|
ПРО ДЕРЖАВНУ РАДУ*
Про Державну Раду (Государственный
Совет) мало у нас знають. Мало про неї і по газетах пишуть. Покищо
мало нею і цікавляться, особливо ж робітники та селяни, їхні думи й
надії — всі на Думу: від неї вони ждуть добра для народу, від неї
сподіваються кращого ладу. А між тим знати про Державну Раду треба,
бо вона нарівні з Державною Думою буде видавати нові закони та
встановляти новий лад у нашій країні. Державна Рада, чи як її
називають „Государственный Совет", має більші права, аніж Державна
Дума. Ні один закон, ні одна постанова Державної Думи не мають
ніякої сили доти, доки не затвердить її Державна Рада. Затвердить —
значить добре, закон увіходить у силу, не затвердить — всі балачки
народніх депутатів у Думі, всі їх старання на користь народню йдуть
намарне, пропадають ні за що, ні про що.
Як бачимо, Державна Рада має великі права і велике значення для
народу. От через це то народові і треба більше знати про неї. Це
раз. А подруге, народ мусить цікавитись Державною Радою ще й через
те, що багацько грошей дає із своїх останніх копійок на неї; треба
знати, куди, на що і на кого йдуть оті 2,033,000 карб., які
правительство асиґнувало в 1907 році на жалування членам Державної
Ради. Особливо ж треба знати про це робітникам та селянам, бо,
мабуть, всі оці мільйони, як і вся державна казна, стягається з
їхньої нужденної праці, з їхнього горя та заробітку.
Як видано було царського маніфеста про Державну Думу, то разом з тим
видано було маніфеста і про Державну Раду. Державній Раді дано було
великі права; через неї мають проходити усі закони, які тільки
встановить Дума; вона, так би сказати, має контролювати законодавчу
роботу народніх депутатів і не пускати в силу таких законів, які
шкодять державі або не приносять ніякого добра народові. За першої
Думи, Державна Рада майже нічого не робила. Збиралась на свої
засідання дуже рідко, хоч члени її жалування брали так, як би й було
за що. Через це народ і не міг довідатись, чи Державна Рада хоче
зробити йому якесь добро, чи хотять члени її, як от, приміром, члени
Думи, встановити вільні закони в державі, здобути йому землю,
переінакшити все на новий лад. Тепер же, як зібралася друга Дума,
почала засідати і Державна Рада, то зараз і показала себе так, що
краще й не треба. З першого ж разу вона заявила, що народові нема
чого доброго сподіватись від неї, що горе народне і надії змученої
країни аніскілечки не турбують членів Державної Ради. Це видно вже з
того, що члени Державної Ради не захотіли прийняти того закону, який
виробила Дума про воєнно-польові суди. Дума постановила, щоб ці суди
було скасовано, бо сльози і горе велике і кров несуть за собою вони,
бо сотні люду гинуть від них ні за що, ні про що. Бо ці суди карають
смертю за всяку вину, а часто й без всякої вини, бо ні милости, ні
правди часто не знайдеш у них. Гаряче і правдиво показували все це
члени Державної Думи, та тільки правда тих слів і муки народні не
зворушили серця членів Державної Ради. Вони не захотіли навіть
передати законопроекту Державної Думи про скасування воєнно-польових
судів в „Комиссию Законодательных Предположений" і мало не в один
голос провалили законопроект Державної Думи.
От уже по цьому видно, на чиїм боці стоїть Державна Рада: кожен
скаже, що їй до народу немає ніякого діла, що вона покірно і
любісінько робитиме те, чого треба буде правительству та його
подставникам-міністрам.
Не треба казати багато про те, які думки та почуття викличе в серці
змученого правительственними утисками народу отака постанова
Державної Ради: буде звати він її ворогом волі та
при-ильником-оборонцем крови і смерти.
Але з другого боку, вже й раніш можна було сподіватись, що така
поведінка Державної Ради не буде несподіванкою. Треба тільки знати,
хто засідає в тій Державній Раді. А засідають в ній одні пани. Од
„простого народу" там нікого немає. Не люблять його. Засідають там
члени: половину з них назначає сам цар; це здебільшого бувші
міністри, губернатори, генерали, найстарші жандармські генерали та
начальники поліції. Другу частину вибирають дворяни, земці, купці
тощо. Всі мають силу землі у себе; є з-поміж членів Державної Ради
такі, що мають тисяч по сто десятин землі. Всі заможні, багачі, або
чиновники, що весь свій час служили старому державному ладу, держали
народ в шорах, всі не хотять дати волі народові, а вже про землю то
нема чого й казати: хіба знайдеться такий поміщик, щоб хотів дати
крестьянам землю? Хіба знайдеться такий поміщик, що не кликав би до
себе в економію козаків, стражників тощо та не боронив би воєнних
судів? От з таких то членів і складається вся Державна Рада. Уся
вона, коли не щитати [рахувати] декількох чоловіків, буде грати в
одну дудку з правительством, буде боронити всі його плани, всю його
політику.
Ясно як день, що од такої Державної Ради народові добра не буде, бо
члени її не будуть пропускати ні одного думського закону,
некорисного для поміщиків. Хай Дума працює, бореться за волю
народню, хай кращі депутати всі сили свої витрачатимуть, щоб здобути
народові землю, хай Дума встановляє нові вільні закони, через сито
Державної Ради ці закони не пройдуть. Можна бути певним, що члени
Державної Ради далі ітимуть по тому самому шляху, на який вони
ступили: землі селянам не дадуть, поліпшити умовини праці для
робітників не захотять, а дбатимуть тільки про те, щоб поділити з
панами міністрами власть над народом. Контроль Державної Ради над
діяльністю Державної Думи виявиться не в тому, що прибавлено буде
щось кращого на пользу народу до тих законів, які буде встановляти
Дума, а в тому, що від тих законів одріжуть все, чого боятимуться
пани дворяни, купці, фабриканти та бюрократія. Державна Дума досі
боролась з бюрократією та її представниками — міністрами. А тепер
доведеться їй боротись ще й з Державною Радою, члени якої, як ми вже
бачили, не хотять іти разом з членами Державної Думи, щоб вчинити
волю народу та завести вільні порядки в нашій державі.
До одного ворога пристає, таким чином, ще й другий, дужчий за
першого, бо він має більше прав і законодавчої сили.
Важко буде боротись з ними нашій Державній Думі. Та тільки сила
ворогів цих не така вже, щоб її не можна було подолати. Сам народ, а
особливо селяни та робітники можуть допомогти депутатам Державної
Думи з честю вийти з тієї боротьби, яку їм доведеться вести з
Державною Радою. А для цього треба народнім масам ближче стати до
Державної Думи, треба організовуватись круг неї, та так, щоб вона
справді робила те, чого хоче народ, щоб чинила волю його, щоб
прислухалась до кожного слова, до кожного стогнання змученої віковим
безправ'ям народньої душі. Коли між Думою та народом буде
нерозривний зв'язок, коли Дума стане „плоттю від плоті" народу, тоді
ніякі заходи бюрократії, ні членів Державної Ради не будуть їй
страшні. Вона знатиме, що бореться не одинока, не сама, а що за нею
стоїть сам народ, цілі десятки мільйонів безправних, ображених, але
дужих і сміливих селян та робітників. Знатиме Дума, що з народом
вона — сила велика. А там де сила, там і право. І коли тепер ця сила
і право в руках бюрократії, то за допомогою народу вони перейдуть до
рук Державної Думи.
Сімон
*„Слово", Київ, 1907 p., ч. 3.
|
