|
ЛИСТ ДО М. А. ШУМИЦЬКОГО
Вельмишановний Миколо Андрійовичу!
Листа Вашого від 2/VІІІ я отримав, та не знаю, чи в стані буду Вам
відповісти як слід. Несподівана смерть М. Василька від астми 4/VIII
мене приголомшила і вибила з рівноваги, позбавивши мене і того
матеріяльного ґрунту, на якому я за останні 2 роки стояв. Про М.
Василька дехто з наших громадян думав по-своєму. Але я мав нагоду
трохи ближче пізнати і його самого, і його патріотичну працю. Ось
через що оцінюю його смерть як дуже дошкульну втрату для цілої нашої
справи.
Персональне моє становище тепер дуже утруднилось, і я ще не знаю, чи
зумію знайти вихід з нього в сучасних умовинах.
Мушу з чогось жити і допомагати своїй сім'ї, але матеріяльних
засобів у мене немає ніяких, особливо для того, щоб жити в такій
дорогій країні, як та, де тепер перебуваю. Повертатись назад у
Польщу, це значить, замутити атмосферу національну, яка ніби
прочистилась трохи після мого виїзду з Варшави, і фактично ставити
хреста над більш-менш вільною акцією з нашого боку. Отже з мотивів
національних і державних, я не маю права цього зробити. З другого
боку, щоб провадити певну працю, треба мати мені і матеріяльний
ґрунт, і незалежність. Все це тепер урвалось у зв'язку з смертю М.
Василька, який, з патріотичних мотивів, з особистих засобів
підтримував мене фінансово останніми часами. Таким чином сьогодні
біля мене і для мене утворився якийсь зачарований круг, з якого я
стараюсь знайти вихід, тим більше потрібний, що в моїй касі на двох
чоловік (мене й В. Прокоповича) залишилось всього 100 франків! Отже
прошу вибачити, що я тим часом не спиняюсь на деяких справах,
згаданих у Вашому листі. Обмірковувавши ситуацію, вирішення справи
про те, що мені далі робити, віддаю на волю тих патріотичних
елементів, що стоять за національну доцільність схороняти
конфіґурацію і деякі атрибути нашої державности. Коли на протязі 2-х
тижнів не виясню можливостей, зв'язаних з цим джерелом, то тоді
примушений буду витягти з цього певні висновки і зняти з себе тягар
формальної і моральної одповідальности за справу, щоб, залишившись
приватною людиною, знайти і собі, і сім'ї своїй засоби для життя та
тільки уже в якості приватної людини працювати для справи. Оце,
Миколо Андрійовичу, пишу Вам для Вашого відома, щоб Ви знали причини
тих змін в становищі нашої справи, які можуть трапитись, коли мої
надії та заходи В. Прокоповича не дадуть наслідків. Пишу це Вам
інтимно, щоб Ви не були вражені „несподіванкою". Може Ви маєте свої
підстави гніватись на мене, або певний жаль мати, але я, як і раніш,
уважаю Вас одним із тих, з ким я морально повинен поділитись своїми
міркуваннями і намірами в передбаченні „чорного дня".
***
Ваші відомості про працю в Громаді примушують мене побажати від
щирого серця успіху їй. Вірю, що спільними силами Вам усім пощастить
перебороти труднощі і організаційні, і моральні. Посилаю Вам уривки
з листів про становище на Україні, з якою я утримую зв'язок і
відкіля отримую інформації, як про хід нашої протибольшевицької
роботи, так і про різні інші справи з тамошнього життя. Інформації №
1 і 2 дають віру і певність, що історичний процес перетворення
нашого народу в націю йде своєю ходою, незалежно від терору і руїни.
Дай Бог всього найкращого. З привітом і повагою.
П.
7/VIII 1924 р.
*Друкується з фотокопії, що зберігається в Бібліотеці ім. С. Петлюри
в Парижі, ориґінал у М. Шумицького.
Додаток до листа М. А. Шумицькому
Витяг з листа № 2*
... був у мене учора робітник з України, який вперше ще прибув до
нас, при чому розшукав нас власними силами, маючи категоричне
доручення від своїх однодумців. За одну розмову свою з цим
робітником (типовим кваліфік. пролетарієм) я простив своїй долі всі
мої поневіряння і набрався сил для дальшої невпинної праці. Це
проста напівінтеліґентна людина, яка стала українським патріотом
тільки після революції. А він пішов на всякі жертви, щоб тільки
відшукати і своїми очима побачити „наш уряд", Голов. Отамана. В
початку побачення він не міг говорити від сліз радости, що
„сподобився на власні очі бачити нашого прем'єр-міністра". Перед
портретом Г. О. він упав на коліна і кілька хвилин тихенько, весь у
сльозах молився. Його інформації короткі. Вся Україна щоденно чекає
кінця чужоземної влади і повороту національного уряду, що
персоніфікується в особі „Петлюри", яким став для народу за ці роки
страждань вже не „національним героєм", а святим. Не було менту, щоб
населення повірило в постійність совітської влади, щоденно чекають
чуда. Нова влада поліпшила становище лише членів комун[істичної]
партії, які зайняли місце б[увшого] „російського дворянства".
Пролетаріят опинився в далеко гіршому стані, ніж при цараті. Сотні
тисяч безробітних блукають по великих містах і не здобувають праці.
Хто працює десь на заводах, неакуратно дістає мізерну платню, якої
не вистачає навіть на харчування. Селянство також в значно гіршому
стані, ніж до революції. Панську землю не поділено між селянством, а
роздано в аренду різним капіталістичним підприємствам специфічного
національного складу. На селянську землю накладено податки, які
виривають весь продукт праці, залишаючи селянам лише голодний пайок.
Становище інтеліґенції Вам відоме. Після стислої перевірки цьому
гостеві дані доручення, і він виїхав на Україну.
7.VIII.1924:
* Друкується з фотокопії, що зберігається в Бібліотеці ім. С.
Петлюри в Парижі, ориґінал у М. Шумицького.
|
