|
ЛИСТИ ДО ДМИТРА ДОНЦОВА*
21/ХІІ 1911 року
Дорогий Товаришу!
Вашу замітку про книжку Плохоцького одержав. Скоріше пишіть статтю
до першої книжки і негайно висилайте. Дозвіл на журнал одержано,
помешкання винайнято: отож залишається приступати до діла. Не пізніш
різдвяних святок засилайте рукопис.
Дуже прохаю вибачення, що запізнився з одповіддю, виїздив за
службовими справами з Москви і фізично не міг одписати Вам.
Подайте мені адресу Залізняка.
Ваш з товариським привітом
С. Петлюра
Дальші повідомлення будуть одсилатись в свій час і без задержки.
* Подані тут листи були вперше надруковані в „Літературно-Науковому
Вістнику", Львів, 1931 p., річник XXXV, т. СVII, книжка XI, ст.
976-992, книжка XII, ст. 1061-1082. Три листи, що були передруковані
в книжці „Симон Петлюра. Статті, листи, документи", 1956 p., тут не
подаємо. Дм. Донцов написав, що листи були друковані в
,,Літературно-Науковому Вістнику" без жодних змін. Дати залишено за
старим стилем. Більшість листів стосуються до справ, пов'язаних з
журналом „Украинская Жизнь", що його видавав С. Петлюра. Примітки до
листів, що їх подав Донцов, позначено літерами — Д-Д.
9/1 1912 Москва
Дорогий Товаришу!
Сьогодні послав Вам телеграму, щоб дали кінець статті Вашої в
зв'язку з обструкцією українських послів. Поспішіть з своєчасною
висилкою. Початок Вашої статті прийдеться переробити знов таки в
зв'язку з обструкцією. Книжка перша вийде 20-25, скоріше всього
20-го. Рецензія на Плохоцького1 уже в друкарні. Прохаю вибачення, що
користуюсь Вашою адресою для листа Дорошенкові. Будь ласка, як Вас
це не обтяжить, передати йому цього листа з закликом до участи в
журналі і з замовленням статті.
Пишіть і не забувайте.
З сердешним привітом
С. Петлюра
1 Псевдонім Л. Василевського — Д.Д.
Дорогий Товаришу!2
Рецензія на „Slovanstvo", як прочитаєте з другої книжки „Укр. Ж."
пішла в свій час. Стаття про ,,Русскую идею в Галиции" пішла вже до
друкарні і уміщена буде в 3-ій книжці журналу. Раніш її ніяк не
можна було пустити, бо до редакції надходить сила матеріялу, певно
швидко доведеться встановляти чергу для статтей з таким рощотом, щоб
фамілії авторів не так то густо повторялись.
„Великі слова" можете залишити при собі, як фантастичний скарб, Вами
ж придуманий: він скорше свідчить про буйність Вашої „творчости", а
не про розуміння становища редакції. А позаяк обвинувачування та
закиди сипляться не тільки од Вас, а і од інших з тою одміною од
Ваших, що їх можна назвати закидами „навпаки" — то я вже міркую, що
краще не надавати значення ні першим ні другим, а стояти на раз
обібраній позиції. Отож, виходячи з неї, можу сказати Вам, що я,
зрештою, не збирався нікуди тікати од своїх слів і даремне Ви
витрачаєте свої сили, „тримаючи мене за слово".
Гадаю, Товаришу дорогий, що люди раніш, як щось говорити чи писати,
думають і не пускають слів на вітер! Отож, висловлюючись
принципіяльно за уміщення статтей по українському питанню, що інакше
розуміють його, як Ви, або я, — я підтверджую свою думку, раз
висловлену і знову Вам кажу, що й Вашу статтю редакція умістить,
звичайно при відповідності її всяким іншим умовинам, головним чином
цензурним.
Але мені особисто хотілось би, щоб Ви розібрали питання про
українську культуру в іншій площині, як старий українець Корш або
Єфремов. Коли б Ви розширили питання, приєднавши до Струве й
російських марксистів, які ще в „Заре" (1905-1906?) висловлювались,
що своєї культури для [себе — Д.] укр[аїнці] зовсім не потребують.
