокальність. Вони подавляються жорстоко і
безцеремонно. Для переорганізації цілої справи цієї командировано
кілька десятків людей з розрахунку на дволітню працю підготовчу —
організаційну.
Установлення такого терміну пояснюється і сьогоднішньою міжнародньою
ситуацією, яка не дає виглядів на зміну дотеперішнього відношення з
боку Евроки до большевицької системи. За цей період українська
еміґрація повинна .так само за кордоном зробити певну працю, щоб
дати для України те, що вона потребуватиме для державного
будівництва (матеріяльно-технічно-військові ресурси). Одну з
головних перешкод його убачаю в Росії (майбутній), в яку ще вірять в
Европі і яку хочуть відновити. Нашим завданням є цю віру захитати,
особливо серед англійців і італійців, бо по всьому видно, що третя
велика держава б. Антанти все ще плекає думку про велику Росію. Так
само цю думку треба захитати і у турків, що сьогодні і формально і
фактично приятелюють з большевиками. Можливо, що сьогоднішній
брітанський консервативний кабінет не так дивиться на Росію, як
попередній Л. Джорджа, Я боюсь, що позиція віддалення від
европ[ейських] континентальних справ з боку Англії не дозволить їй
уважно поставитись до укр[аїнської] проблеми, як сьогодні для неї
невигідної, несвоєчасної. З'ясувати це надзвичайно важно. Теоретично
кажучи, створення української держави лежить на лінії давньої
англійської політики щодо Сходу. Україна — шлях найкоротший і до
Багдаду і до Індії (континентально). Англійський капітал може тут
знайти приміщення. При певних умовинах (федерація з Кубанню)
майкопська нафта могла би бути використана відповідними концернами.
Україна була б стримуючим чинником для Туреччини і чинником
рівноваги европейської. При нинішній конфіґурації держав вона
особливо була б в пригоді Італії. Наскільки оцей хід думок і
політично-економічної арґументації є зрозумілий і реальний для
англійського розрахунку і інтересу, мені звідси трудно збагнути, а
тому його цінність внутрішню пізнати можна лише з безпосередніх
розмов з цими контраґентами. В кожному разі шукати опертя на велику
державу (з морським шляхом до нас) є для нашої закордонної політики
конче потрібним, без цього, я думаю, ледве чи справа будівництва
нашої держави щасливо буде закінчена! Цій темі я присвячую
спеціяльну статтю (під псевдонімом) в черговій книзі ,,Тр[ибуни]
Укр[аїни]".
Коли взяти на увагу деякі моменти, що згадувались Вами в листі до п.
Токарж[евського] то при відповідних умовинах треба мати на увазі
(для пояснення) слідуюче: 1) Порозуміння 1920 року було вимушене і
випливало з нашої ситуації політичної та мілітарної, а також і з тої
ізоляції, в якій ми тоді були. 2) Договір не був виконаний другою
стороною, а не нами. 3) Сьогодні договору ніякого немає. Наше
перебування тут є справа технічного факту, а не принципу і політики.
Я з великою охотою (персонально) жив би в Лондоні або Римі, коли б
мав ресурси і змогу робити там. Коли б можна увійти в певне
порозуміння в цій справі, то це був би найкращий вихід із того
одіозного становища, про яке Ви згадуєте в своєму листі до
Ток[аржевського].
На жаль, тим часом я не бачу зараз виглядів на зміну, бо на
перешкоді стоять фінансові певні труднощі. Коли би ми мали пару
сотень фунтів англійських, вся справа інакше виглядала б. Полагодити
становище — це завдання нашої політичної стратегії і тактики. Треба
з певною обережністю ставитись до Чехії. Вона засвоїла собі ролю
ніби посередника і експерта в російських справах. До нас і наших
державних змагань чехи ставляться „зимно" — хилять нас в фарватер
федерації, чим і пояснюється їх благосклонність до Шаповала. Прошу
це на увазі мати — з огляду на те, що англійці рахуються до певної
міри з Бенешем, який стоїть за відновлення Росії в модернізованих
формах федералізму.
Я взагалі не розцінюю сучасну ситуацію як сприяючу для нас, не по
тих причинах, що Ви подаєте в своєму листі. Ні, на мою думку,
загальна сума обставин, в яких опинилась Европа після Версальського
миру, утворила щось чудернацьке, неясне, „протилежне" з Европи, а
вийти з такого становища нелегко. Політики пливуть по хвилі подій і
не можуть регулювати їх, а часом і не хочуть. В зв'язку з цим наша
справа підпадає впливам нездецидованости. Лише силою великого
напруження творчого з нашого боку зможемо ми зсунути її з тої
мертвої точки, на якій вона опинилась. Про результати Ваших побачень
прошу інформувати.
П.
20/VII 1923 р.
*Друкується з фотокопії, що зберігається в Бібліотеці ім. С. Петлюри
в Парижі, ориґінал — у М. Шумицького.
|
