|
НА УВАГУ ПРОСВІТАМ*
Восени, коли до міст повертається
багато молоді і інтеліґенції, культурно-просвітне життя і діяльність
культурно-просвітних товариств починає ставати жвавішими. Товариства
беруться до культурно-просвітної роботи, укладають плян своєї
діяльности на майбутній рік, раду радять, як краще повести свою
працю, щоб од неї була користь народові. Починають таку раду радити
і наші Просвіти.
Покищо звістки в цій справі маємо про подільську Просвіту. На
загальному зібранні подільських просвітян винесено було резолюцію, з
приводу якої нам хочеться зробити деякі уваги. Подільські
просвітяни, бажаючи оживити та розширити діяльність свого
товариства, постановили, між іншим, для інтеліґенції української
влаштовувати реферати (на українські теми) і закликати для цих
рефератів українських лекторів з інших міст України, бо своїх
подільських для цієї справи мало. Постанову цю треба вітати; коли
подільським просвітянам пощастить її здійснити, перевести в життя,
од неї користь велика буде для української просвітної справи.
Даремне тільки подільська Просвіта хоче влаштовувати українські
реферати для однієї інтеліґенції. Більше б користи було, коли б
реферати ці, доклади, лекції, чи навіть читання влаштовувались і для
ширших мас українського народу. По всіх містах України, великих і
менших, є чимало робітників, ремісників і міщан, які добре розуміють
по-українському, цікавляться навіть українським рухом, починають
самі брати в ньому живу участь. От на ці то групи нашого
громадянства і треба звернути нашим просвітним товариствам пильну
увагу.
Доти, доки народні маси не стануть свідомими, доки не переймуться
вони гаслами національного увільничого руху, доти всі заходи
української інтеліґенції не матимуть під собою ґрунту міцного і
загинуть без пуття, без бажаних наслідків. Коли ж ми приглянемось до
того, що саме зробили свідомі, освічені українці для того, щоб
усвідомити, просвітити національно і наших гречкосіїв і наших
робітників, то побачимо, що зроблено дуже мало. І обвинувачувати за
це треба не тільки ті перешкоди, які робить у цій справі
адміністрація, не тільки так звані „незалежні" обставини, а ще й
нашу власну безпорадність, невміння взятись за діло, брак
ініціятиви, енерґії, а часто й туподумство тих, що заправляють у нас
просвітною справою. Всі оці риси гальмують розвиток просвітної
справи на Україні, роблять з Просвіт напівмертві товариства, роблять
з них не те, чим вони можуть і чим повинні бути. Постільки,
поскільки подільська Просвіта влаштовує реферати тільки для
української інтеліґенції, а забуває про ширші народні маси, вона
звужує діяльність свою, звужує межі останньої, — постільки вона не
розвивається, а стоїть на одному місці, каменіє, а не розквітає. Те
саме треба сказати і про катеринославську Просвіту. Там просвітяни,
принаймні більшість їх, прихильно ставляться до сценічних вистав, до
уряджування різних співочих вечорів і байдуже дивляться на заходи
деяких членів Просвіти розширити, зміцнити і вглубити діяльність її
уряджуванням рефератів, лекцій тощо. Одними співами, хоч би й
хорошими, хоч би й артистичними, орним театральними виставами
української культури створити не можна, як не можна і підняти
свідомости народньої на вищий щабель. Треба знання, науки!
Треба більше поважної праці в справі популяризації науки серед
народніх мас, треба, щоб кожне посліднє слово науки, чи то про
громадянське життя, чи то про справи політичні, літературні і всякі
інші, ставало відомим і народові, доходило до нього в зрозумілій для
нього формі і мові. Тоді, і тільки тоді, науково-освічені українці
виконають свій обов'язок перед народом і на ділі покажуть, що
народні гроші, з яких вони здобули собі освіту, не загинули дурно, а
пішли на користь народові. От через що ми гадаємо, що коли
подільська Просвіта змінить свою постанову про уряджування рефератів
так, щоб реферати ці влаштовувались не тільки для інтеліґенції, а і
для робітників тощо, то од такої зміни буде більше користи. Просвіта
зав'яже міцніші зв'язки з народом, стане ближчою, дорогою для нього,
а разом з цим зміцнить свою власну силу і значення. Що уряджування
популярних лекцій для „народу" — справа вже настигла і що на такі
лекції завсігди знайдеться сила охочих, прихильних, показує приклад
київської Просвіти з уряджуванням популярних лекцій. На цих лекціях,
як повідомляли свого часу газети, було багато слухачів, а лектори
маля великий успіх серед них. За київською Просвітою повинні піти
слідом і інші Просвіти, розширивши тільки програму популярних лекцій
та зробивши їх більш живими і цікавими. Не тільки з тим, як
берегтись од холери, треба знайомити народні маси; не тільки
усвідомлювати їх про справи медичні. Треба знайомити їх із
здобутками нашої національної культури, з змаганнями громадянства
нашого і цілої людности до волі, до світу. Мало, дуже мало знають
наші маси народні про наше минуле, і про соціяльні справи, і про
нашу духовну творчість. Живе слово лектора чи референта, а не тільки
одна книжка, могло б тут стати у великій пригоді, могло б прищепити
народові нові відомості, збагатити його знання, допомогти його
розвиткові. От через що Просвіти повинні звернути на цю справу
якнайпильнішу увагу і всі сили потратити, щоб довести її до кінця.
Звичайно, своїми власними силами кожна українська Просвіта зокрема
цього зробити не може. Але лихові може помогти ота порада, яку
висловила в своїй постанові про реферати подільська Просвіта і до
якої ще торік прийшла українська Громада в Петербурзі, а саме: коли
у якоїсь Просвіти немає своїх власних лекторів, або їх обмаль, то
запрохувати таких з інших міст України, щоб вони читали на такі
теми, на які місцеві лектори прочитати не можуть, а приїжджі лектори
більш підготовлені. Така порада, коли тільки її здійснити, значно
оживить діяльність Просвіт, розворушить їх, приверне до них нових
прихильників, а саму діяльність Просвіт лекційну чи рефератну
підніме на вищий щабель або, як то кажуть, підвищить наукову
цінність цієї діяльности. Відповідних лекторів серед українців, на
нашу думку, є досить, і треба тільки побажати, щоб не тільки
подільська, а й інші Просвіти, а також українські клуби, перейшли в
цій справі од хороших слів до живого діла.
С. Петлюра
*„Слово", Київ, 1908 p., ч. 37.
|