Коли б Ви вибрали ціле „ожерелля" з їх писанин і добравши до їх
різні перли кадетської мудрости в сій справі, пов'язали намисто
обскурантности на шию взагалі російського інтеліґента? Аджеж кожен з
них, хай навіть марксист, коли діло дійде до укр. питання, крутить
носом!
Звичайно, таку статтю пустимо раніш, ніж статтю про українське
питання в Европі, з огляду на те, що далі було б трохи ції, як
ставились до національного питання всякі ліберали пануючої нації.
Чи можна сподіватись на це?
Звичайно, таку статтю пустимо раніш, ніж статтю про українське
питання в Европі, з огляду на те, що далі було б трохи запізно се
робити, та й чести багато для Струве було б, щоб він не сходив з
журналу декілька місяців!
В третій книжці уміщено буде Вашу статтю про москвофільство, яка
дуже подобалась всім нам, без змін, що треба однести на рахунок
Вашої уважливости в цензурних справах: я не думав, щоб Ви могли
утриматись в таких межах, а тим самим уникла [?] можливість для
листування з приводу двох-трьох слів, за випущення котрих Ви так
„допікали" мені і з яких Ви цілу „історію" вчинили!
Як одержите та прочитаєте другу книжку, напишіть, яке вражіння вона
на вас зробить і які дефекти і гріхи в ній добачите.
Щодо статті про укр[аїнське питання] в Европі, то засилайте її, як
скінчите. Можете не дуже поспішатись з нею, щоб потім не довелось
„клопотатись" ні Вам, ні нам з приводу того, як її прийдеться
одсунути до слідуючої книжки. Зрештою, думаю, що скоріше пришлете —
скоріше і надрукуємо. Спеціяльних „каверз" не будемо робити проти
неї. Пустимо при першій же редакційній можливості, які дуже тяжко
„учесть", але яких Вам може і не видко за кордоном!
Одверто скажу Вам, дорогий Товаришу, що я дуже люблю і ціню Ваші
статті; мій погляд поділяє і редакція і дуже шанує Вас як
літературну силу, як співробітника з бистрим розумом, з умінням
легко, жваво і цікаво порушувати належні питання. Але хоч би трохи і
Ви шанували права редакції і не зводили її ролі до апарату, що
одержує рукописи та зразу і пересилає їх до друкарні, не рахуючись з
жадними обставинами, яких в живому ділі, яким є видання кожного
журналу, є чимало. Отсе вважаю за потрібне Вам написати, аби раз
назавжди уникнути всяких непорозумінь у наших відносинах і
встановити більш-менш „приемлемый" для справи modus. Рецензій не
забувайте й присилайте їх, — як бачите їх не кидаємо до коша і не
призначаємо для маринування.
Чи не могли би Ви, Товаришу, прислати на редакцію другої частини
статті Винниченка „Відповідь моїм критикам". Першу частину було
одержано, другої ще не було.
Потім подайте, будь ласка, точну адресу „Ukrainische Rundschau".
Сего органу ми не одержуємо, тим часом хотілось би його мати для
різних справ.
Передплата надходить і ми, очевидячки, заінтересовуєм читачів.
Стискаю Вашу руку
Як Ви живете?
Ваш С. Петлюра
Посилаю № „Москов. Вед." з статтею Волкова про „Укр. Ж.", з якої
побачите, що за нами стежать!
2 Лист (без дати), як виходить з тексту, писаний в лютім 1912. -
Д.Д.
11/IV 1912 р.
Дорогий Товаришу!
Листа Вашого одібрав. Прохання Ваше щодо присилки цікавих для вас №№
російських газет постараюсь, по змозі, виконувати. Лише та біда, що
ми самі часом не маємо тих газет, де пишуть про „Укр. Ж.". Так
приміром, з одеських часописів — пише мені Ан. Василько, — часто
цитутують „Укр. Ж." досить прихильно, зокрема Вашу статтю про
москвофілів, але цих №№ ми самі не маємо: ніяк обмін не наладимо.
