|
ЮВІЛЕЙ М. К. ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ*
15 января М. К. Заньковецька
святкує ювілей 25-літньої діяльности своєї на українській сцені.
Кожен, хто хоч трохи цікавиться українським театром, знає, що
Заньковецька найкраща артистка його, і найбільша і найталановитіша
краса української сцени. Кожен, хто хоч один раз тільки бував у
театрі, як виступала вона в якійнебудь ролі, ніколи не забуде
чарівної гри артистки, ніколи не забуде того величезного враження,
яке залишає вона своєю грою. Вона уміє захопити глядача своєю грою,
вона примушує його страждати, радуватися, сумувати, сміятися сміхом
веселим, в залежності од того, в якій ролі виступає, переживання
якої живої істоти вона передає на сцені.
Ну, так, гарно — скаже читач нашої газети. Та з якої речі згадувати
про Заньковецьку в робітничій газеті?
Що спільного має український пролетаріят з штукою? Аджеж він
добивається тільки того, щоб поліпшити матеріяльні умови свого
існування, тільки того, щоб придбати собі політичні права в
сьогочасній державі?
О, ні! Завдання пролетарського руху куди ширші. На прапорі його
написано не тільки домагання політично-соціяльної волі для
пригнічених класів, але розвиток повний, гармонійний, культури і
штуки. „Пролетаріят не хоче більше бути якимсь навозом, на котрому
будуть рости квіти культури. Ні, він хоче стати її творцем і
учасником", — так в минулому році писав центральний орган
германської соціял-демократії „Форвертс". Пролетаріят не проти
культури. Навпаки, він обороняє її, він не одкидає і тієї культури,
яку створила віками буржуазія, але він не приймає її цілком, він
пересіває її, одкидає плевели і цінить чисті здорові зерна, з яких
хоче створити нові, могутні і чарівні, і пожиточні рослини своєї
культури і штуки своєї. Тисячами фактів він доказав свою любов до
культури і свою ненависть до того вандалізму, який часто виявляють у
справах культури буржуазні класи.
Так само і український пролетаріят являється оборонцем національної
штуки, зокрема національного театру.
Своїх політичних, соціальних і національних ідеалів він не може
розривати з ідеалами естетичними, бо „штука і соціяльний рух", каже
правду великий музика Ріхард Ваґнер, — „мають однакову мету, та ні
перша, ні другий не можуть осягти її, коли не будуть іти до неї
спільно. Мета ця — красивий і могутній чоловік; хай же соціяльний
рух дає йому Силу, а штука — Красу." Шануючи національну культуру,
або вірніше ті здорові зерна, які в ній заховані, український
пролетаріят не може не шанувати і тих діячів цієї культури, а
зокрема української сцени, які своєю грою, своєю діяльністю
наближали вільне царство гармонійної культури, царство Сили і Краси,
в яке увійде після тернових мук і тяжких жертв пролетаріят.
Заньковецька своєю геніяльною грою уміла передати тяжкі переживання,
тяжку долю ображених соціяльними обставинами життя людей: наймичок,
покриток, взагалі членів соціяльно пригніченого класу.
З її гри можна не тільки тішитись, радіти, як з прояву геніяльного
таланту, — ні, її гра артистична є тим животворним джерелом, де
знаходять живучу силу для активної любови до соціяльно покривдженого
класу. І те, що велика артистка української сцени викликала у
багатьох сльози співчуття до придавлених і пригнічених людей, будила
своєю чудовою грою активну любов до страдальців життя, може стати
для неї найбільшим моральним задоволенням і втіхою на тому
тернистому шляху, який їй довелось аж протягом 25 років пройти.
З тих сліз виростають квіти радісного життя. За стражданнями
пригнічених, соціяльно покривджених страдальців приходить царство
вільного, красивого і могутнього чоловіка, царство культури,
створеної страдальцем — пролетаріятом.
С. Петлюра
*,,Слово", Київ, 1908 p., ч. 2.
|
