ТВОРЧІСТЬ

ТОМ ДРУГИЙ
 

ПРО З'ЇЗД СЛОВ'ЯНСЬКОЇ МОЛОДІ У ПРАЗІ*

Чеські студенти „поступово-демократичного напрямку" організують на 24 іюня загальнослов'янський з'їзд у Празі. Такі слов'янські з'їзди — не новина. Скликались вони і раніш. З'їздились на з'їзди представники слов'янської молоді, обговорювали там справи про національні завдання слов'янської молоді, постановляли відповідні резолюції, а між ними і резолюцію про боротьбу за визволення національної школи од німецького впливу. Тим часом, як відбувались ці з'їзди, а слов'янська молодь кидала громами та блискавицями на німців, старше покоління слов'ян любісінько собі і, наче глузуючи з чистих ідейних пориваннів молоді, часто-густо йшло разом з „ворогами німцями" і, приміром, у віденському парляменті, допомагало їм провадити шкідливу і ворожу для національних інтересів окремих слов'ян, політику. Представники польської шляхти єднались з німецькими антисемітами і разом з ними гнули й тиснули русинів. Дуже часто в цій справі польським буржуазним партіям допомагала чеська буржуазія і не тільки великі заможні аґрарії, але й чеські радикали. Не раз і не два проти національних домаганнів українського народу в парляменті голосували, разом з німецькими буржуазними депутатами, депутати слов'яни, як от словінці, польські людовці тощо. Ще недавно, цими днями, у віденському парляменті українські депутати не знайшли собі прихильників серед слов'янських депутатів, щоб добитись од парляменту суду над винуватцями виборчих розбоїв та шахрайств у Галичині. За таке справді справедливе домагання українських депутатів голосували — соціял-демократи, сіоністи, вільнолюбні німці; проти — всі слов'янські депутати разом з антисемітами-німцями.1 В історії взаємних стосунків австрійських слов'ян поміж собою такі випадки траплялись часто, показуючи, як на ділі виглядає та загальна слов'янська солідарність та єднання, про які знову піднімають свій голос чеські студенти.
На цей раз справу єднання „слов'ян поміж собою" чеські студенти ставлять ширше і до участи в з'їзді слов'янської молоді у Празі закликають не тільки молодь тих слов'янських племен, що живуть в Австрії, а також і молодь тих слов'ян, що живуть в Росії. Запрошено на цей з'їзд між іншим і нашу українську молодь.
Завданням з'їзду, як видко це із програми його та із газетних відомостів, буде: обопільне знайомство та зближення слов'янської молоді поміж собою тільки на ґрунті національно-культурних справ. Справу про залежність національної культури та освіти од політики з'їзд не буде розглядати, її зарані виключено з програми з'їзду. На з'їзді найбільше уваги присвячено буде чеським справам. Але в програмі є такі пункти, які мають живий інтерес і для українських студентів. Пункти оці такі: 1) шкільні потреби українців у Галичині і Україні; 2) український університет у Львові і потреби заведення українських катедр до університетах у Києві, Харкові та Одесі; 3) габілітація на українських професорів.
Як видко із відомостів, поданих нашим постійним кореспондентом з Галичини,2 українські студенти живо заінтересувались ідеєю з'їзду і мають узяти в ньому діяльну участь. Та й деякі групи українського громадянства, а саме ті, національні погляди котрих представляє „Рада", ставляться дуже прихильно до з'їзду, заохочують українську молодь взяти у ньому активну участь і вмовляють її, що, як тільки вона зробить виступ на прилюдну арену, то „виступ" цей „сам собою дасть нам уміння, здатність і інші засоби для справжньої діяльности, а ниття та лаяння самих себе, одсутність власної поваги до себе, ні до чого не доведуть, крім повної немочі".3 Ми теж заявляли і заявляємо себе ворогами ниття та нудоти, на які так здавна і так глибоко хворує буржуазна інтеліґенція українська, але разом з тим не припускаємо ні на одну хвилину, щоб такий „прилюдний виступ" української молоді перед світом, міг сам собою загоїти її органічні хвороби і в одну мить переродити, зробити її дужою та сильною. Такі думки, такі надії на чудо якесь можуть прийти в голову тільки хворому на ті самі хвороби, якими на думку д. Жебуньова, автора статті у „Раді", хворує українська молодь. Але зараз річ не в цьому. Нас цікавить факт участи української молоді в загальнослов'янському з'їзді і ті реальні наслідки, які може дати вона для першої.