Недавно також дуже хвалив Вашу статтю про москвофілів „Dz.
Peterb.",3 при чому цілком солідаризувався з Вашою оцінкою
москвофільства і закінчує витяги з Вашої статті бажанням побачити
якнайскорше Ваші статті про польсько-українські відносини. Я теж
приєднуюсь до Цього, числячи за Вами, крім статті про польсько-укр.
стосунки, також статтю про українське питання в світлі европейської
преси. Дуже жалкую, що Ви досі її не прислали: у нас такий нецікавий
вийде 4-ий № „Укр. Ж.", бо багато з тих співробітників, що обіцяли
статті дати, „підвели" і через різні причини ие прислали.
Вашу рецензію на Бауера4 я пускаю в 4-й книжці під окремим
заголовком „Бауер о национальной ассимиляции". З посилкою йому
,,Укр. Ж." вийшла халепа: Ви так неясно написали його адресу і
прохання в цій справі, що годі було щось розпізнати. І тільки послі,
як одержав Вашу другу одкритку, зробили все, як слід. „Kampf"5 ми
одержуємо і туди посилаємо „Укр. Ж.". Зокрема цими днями напишемо
Бауеру, щоб озвався на нашу анкету. Між іншим, з таким проханням
звернулись ми і до Плеханова: одержали відповідь, що охоче се
зробить, тільки трохи згодом, бо тепер обтяжений працею. Чи не могли
би знайти шляхів в сьому самому напрямку до таких корифеїв, як
Кавтський та Жорес? Дуже гарно було б!
Цікаво знати Вам, певно, буде, що добродій, що пише в ,,Московских
Ведомостях" під псевдонімом Волкова і в статтях своїх вимагає од
уряду закрити зразу „Укр. Ж." і всі українські інституції в Москві,
є ніхто інший, як д. Сідоров, предсідатель Московського Цензурного
Комітету. Такі самі думки висловлює член Київського Цензурного
Комітету, Щоґолев в ряді своїх статтей у „Киевлянине" під заголовком
„Южно-русский сепаратизм". Ви, певно, маєте змогу читати
„Киевлянина"? Там часто згадують нас „не злим тихим словом".
Маємо згоду озватись на анкету од: Тугана-Барановського,
Луначарського, Бодуена-де-Куртене, Чубинського, Рубакіна і
Богучарського. З новин редакційних можу сповістити, що якісь два
добродії прислали нам — один 50 карб., другий 100 карб.: видко, що є
порядні українці на нашій землі. Передплата потроху росте, але все ж
грошей мало, і ми починаємо думати, як далі бути, бо недостачі дають
себе знати!
Маємо чимало листів од передплатників з виразом спочуття і різних
порад. Взагалі встановлюється своя авдиторія, свій круг прихильників
і дуже жалко буде, коли брак грошей через кілька місяців примусить
припинити видання. Звичайно, ми робимо все, що од нас залежить, аби
якось обкрутитись та добути віку довгого „Укр. Жизни": завели
зносини з залізничними кіосками і, хоч з великим трудом, але все ж
продерлися туди. Звичайно, се має значення більше моральне, ніж
матеріяльне, але гарно і те, що люди будуть бачити і купувати. Ех,
якби ми могли витратити на рекляму якихось 2.000 карб., се дало би
багато нам, та де їх взяти?
Ну всього кращого!
Чекаю Ваших статтей.
Ваш С. Петлюра
3 "Dziennik Peterburski", видаваний ген. Бобінським у Петербурзі. –
Д.Д.
4 Otto Bauer, оден з провідників австро-німецьких соціялдемократів,
автор книги "Die Nationalit?tenfrage u. die Sozialdemokratie". —
Д.Д.
5 "Der Kampf", теоретичний орган австро-німецької соціялдемократії у
Відні. — Д. Д.
25/VII 912
Дорогий Товаришу!
