ЛИСТ ДО В. І. КЕДРОВСЬКОГО
Вельмишановний Володимире
Івановичу!
Проф. О. Лотоцький передав мені листовно кілька інформацій про Вашу
працю в Америці, а також привіт від Вас. Дякую за пам'ять.
Користуючись з Вашої адреси, поданої мені п. Лотоцьким, я хотів би
нав'язати з Вами постійний контакт, потреба якого в цей час особливо
відчувається, а доцільність національно-політична зрозуміла. Отже в
надії, що наше листування потрібне і посилаю Вам отсього першого
листа. Хотілося б мати від Вас докладніші відомості про українське
життя в „Новому світі" та про ті можливості, що їх можна використати
там для загальнонаціональної справи. Коли умовини Вашого
персонального життя (про них мені оповідав М. Залізняк, з яким я
бачився 2 місяці тому, під час переїзду через Відень до Швайцарії)
дозволять на це, то я буду дуже радий таким інформаціям. З свого
боку вважаю потрібним поінформувати Вас про деякі справи, що мають
актуальний інтерес для кожного державника, а спеціяльно для Вас
можуть придатись у діяльності Вашій серед американських земляків.
1) Пару місяців тому я отримав докладні інформації з України про хід
тамошньої протибольшевицької праці наших організацій. З них видно,
що хоч зрада Тютюнника і викликала на перших порах певну
констернацію серед протибольшевицьких національно-активних кругів,
але швидко вони очунялись і „перешикувались" на нових організаційних
принципах. Схема нової Організації, коротко кажучи, така: а) один
знає тільки одного; б) сувора дисципліна і карність перед вищими
екзекутивними органами; в) конспірація, одною з вимог котрої є
прийняття на себе добровільного обов'язку: покінчити з собою в разі,
коли хто попадається в руки большевиків. Напрям праці: а) підготовча
діяльність до організації повстання в тому разі, коли або внутрішні
обставини, або зовнішні, цьому будуть сприяти; б) тимчасове
відмежування від партизансько-повстанчої акції, яка в сьогоднішніх
умовинах уважається недоцільною, зате: в) поширення і поглиблення
чисто організаційної конспіративної праці з тенденцією проникнути у
адміністративні апарати большевицької влади і скрізь, по можливості,
мати своїх людей. Це завдання, як мене повідомляють, на території
одної губернії, суміжної з кордоном, переведено успішно: 1) штаби
„територіяльних большевицьких" дивізій мають чимало наших людей; так
само і „комсомоли", не кажучи про нормальні адміністративні
установи, навіть ҐПУ зачеплено нашими зв'язками. 2) Охорона
цукроварень иа Правобережжі має теж членів Організації. 3) Нарешті
серед „інструкторів" по військовому навчанню населення так само є
чимало членів Організації. Одмежувавшись від партизансько-повстанчої
акції, Організація, в окремих випадках виконує терористичні акти над
найбільш шкідливими елементами большевицької влади і ніби переводить
ці вчинки уміло, не підводячи селян і не викликаючи розправ з боку
большевиків. Щодо ідейного обличчя Організації, то характерним
показником можуть бути такі риси: а) співробітництво УНР-івців з
гетьманцями і б) симпатія до „фашизму", принципи якого, як пишуть
мені керівники Організації, тільки і можуть бути покладені в основу
нового ренесансу української державности. Організація сама уважає
себе за фашистівську. Лист, отриманий мною, бадьорий, просякнутий
вірою в справу і державницьким настроєм. Передаючи зміст його для
Вашого відома, я додержував вимог об'єктивности. Не входячи в оцінку
його, можна ствердити, що відомості і большевицькі, і наших
ренеґатів та перекінчиків про примирення укр[аїнського] населення з
большевицьким режимом — дійсності не одповідають. Натомість противна
большевикам акція переводиться, хоч і користується новими методами і
можливостями. Зокрема використовуються: а) церковний рух, що по всіх
відомостях стає активним чинником національного життя; б)
большевицькі декрети про українізацію, територіяльні дивізії,
комсомоли тощо; в) безробіття в Донецькому Басейні і на заводах
взагалі, що теж стає небезпечним для больш[евицької] влади тощо.
Переводячи працю під большениками, Організація (і це дуже практично)
вимагає від усіх нас теж праці за кордоном з таким розрахунком, щоб
наслідки її зустрілись у відповідний момент і не поставили Україну в
прикре становище непідготовлености до збудування держави. Є деякі
цікаві деталі, але про них я не буду згадувати, гадаючи, що для Вас
інтерес мають головні факти з національної праці на Україні, що
свідчать про саму акцію протибольшевицьку і про найбільш
симптоматичні ознаки її. На підставі цього листа, я приходжу до
висновку, що згадана мною національна формація багато де в чому
відрізняється від нашого еміґраційного громадянства і останньому в
багатьох пактах і своєї ідеології, і в державних концепціях
прийдеться одмовитись, коли тільки обставини дозволять обом
формаціям зустрітись і зіткнутись на спільній практичній роботі біля
відбудування державности нашої. Але ця справа — справа майбутнього.
Тим часом можна ствердити, що акція в цьому напрямку не занепала і
це мусить для кожного еміґранта бути імпульсом у його діяльності за
кордоном. Сподіваюсь швидко отримати новини „з того боку" і, коли
буде в них щось цікавого, то подам і до Вашого відома.
