|
ЛИСТ ДО П. І. ЧИЖЕВСКОГО
Вельмишановний Павле Івановичу!
З огляду на те, що листи, які Ви присилаєте В. К. Прокоповичу,
стають відомими і мені, я уважаю необхідним озватись, сподіваючись,
що це може вияснити ситуацію, яку Ви, може, уявляєте собі трохи
іншою, ніж вона є в дійсності. Дуже мені, як і В. К., тяжко читати в
листах Ваших благання про матеріяльну допомогу і залишати їх без
такого задоволення, на яке вони заслуговують і яке з щирого серця
хотілось би виявити. Я припускаю, що це викликає у Вас тяжкі
переживання, гіркі моменти яких направляються не тільки на адресу В.
К., а й на мене, як людину, що знає з власних спостережень про те,
як Ви живете в Женеві і як Вам тяжко там серед злиднів перебувати.
Отже я, щоб усунути будь-які припущення в цій справі і зважився
написати Вам отсього листа, сподіваючись, що він внесе потрібну
ясність в наші відносини на фінансовому ґрунті.
Я повинен зазначити, шановний Павле Івановичу, що з переїздом нашим
з Женеви до Парижу, матеріальні умовини мого і В.К. життя мало чим
стали кращими од тих, серед яких ми жили в Женеві. Ми, як і раніше,
перебиваємось „з хліба на квас". Засоби нашого існування залишаються
ті самі, про які Ви знаєте, з тою істотною різницею, що Фон-Фе після
відомого Вам епізоду не озивається і нічим реальним про себе не
нагадує. З другого боку, коли згадуємо про Вас, то ця згадка не дає
спокою. Що можна було уривати з наших мізерних коштів, ми з В. К.
уривали і посилали Вам. Але ці витрати переплутують всі наші
„програми" і розрахунки, і роблять нас банкрутами перед задоволенням
найбільш елементарних наших потреб. Для більшої повноти картини я
повинен повідомити Вас, що коли, перебуваючи в Швайцарії, ми мали
Курбаса, то тут нас смикає спадщина по О. Шульгинові, на яку
volens-nolens довелось реаґувати, щоб не допустити судового процесу
і великого скандалу (несплата помешкання, де схоронюються архіви
місії і нашої мирової делеґації). Це теж коштувало 300 фр. франків,
примусивши нас обох скоротити видатки на себе до тої межі, за якою
вже неможливе ніяке скорочення. До того ж мешкає тут і
Токаржевський, який ніяк не може знайти заробітку, якому теж, щоб не
пропав він, приходиться дрібні позички давати з тих грошей, що й ми
не маємо. Я згадую про все це для того, щоб Ви знали правду про наше
життя і не запідозрили ні мене, ні В. К. в небажанні відчути Ваше
тяжке становище та допомогти Вам в тих розмірах, про які Ви
згадували в своїх двох останніх листах. Ми „мобілізували" для
допомоги Вам всі засоби, які тільки могли і більше не в стані були
зробити.
Дуже неприємно це констатувати, але доцільніше буде вияснити Вам
ситуацію такою, якою вона є, щоб не було на цьому ґрунті ніяких
неясностей щодо минулого і ілюзій щодо майбутнього. Знаючи, що
читати все оце для Вас буде не дуже приємним, я в інтересах справи,
хотів би намітити, чи принаймні спробувати намітити якийсь шлях для
полагодження Вашого тяжкого становища.
В зв'язку з цим повинен признатись, я дуже мало вірю в „марочне
джерело" тих прибутків, на які Ви мали надії, бо дотеперішній досвід
показав, що розрахунки на це джерело не виправдують себе. І то не
тільки щодо утримання з останнього Д[ержавного] Ц[ентру], а навіть
одного тільки Вас.
Який же вихід із становища?
Я іншого не бачу, як допомога од А. М. Лівицького, з яким в цій
справі Вам слід безпосередньо списатись і вияснити той мінімум
щомісячний, який він повинен Вам забезпечити. Очевидна річ, з цього
приводу я і персонально писатиму А. М., але уважав би відповідним,
щоб і Ви, відкинувши почуття ніяковости (а їх запідозрюю у Вас),
просто і ясно поставили справу певної допомоги Вам з тих сум, що їх
А. М. Л, ще дістає, дякуючи своїй енерґії та завзятості. На цю
допомогу Ви маєте моральне право, як заслужений старший громадянин,
не кажучи вже про те, що на підтримку Ви заслуговуєте як член уряду,
що в свій час допомагав цьому урядові, коли Ваші старання
роздобувати гроші кінчались більш щасливо, ніж тепер. З боку А. М.
Л. це була б реальна компенсація Ваших попередніх підтримок для Д.
Ц. Маю надію, що А. М. Л. буде уважати і за свій моральний, а не
тільки урядовий чи національний обов'язок, стало допомогти Вам, чим
тільки зможе. Рекомендуючи Вам цей шлях, я опираюсь на повідомлення
А. М. Л. (в одному з його останніх листів), що в новому році він
сподівається з матеріяльного боку почувати себе міцніш, як в
попередньому.
Іншого засобу для полагодження Вашого тяжкого становища я не бачу.
Коли мені стало б краще, я, звичайно, в першу чергу, про Вас подумав
би; тим часом уважаю єдино реальною комбінацією для цього — ту, про
яку вище згадав. І чим скорше Ви почнете в наміченому напрямку
розвивати і свою „акцію" (в додаток до моєї) тим скорше, Бог дасть,
з наших плечей спаде той тягар, який Вас муляє, та який і мені, як і
В. К., не дає спокою.
Від щирого серця хотів би, щоб тяжкі умовини Вашого життя змінились
на кращі.
Прошу прийняти від мене мої найсердечніші побажання Вам. З правдивою
пошаною,
П.
14/1 1925 р.
P. S. Всі мої кореспонденти в зв'язку з новим роком висловлюють і
надії і переконання, що цей рік відограє велику ролю в нашому житті,
наблизивши нас до повороту на батьківщину. Цікаво було б знали, що
Вам пишуть звідти цікавого та втішного для наших сподіванок ?
* Друкується з ориґіналу, що зберігається в Бібліотеці ім. С.
Петлюри в Парижі.
|