Одержав Вашого листа, в якому так неспокійно і сердито Ви
накидаєтеся мокрим рядном на редакцію за невчасну присилку книжки
чергової ,,Укр. Ж.". З приводу сього я напустився на контору, але
мені у відповідь представили цілий ряд Ваших листовних карток,
слідуючи за якими справді тяжко простежити той маршрут, по якому
мусить іти книжка перш, як дістанеться до Ваших рук. В кожному разі
книжку послано, і в свій час, на В/адресу. Зрештою, аби уникнути
немилих непорозумінь на сему ґрунті і вернути Вам належну рівновагу
духа, я гостро наказав конторі, аби вона зробила все, що в силах
зробити, щоб не доводити Вас до іритації, а також і не вводити Вас в
зайві трати на марки. Буду сам стежити за цим.
Щодо Вашого жалю на мою мовчанку та нечасте листування, то повірте,
Товаришу, що маю дуже а дуже мало часу. Мені самому соромно, але
щось вдіяти та зарадити лихові в сій справі, сил не маю. У мене
обов'язкової служебної праці до біса, отож вільні хвилини — дуже
рідкі і недовгі, оддаю на потреби та обов'язки неминучого і
невідкладного характеру. До того ж мій соllega по редакції поїхав на
літо у Фінляндію, а з сентября, через матеріяльні причини, зовсім
кидає участь в справах редакції — отже вся редакційна праця падає на
мої плечі. Не знаю, чи в силах навіть я як слід справитись з нею, бо
до всяких інших причин невдячних, прибавилась моя недуга, яка досить
руйнує здоров'я, забираючи і спокій душевний, без якого в роботі,
самі знаєте, годі обійтися. Подаю сі відомості „автобіографічного"
змісту, для Вас зовсім, звичайно, нецікаві і цілком зайві, аби
попередити, що й надалі з мене буде кепський кореспондент. Щодо тої
непевности, яка посідає Вас, через брак листів, інформуючих
придатність чи непридатність В/статтей до журналу, то власне до
такої непевности у Вас не може бути даних. Дуже ціню В/писання і, як
самі могли переконатися, ніколи не одкладаю із друкуванням, пускаючи
їх не з черги і одкладаючи через них інший матеріял, через що зазнаю
навіть чимало різних неприємностей од авторів цих статтей. Будьте
певні, що й надалі таке відношення до Вашого співробітництва не
зміниться при умові захоранення Вами тих вимог, з якими
volens-nolens приходиться рахуватись редакції. Досі ми ще не підпали
ні під штраф, ні під судове переслідування. Перше для нас було б
убивством, бо грошей у нас дуже мало, і я не знаю, як ми зведемо
кінці з кінцями. Питання про видання журналу в році 1913 темне і
непевне, будемо вишукувати засоби, але чи пощастить їх знайти, пан
Біг про це знає. В кожному разі про такі чи інші новини в сій справі
Вас у свій час сповіщу. Швидко проїздом тут буде В. Садовський6 (він
ниньки є помічник прис [яжного] повір[еного] в Петербурзі), з яким
матиму наради в сьому напрямку.
Подаю до В/відомости, що в 7-8 книжці уміщено буде „письмо в
редакцию" Вл. Жаботинського.7 В сьому листі, що скорше уявляє собою
ширшу статтю, автор полемізує з тезами В/статті про російських
лібералів і до певної міри бере їх під свою оборону. Я надаю сій
темі велике значення і подбаю про те, аби вислати Вам завчасу
коректу статті Жаботинського в надії, що вона послужить Вам
матеріялом для окремої статті на ту ж таки тему. Про те, в якому
тоні провадити полеміку в сій справі, напишу Вам одночасно з
висилкою коректи.
Чи маєте Ви змогу бачити Данька?8 Я йому послав листа, в якому
висловлював згоду на його пропозицію дати ряд літературних
нарисів-характерист(ик) творчости визначних сьогочасних українських
письменників: в першу лінію прохав подати таку сильветку про В.
Стефаника і Кобилянську, Яцкова, а проте, до сього часу не маю
жадної, ні статті, ні навіть одповіді. Чи мій лист десь згубився, чи
не дістався до рук Данька, чи може, щось інше тому стало на заваді,
тільки листування наше не довелось до пуття. Отже хотів би і прохав
би, аби Ви, як буде нагода, побачили Данька і ствердили мого до
нього листа і вияснили справу. В разі незгоди Данька на пропозицію,
прийдеться звертатись до когось іншого, а сього мені не хотілось би.