Переглядаючи програму з'їзду слов'янської молоді, ми бачимо, що участь у ньому можуть брати тільки поступово-демократичні студенти. Очевидно, що для клерикалів місця на тому з'їзді не може бути; очевидно, що й дальше єднання слов'янської молоді може бути на ґрунті поступу і вільнолюбної думки. Треба дивуватись, що українські студенти беруть участь у з'їзді, який, боронячи вільнолюбну думку в справах науки та просвіти, обмежує себе тільки межами слов'янщини. Аджеж боротьба за таку науку та Просвіту йде не тільки серед слов'ян а й серед інших! Аджеж сучасна просвіта та наука наскрізь перейнята і скрізь буржуазним духом, і боротись за неї треба не тільки разом з слов'янами, а і з іншими націями, разом з тими, хто відчуває отруту і шкідливість тої науки. Обмежуючи себе тільки слов'янами, учасники з'їзду, а між ними і українські студенти, надають йому якийсь специфічний расовий характер і цим тільки обезсилюють його значення. Боротись успішно за вільну думку, за вільну науку можна тільки на міжнародньому ґрунті в спілці з тим творчим класом історії, який один тільки завзято бореться за повну волю чоловіка і націй і виступає гарячим прихильником кожної вільної думки і незалежної науки, себто з класом пролетаріяту. Сахаючись такого міжнароднього і класового ґрунту, шукаючи собі прихильників тільки серед слов'ян, українські студенти, свідомо чи несвідомо все одно, звужують свої завдання і стають на досить помилковий та облудливий шлях, який може привести їх до небажаних наслідків. Практично вони піддержують цим облудливу ідею загальнослов'янської єдности, яка не раз вже виявляла повне банкрутство своє та нездатність стати за животворче начало для розвитку слов'янських народів. Чимсь мертвим, спорохнілим і давно вже похованим у могилу тхне од того пункту програми з'їзду слов'янської молоді, в якому йде річ про „публічний мітинґ з протестом проти утиску слов'ян" і про який гадає „Рада", що і він, між іншими, має „особливу вагу" для українців. Утиск слов'ян! Од кого? Аджеж не можна казати, що є утиск усього німецького народу над слов'янами! Аджеж і історія і щоденні факти з життя австрійських слов'ян кажуть нам, що коли слов'яни й зазнають гніту, то тільки од німецької буржуазії, а не од німецького пролетаріяту, який завше боронив автономію національностів і повставав проти національного гніту! Аджеж ті самі факти кажуть, що польська буржуазія любісінько собі єднається з німецькою, щоб не пускати до вільного національного розвитку українського народу! Аджеж усім відомо, що чеські радикали, поступові демократи, польські людовці, які теж себе вважають за «демократів" і до поглядів котрих пристає багато і молоді слов'янської, і палець об палець не вдарять, щоб допомогти українському народу в Галичині скинути з себе ярмо шляхетського панування, а навпаки, одні в більшій, другі в меншій мірі, допомагають цим вовкодавам давити його! Організовувати такий публічний мітинґ — значить виявляти повне нерозуміння тих стосунків, які панують в Австрії і поливати словесним дощем той ґрунт, на якому зросла нікчемна і хила ідея слов'янофільства, банкрутство котрого тепер не може підлягати ніяким сумнівам і про культурну силу котрої можуть говорити тільки шовіністи слов'янські, такі як от Меншіков, Крамарж, галицькі москвофіли разом із своїми російськими приятелями, а не люди, позбавлені націоналізму. Ці уваги ми даємо під розвагу української молоді і гадаємо, що здоровий змисл повинен підказати їй необхідність певної обережности в таких справах, як та, про котру мріють чеські організатори з'їзду, влаштовуючи публічний мітинґ протесту проти утиску слов'ян.