2) Наша еміґрація у Франції збільшилась. Сюди на заводські заробітки
та польові переїхало з Польщі мабуть уже більше 600 чоловік
(більшість старшини); мають на протязі липня-серпня виїхати з
Польщі, під протекторатом Ліґи Націй, до Франції ще 353 чоловіка.
Отже все це вимагає утворення тут своєї центральної організації. До
цього йде, тим більше, що цього вимагають обставини. В деяких
заводах (напр. у Кютанджі, Альзас) заводська адміністрація має
тенденції закріпити на роботах наших людей і навіть зробити їх
росіянами, але зустрічає опір з боку наших старшин, на чолі яких
стоять певні і свідомі елементи, які не допускають до цього. Вони
утримують контакт і зо мною, і з ген[ералом] В. Сальським, що [є]
тепер воєнміном і членом У.Ц.К-ту у Варшаві, і взагалі виявляють
добрі прикмети свідомих громадян і дисциплінованих вояків.
3) Утворилось товариство — Союз Вояків Армії УНР, з метою зберегти
традиції боротьби оружної за нашу державність, взаємно інформуватись
і допомагати один одному. Правда, є серед нього певні анархістичні
елементи, що переслідують персональні цілі і здеморалізувались на
еміґрації (напр. О. Удовиченко тощо), але я гадаю, що державницькі
настрої візьмуть у цій організації верх і утримають Союз від різних
збочень. Я подбаю про те, щоб переслати Вам статут Союзу, бо
сподіваюсь, що, може, Ви знайдете можливим організувати на
американському ґрунті філію або секцію його, що уважав би дуже
доцільною справою. В зв'язку з цим, цікавий буду довідатись про Ваші
погляди з цього приводу. Дозволю висловити собі кілька міркувань з
нагоди справи, про яку оце інформую. Підтримати Союз матеріально
багато б значило, але з урядових джерел це зробити неможливо,
особливо тепер. Чи не могла б ідея допомоги воякам нашим знайти
відгук на американському ґрунті? Як Ви дивитесь на цю можливість? Я,
звичайно, не покладаю великих надій на „жертволюбність"
американських українців, яких, здається, й дурили не раз на цьому
ґрунті галичани і які, на молоці опікшись, може й на холодну воду
дути будуть, але все ж припускаю, що при певній кампанії в пресі
(коли вона можлива) і певності жертводавців, що гроші не прилипнуть
до кишені різних посередників (а це можна забезпечити певними
формальностями і вимогами), дехто може й озветься на відповідний
заклик. Зрештою, висловлюю лише міркування і припущення в надії, що
Ваші поради з цього приводу, як людини, що пізнала добре
американсько-українські відносини та звичаї, можуть так чи інакше
скореґувати висловлені мною думки. В кожному разі справа Союзу
Вояків УНР є тою, на яку слід звернути увагу кожному, хто був серед
них і хто вірить, що оружна боротьба за Україну буде ще потрібна. Не
знаю тільки, чи маються в Америці, крім Вас, наші старшини і чи
можлива там якась організація созвучних елементів? (До Канади виїхав
15/V ген[ерал] Сікевич, бувший наш посол у Будапешті, але я не маю
ще від нього відомостей про те, як він улаштувався; з ним поїхав на
заробітки і секретар його д-р Д. Лальків).
4) Хотілося б мені обмінятись думками з приводу деяких засадничих
питань нашої національної політики, але стримую себе від цього
тимчасово до отримання від Вас листа. Маю враження, на підставі
численних листів до мене, що виїзд мій з Польщі „провітрює
атмосферу" і що навіть на тому боці до „зміни клімату" поставились
позитивно. На жаль, оця „зміна клімату" не принесла мені ще тих
умовин, серед яких я міг би працювати так, як би мені хотілось.
Багато є неполагодженого в моєму становищі і на все це треба часу та
деяких інших засобів, винайти і зреалізувати які не так легко. Ну,
та все це поза завданнями цього листа. Чекаючи від Вас листа з
інформаціями про українське життя в Америці та про можливості на
тамошньому ґрунті для нашої справи, бажаю Вам якнайбільшого успіху у
Вашій персональній праці і діяльності національно-громадській. Дай
Бог Вам і сил перетерпіти тяжкі часи, і корисних наслідків у тій
праці, яку Ви проводите на українсько-громадському ґрунті в Америці.
З привітом і сердечною повагою
П.
23/VІІ 1924 р. Б.
P. S. Останніми часами европейська преса починає частіш говорити про
збільшення настроїв у Штатах Американських „за визнання совєтів". Чи
це правда? Чи може в цих поголосках більш „европейської суґестії" та
бажання, ніж дійсности?
II. Тимчасово адресуйте листи: Z. Kurbas (f?r Profes.) Postfach
Transit N 138. Bern, Suisse. Адреси моєї прошу нікому не давати і
взагалі не розголошували мого місцеперебування. Це, будь ласка,
візьміть на увагу, бо мене з усіх боків попереджають про „охоту"
большевиків.
III. Що робить Марґолін і чи Ви бачитесь з ним?
* Друкується з ориґіналу, що зберігається в архіві В. Кедровського.
|