Бажаю Вам всього кращого.
Ваш душею С. Петлюра
P. S. Хотілось би од Вас мати докладного листа з вказівками про хиби
н/журналу або про ті моменти, на які треба було б редакції звернути
увагу, а досі не звернуто. Се потрібно для того, щоб при наших
розмовах про дальші вигляди в справі видання журналу, мати
якнайширший матеріял про поліпшення видання. За кожну добру пораду
та правдиве слово — подяка.
С. П.
6 Був редактор Київського у. с.-д. „Слова", б. міністер УНР, тепер
професор Укр. Наук. Інституту в Варшаві. — Д.Д.
7 Видатний сіоністичний діяч, скрайній жидівський націоналіст
(російський патріот), якого ім'я недавно знов виринуло в пресі в
зв'язку з процесом ІІІварцбарта і з арабсько-жидівським напруженням
у Палестині. — Д.Д.
8 Псевдонім українського публіциста [М. Троцького]. — Д.Д.
22 юля дня 1912 г.
Редакция и контора журнала
,,Украинская Жизнь" Москва.
Б. Дмитровка, дом 14, кв. 1
Телефон № 219-93.
Дорогий Товаришу!
Статтю Вашу про кінець сесії парляментарної одержано. Піде до 7-8
книжки „Укр. Ж.".
Бібліографічну замітку про 2 книжки Л. Кульчицького9 також. Маю
надію, що вона також піде до сеї книжки, як вистачить місця. В
противному разі одкладу її до книжки сентябрської. Бібліографічну
замітку про книжку Свена Гедіна пустити в друк не прийдеться: раз
через те, що вона не підходить до нашого журналу, а друге, що через
силу матеріялу, що давно своєї черги чекає, прийшлося б їй
„вилежуватись" занадто довго. Отож не ремствуйте, коли в друку ся
замітка не з'явиться.10
Книжку 6-у, як я довідався в конторі, Вам послано на віденську
адресу. Певно, вже дісталисьте?
Одночасно з Вашою статтею про кінець сесії піде і стаття Є.
Олесницького про університетську справу. Взагалі в сему числі чимало
місця присвячено буде сьому питанню. Піде також і стаття В.
Дорошенка про Наукове Товариство ім. Шевченка.
Як Вам їздилось по Італії? Чи просто вояжирували, чи для „ремонту"
здоров'я треба було?
Пишу коротко, бо зараз в редакції абсолютно нікого немає: повиїздили
на літо з Москви, отже порядкувати справами приходиться одному.
Здоровлю Вас,
С. Петлюра
9 Ludwik Kulczycki, знаний польський публіцист соціяліст[ичного]
напрямку (пролетарятчик). — Д.Д.
10 Мова про книжку Свена Гедіна, "Der Warnungsruf gegen Russland" в
німецькому перекладі — гострий випад проти Росії, яка новою системою
залізниць приготовувала напад на Швецію. За цю брошуру Свена Гедіна
виключено з Цісарсько-Російської Академії Наук. — Д.Д.
2 сентября дня 1912.
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 219-93.
Дорогий Товаришу!
Редакція пильно переглянула Вашу статтю про українське
москвофільство, зглядно русофільство і після довгих міркувань та
розмов все ж прийшла до того, що друкувати сю статтю покищо не
слід.11 На таку тему стаття покищо не лежить в плані редакційному і
не відповідає завданням журналу. Покищо ми хочемо головним чином
інформувати, уникаючи критики ґрунтовної змісту сучасного
українства. Уміщення Вашої статті завело би нас в досить плутані
тенета і дало би прецедент для уміщення аналогічних „трактатів".