Характерним для празького з'їзду є те, що організатори виключили з програми його питання про політику. Розглядати питання про вільну національну школу недержавних, пригнічених націй, одриваючи його од політичного ґрунту, це значить одривати його од того єдиного ґрунту, на якому його тільки й можна розв'язати: перше, ніж пригнічена нація не одержить певної політичної волі та політичних прав, вона ніколи не зможе завести у себе й національної школи та науки. Там, де ми бачимо, як от у галицьких українців, що пригнічена нація наче й має таку школу, вона тільки по формі своїй, по мові є національною. Основа, дух школи — чужий їй і навіть ворожий.
Викресливши питання про залежність просвітної шкільної справи від умовин політичного характеру, організатори з'їзду, очевидно, мали на увазі уникнути тих суперечок, які могли б повстати серед учасників з'їзду через неоднакове розуміння самого змісту політичних умовин. Такі заходи можуть в певній мірі характеризувати політичний розвиток організаторів з'їзду та й самих учасників його. З другого боку, вони стоять у гострій суперечці з тими практичними шляхами, якими мусить іти студентство пригнічених націй у своїй боротьбі за національну школу, бо здійснити свої мрії про таку школу воно ніколи не зможе, не взявши участи в здійсненні політичних ідеалів рідного народу. Українське студентство, що тільки почало робити перші кроки, щоб придбати національну школу, таким чином, не матиме змоги на з'їзді докладно познайомитись з тим, серед яких саме політичних умовин іншим слов'янським студентам щастило одержувати певні побіди в боротьбі за національну школу, як ці умовини впливали на успіх боротьби і т. д. Яку ж в такому разі користь матиме наше студентство од того з'їзду? Ті українці, що думають так, як от „Рада", сподіваються од нього для нашого студентства просто манни небесної або чуда. Один уже виступ на прилюдній арені сам собою дасть нам, каже д. Жебуньов, „уміння, здатність і інші засоби для справжньої діяльности", буде, так би мовити, бальзамом цілющим на рани української молоді. Наївність таких надій, безпідставність їх, настільки очевидна, що не варт над ними й спинятися. Не можна тільки не вказати на ту страшенну шкоду і на ту небезпеку, якою загрожують українській молоді подібні, може й щирі, поради. Замість того, щоб порадити молоді зайнятись організацією студентських та інших національних кадрів молоді в реальну, свідому і активну силу, їй радять шукати порятунку од немочі в помпезних, мішурних національних демонстраціях та прилюдних виступах. Нам здається, що українській молоді раніш, ніж показуватись на людське око, треба повести невпинну працю над власною організацією, треба працювати над тим, щоб стати сильною, міцною і реальною силою. Такою реальною, організованою силою українське студентство ще не стало; на празькому з'їзді воно скоріше буде демонструвати своє безсилля, ніж силу. Приходити до нього при таких умовинах із такими порадами, як та, про яку йде річ, це значить навчати його шукати першого порятунку од лиха в фікціях, а не в своїх власних силах, вказувати йому не той шлях, яким воно найскоріше може прийти до бажаної мети.
Отже, на нашу думку, реальні наслідки од участи української молоді в загальнослов'янському з'їзді будуть не абиякі значні. Внутрішня цінність цих наслідків буде теж невисока.
Та коли українське студентство все ж таки постановило взяти в ньому участь, йому не треба тут губити демократичного ґрунту і постаратись використати з'їзд у демократичних цілях. Воно не повинно забувати, що така участь може мати тільки тоді якісь корисні наслідки для справи, коли в своїх роботах на з'їзді воно буде керуватись інтересами покривджених класів українського громадянства — пролетаріяту та селянства. Інтереси цих класів повинні для нього стати за той критерій, з якого воно повинно виходити і в оцінці резолюцій з'їзду і взагалі своєї участи в творчій роботі його. І коли ці резолюції будуть мати обов'язуючий характер та разом з цим ітимуть проти інтересів пролетаріяту та селянства, українські студенти повинні залишити з'їзд. Тільки в такому разі вони стоятимуть на висоті своїх ідейних завданнів розуміння своєї місії перед рідною країною.

С. Петлюра

* „Слово", Київ, 1908 p., ч. 20.
1 Див. „Діло", №113.
2 Див. ,,3 українського життя", ст. 12.
3 „До уваги української молоді", „Рада", 1908 p., № 94.