|
МІЖНАРОДНІЙ РУХ ГІРНИЧИХ
РОБІТНИКІВ*
Організація робітників у
професіональні союзи з кожним роком іде вперед. Робітники кожної
держави шукають порятунку в єднанні, в спільній боротьбі за кращу
долю. „Один в полі не воїн", каже народне прислів'я, і пролетаріат
щодалі то все більше починає розуміти, що кращої долі він доб'ється
тільки тоді, коли буде боротись за неї гуртом, спільно, а не кожен
за себе. Останніми часами робітники якоїсь професії гуртуються біля
своїх професіональних союзів не тільки в тій державі, де їм судила
доля жити та боротись за кращу будучину, а стараються ще
порозумітись з робітниками такої професії інших держав і навіть
цілого світу. Щоб досягти такого порозуміння, робітники якоїсь
професії, скажімо ткачі, або метальовці, заводять один
професіональний союз на увесь світ.
Такі професіональні союзи називаються вже міжнародніми або
інтернаціональними, бо вони дбають про інтереси робітників не однієї
тільки якоїсь держави або народу, а про всіх робітників даної
професії цілого світу. Щоб краще порозумітись між собою та гуртом
порадитись про свої професіональні інтереси, міжнародні
професіональні союзи влаштовують з'їзди, а на з'їзди ті приїздять
делеґати з усіх держав та країн, де робітники мають свою
професіональну організацію, зв'язану з даним міжнароднім
професіональним союзом.
Слідом за іншими робітниками почали шукати собі порятунку од лихого
життя і робітники, що працюють по копальнях різних, шахтах тощо.
Перший міжнародній з'їзд (конґрес) гірничих робітників одбувся 1890
року в місті Жолімані (Бельгія). На цьому з'їзді було од різних
держав 101 делеґат. З тих одчотів, які делеґати представили на
з'їзді виявилось, що все число гірничих робітників, організованих
біля професіональних союзів, було: в Англії 337,446 чоловіка, у
Франції 58,887 і в Бельгії 6,889. На першому з'їзді своєму гірничі
робітники радились про те, як добитись восьмигодинного робочого дня,
як влаштувати міжнародню забастовку в гірничій професії, коли дійде
діло до цього та про те, як заложити міжнародній професіональний
союз гірничих робітників. Особливо довго довелось делеґатам радитись
над тим, яким способом можна організувати міжнародній
професіональний гірничий союз та на яких умовинах приймати до нього
професіональні гірничі організації кожної окремої держави. Для того,
щоб докладно виробити умовини, на першому міжнародньому з'їзді
вибрано було навіть окрему комісію, до якої увійшло по два делеґати
од кожної країни. Та тільки вже на третьому міжнародньому з'їзді в
Лондоні (1892) делеґати прийшли до певної згоди в цій справі,
встановивши, що міжнародній союз гірників складається з гірничих
робітників усіх держав, які тільки захотять вступити до нього.
Лондонський з'їзд ухвалив, що охочі повинні признавати такі
параграфи статуту: 1) спільна діяльність гірничих робітників цілого
світу; 2) обмеження праці до 8 годин; 3) участь робітників через
своїх делеґатів у фабричному догляді над умовинами праці в
копальнях; делеґатів вибирають вільно самі робітники; делеґати за
свою працю повинні получати жалування од держави; 4) коли обставини
будуть вимагати, гірничі робітники повинні держатись однієї тактики;
5) організація робітників і оборона всяких забезпечених законом
інтересів; 6) стосування (согласование)[?] всіх прав установлених
задля здобуття справедливого улаштування всіх умов праці, а також
оборона всяких інших прав і людське харчування робітників вугільної
промисловости.
Хоч усі оці параграфи і було прийнято на з'їзді, та тільки довший
час зоставались вони на папері. Декілька разів делеґати німецьких
(германських) та австрійських робітників піднімали на з'їздах
питання про те, щоб закласти міжнародній гірничий секретаріят
(бюро), а секретаріяту цьому доручити: слідкувати докладно за
гірничим рухом по всіх сторонах і 2) повідомляти про визначні події
з нього гірничих робітників кожної держави (заробітна плата,
забастовки, кризи, заробітки). Англійські делеґати, здебільшого
повставали проти цієї корисної і потрібної установи. А як
англійських делеґатів було найбільше, то справа про гірничий
міжнародній секретаріят завше провалювалась.
Тільки вже в Лондоні на з'їзді в 1905 році питання це було прийняте,
головно через те, що на з'їзд приїхали вперше, а до того ще й у
великому числі делеґати од гірничих робітників Північної Америки.
Постанова лондонського з'їзду мала велике значення для справи
організації гірничих робітників. Дякуючи їй гірники окремих держав
ближче, тісніше, зв'язались між собою, вступили поміж собою в
тісніші стосунки і через це більше довідались одно про одного.
Міжнародній секретаріят, або, як названо його — генеральний —
кожного третього місяця получає од окремих державних професіональних
гірничих союзів докладні відомості про те, як стоїть справа з
гірничим рухом у кожній країні, а потім всі ці відомості збирає
докупи, печатає на трьох мовах — французькій, англійській та
німецькій, і розсилає їх по всіх тих робітничих організаціях, які
вступили до міжнароднього союзу. В одчотах генерального секретаріяту
друкуються не тільки відомості про гірничий рух по різних державах,
а і все, що так чи інакше дотикається гірників, приміром: закони
правительственні про гірничу справу, гірниче законодавство тощо.