Отож, одмовляючи в друкуванні Вашої статті, маю надію, що се не
відчужить Вас від дальшої активної участи в журналі і дальшого
співробітництва, яке ми цінимо та яке, думаю, і для Вас має певний
інтерес як для публіциста. Гадаю, що Ви признаєте рацію за поглядами
в сій справі редакції. Дозволю собі висловити особисті вражіння
навіяні Вашею статтею. Тема цікава. Оброблення її мене не
задовольнило. Минаючи покищо основну ідею статті, мушу сказати, що
факти, ілюстрації, наведені Вами якось штучно нав'язані і справляють
вражіння, що Ви їх „притянули за волосы". Звертаючись до
„русофільства", мені здається, що даремне Ви вважаєте його основною
рисою сучасного українства. На доказ наводите цитати з „Ради" та
„Укр. Ж.", Коли Ви хотіли бути об'єктивним, не досягли своєї мети,
взяли одні факти, зіґнорували інші, протилежні. А останніх є чимало.
Зверніться до аналів „Снопа", „Рідного Краю" і „Укр. Хати". За ними
наберете їх чимало, і вони шкереберть обернуть Ваші висновки та
твердження. Зокрема і особисто думаю, що Ваша стаття має дефект
головний той, що майже не поясняє з історичного боку причин того
русофільства, яке Ви вбачаєте в таких розмірах широких в напрямі
сучасного українства. Чому справді так є? Де причини ? На сі питання
Ви майже нічого не одповідаєте, лише злегка, між іншим, кидаючи
кілька уваг, тим часом, як се вимагало од Вас зовсім іншого
відношення. Зрештою, думаю, що для даного моменту в розвитку
українства вплив російської культури є єдиноможливий засіб розвинути
національну нашу культуру, бо безпосередніх доріг до Европи у нас
так мало, що дороги сі скидаються більше на вузенькі доріжки, а тих,
хто повів би маси народні сими доріжками так замало, до того ж і
„провідники" европейської культури так не сильно озброєні та
підготовлені до сеї ролі, що Ваші desiderata щодо здійснення сього
та переведення в життя, залишаються на довший час pium desiderium.
Живим робітникам, що стоять близько самого діла піднесення культури,
треба брати те, що під рукою є, бо час не жде і вимагає задоволення
культурних потреб. Інша річ, що в „скарбницях" російської культури є
елементи непевні, неміцні: проти цих елементів ледве чи в даний
момент український пересічний діяч, все одно, на якому полі він
працює, може щось вдіяти. Може се наше національне прокляття і
драма, але не перебути її, не пережити її не в наших силах.
Історичні фактори так нещасливо заскочили нас та стиснули з усіх
боків наш „гаразд", що вийти з ситуації не легко й одного
констатування факту, як робите Ви, замало. Зрештою, через якийсь
час, якщо „Укр. Ж." буде виходити в 1913 році, може ми й вернемось
до Вашої теми. Але про се буде річ впереді, і тоді ми якось
спишемось. Все ж Ви досить наївною вважаєте редакцію, щоб містила
вона ті статті, в яких її бештають „на всі корки", обвинувачуючи і в
„близорукості" і в політичному „недомислію" і в інших злочинах. —
Якщо Ви обов'язково хотіли би побачити свою статтю надрукованою,
думаю, що „Сніп"12 та „Укр. Хата" охоче її надрукували б. Вона
цілком відповідає тому курсові, який ці органи держать. Чи
посунетесь тільки Ви туди?
Ще в початку видання „Укр. Ж." Ви обіцяли нам дати статтю
„Українське питання в світлі европейської преси і літератури". Така
стаття для нас дуже бажана. Чи зможете її прислати ? Цікаво також
мати нам ширшу рецензію на книжки Alexandra Jab?onowskiego під
титулом „Pisma". В 1911 році їх вийшло чотири томи, всі присвячені
Україні: т. II, „Kresy Ukrainy", т. III. — точного заголовку не
знаю, т. IV. „Woly?, Podole і Ru? Czerwona". Якщо маєте сі книжки
змогу дістати, і зміст їх цікавий, подайте рецензію.