Дякуючи цьому, гірничі робітники кожної держави мають спромогу
знати, як живеться їх товаришам по других державах, чого вони
добились од капіталістів і од держави; мають, отже, спромогу вчитись
на прикладі своїх товаришів більш успішній боротьбі за свої
професіональні інтереси. Міжнародній „генеральний" секретаріят
гірничий зноситься з професіональними союзами робітничими по різних
державах не тільки через свої доклади та одчоти. Ні, він піддержує
постійні зв'язки з ними через переписку по різних справах
міжнароднього гірничого руху, через одписку [листи] цих союзів він
завше стоїть „в курсі справ" життя і боротьби гірничих робітників по
цілому світі.
Минулися для гірничих робітників ті часи, коли вони були зовсім
роз'єднані між собою та одірвані одне од одного. Минулися й ті часи,
коли вони почували себе зв'язаними тільки тоді, коли посилали своїх
делеґатів на міжнародні з'їзди. „Мало того, — говорив на з'їзді в
Брюсселі німецький делеґат, — щоб ми щороку скликали міжнародні
конґреси, говорили промови, приймали резолюції, а при кінці нарад,
бажали собі щасливої дороги додому і нового побачення, йшли на
станцію і роз'їздились на всі сторони світу, щоб потім знову на
цілий рік міжнародні стосунки зоставались розірваними. Нам треба
постійного зв'язку — міжнароднього секретаріяту". Тепер ось уже три
роки, як ця потреба задоволена і гірничі робітники з різних сторін
світу згуртувались в одну велику армію-сім'ю, в грізну для
капіталістів гірничих силу. Щоб докладніше та ближче познайомитись з
тим, як тепер стоїть справа з міжнароднім рухом гірничих робітників,
найкраще придивитись до нього по окремих державах.
Найбільше організовано гірничих робітників в професіональні союзи в
Англії. Всіх робітників, що працюють в гірничому промислі,
(нащитується [нараховується] тут до 940,618 чоловіка. З цього числа
до професіонального союзу гірничих робітників пристало тепер 557,774
чоловіка, себто 59%. Організованість гірничих англійських робітників
настільки міцна та дужа, що з нею дуже рахуються капіталісти.
Дякуючи цій організованості, робітники добились в минулому році
значного побільшення заробітної плати. З кожним роком загальна
федерація гірничих робітників збільшується, до неї пристають окремі
місцеві союзи, зміцнюючи цим силу та міць організованого
пролетаріяту. Так в минулому році до федерації пристало 26,000
робітників з Нотргуберленда, а оце вже в цьому році федерація
збільшилась зразу на 96,474 члени, бо до неї приєднався Дургамський
місцевий союз. Гірничі робітники мають своїх депутатів і в
англійському парляменті: їх там числиться 13 чоловік. Раніш вони
провадили тут свою власну політику і не зв'язані були спільною
тактикою та дисципліною з робітничою парляментською фракцією. Але
оце вже в 1908 р. гірничі робітники, після докладного обговорення
справи в місцевих союзах, приєднались до парляментської робітничої
фракції, збільшивши цим її силу та вплив в парляменті. Робітнича
фракція тепер веде боротьбу в парляменті за те, щоб видано було
„біл" (закон) про 8-годинний робочий день. Є надія, що цей „біл"
пощастить вибороти.
Розвивається класова свідомість та професіональна організованість і
серед гірничих робітників в Америці. З одчота американської
організації видко, що організованих у професіональні союзи гірничих
робітників там нащитується [нараховується] тепер більше 260,745
чоловік (по відомостях 1907 року), тоді як в 1890 році в союзі було
тільки 20,912, а сім років тому (в 1900 р.) — 115,521. Слабше стоїть
справа з організацією гірничих робітників в Австрії. Професіональну
гірничу організацію робітники заснували тут недавно — в 1903 році.
Зараз же вступило до неї 5,997 членів; через рік організація
збільшилась вдвоє (11,531 член), в 1905 році нащитувала 17,749
членів, в 1906 — 27,989, а в минулому році — 30,715. В Австрії є
робітники різних націй. Щоб поширити класову свідомість та збудити
серед них професіональні інтереси, привернути їх до гурту, до
спільної боротьби за поліпшення робітничої долі, центральне
правління гірничих професіональних союзів видає газети та різні
видання на таких мовах: німецькій, чеській, польській, словінській і
італійській. Значний процент організованих гірничих робітників
припадає на поляків. Дехто з гірничих робітників пристав до
християнсько-робітничих організацій, які мало дбають про класову
солідарність та свідомість робітничу. Ці організації дуже охоче
піддержуються капіталістами, які мають з цього велику користь для
себе, бо достають з них страйколомів-штрайкбрехерів під часи
забастовок. В Германії гірничі робітники не зорганізовані в один
міцний професіональний союз, а розпадаються на декілька окремих
організацій. Центральний професіональний союз нащитує 111,400
членів. У ліберальних гірш-дункеровських союзах — 2,113 членів. В
християнсько-робітничих союзах гірників числиться, певне, не більше,
як 4,000 членів, хоч років 6-7 тому їх було там щось біля 15,000 ч.
Окремо організована частина польських робітників у Вестфалії, — по
деяких відомостях хоч і не зовсім певних — 40,000. Взагалі ж про
число організованих робітників в Германії не можна сказати чогось
певного, бо деякі союзи, як от, приміром, християнські, не подають
докладних і повних одчотів в цій справі.
Загальне число французьких гірничих робітників, організованих в
професіональні союзи, в 1907 році доходило до 30,000. Всіх
робітників, що працюють в гірничому промислі у Франції нащитується
182,000.1
С. П—ра
* „Слово", Київ, 1908 p., чч. 33 і 34.
1 Див. „Wiedza" ч. 31 за 1908 р.
|