Справа з виданням „Укр. Ж." нині є темною. Виясниться лише в кінці
сентября після нарад тут в Москві і в Петербурзі, куди прийдеться
для пертрактацій поїхати. В даний момент з грошового боку досить
кепсько: маємо силу боргів і мало грошей. Кн. 7-8 ледве могла вийти
через брак грошей. Вжили різних „героїчних" засобів, щоб зібрати
кілька грошей і збільшити „кредит". Потроху, в наслідок циркулярів
до наших дебіторів, про повертання грошей за комісіонний продаж та
пр., гроші почали прибувати. Як нашкребемо, зараз же звелю
належність Вашу вислати, тим часом зачекайте.
Я чув, що робляться заходи біля видання українського марксистського
журналу. Чи правда? Думаєте витримає? Се гарно було б ще один журнал
український мати, але не певен, що з того пива вийде диво! Знаєте,
товаришу, в Москві зараз є виставка творів друку, що вийшли в 1911
році, організована, до речі, дуже гарно, „Главным Управл. по Делам
Печати". Є між іншим на ній і „инородческий отдел".
І почуття сорому, ніяковости і гіркого, образливого переживання,
навіває на українця „наш" одділ. Ми могли видати лише 242 книжки в
минулому році, займаючи таким чином, аж 8 місце на виставці, ідучи
позаду поляків (1664), лотишів (608), естонців (519) і навіть татар
(372 книжки), не кажучи вже про мізерну, чисто зовнішню якість
книжки, яка особливо дає себе відчути, коли порівняти їх з лотиською
вітриною або польською.
Бажаю Вам всього кращого
Ваш С. Петлюра
P.S. Вол. Дорошенко нарешті „раскачался" і дав ширшу рецензію на
книжку Л. Кульчицького, звичайно, довелось одіслати скрипти назад
(бо редакція вже мала рецензію на цю книжку - Д.Д.).
11 Стаття в 1913 з'явилася як брошура („Модерне москвофільство") в
Києві, а також у Львові в збірнику "Russica" разом з стт. проф.
Ноцеля, Здзєховського і пр. у вид. ред. „Діла". — Д. Д.
12 Тижневик, видаваний в Харкові адвок. Мик. Махновським, автором
„Самостійної України". — Д. Д.
12/IX — 912. Москва
Одержав Вашого листа, милий Товаришу, і, правду кажучи, він справив
на мене складне вражіння. Одним з елементів останнього є щось
неприємного. І я мимоволі здивувався можливості для Вас „суму", як
пишете, в разі припинення „Укр. Ж." на 1913 рік. З чого б, здається,
Вам сумувати? Чи для Вас ,,Укр. Ж." є настільки цінним по своїм
завданням, по тій меті, до якої стремить, виданням, щоб можна
відчути оті дисгармонічні переживання, які повстають на подібному
ґрунті (пригадайте „Вільну Україну", „Слово"), при чому факти
занепаду українського видавництва становлять собою зайвий доказ
банкрутства наших зусиль, даючи чудесну зброю в руки ворогів наших і
ілюстрацію „штучности" руху. Думаю, що на таке запитання до Вас,
відповідь можна мати лише неґативну. Справді, годі пізнати і
признати гідним поваги психологічні імпульси письменника, що мають
своєю метою „спекуляцію" редакції і придбання нового доказу
„наївности" редакції. Я думав трохи інакше про Вас та й маю
переконання, що ближчі співробітники якого б то було журналу, — в
данім разі „Укр. Ж.", повинні керуватись трохи чистішими мотивами,
ніж мотивами здорового sui generis еґоїзму. Ближчий співробітник
журналу є частиною його і коли він бачить якісь дефекти чи в
напрямі, чи в окремих помилках редакції, приходить до неї з словом
поради та щирої уваги, а не з якимсь злорадним арсеналом доказів у
„наївності" керманичів його та з бажанням за що б не було
використати видання для контрабандного перешварцування через нього
своїх думок, хоч наперед знає, що думки ці не поділяються, що й саме
видання переслідує інші, зовсім інші завдання.13 Не знаю, як Ви
оцінили б таку позицію, коли б були на місці редакції, але як на
мене, то вона видається трохи чудною і подобатись не може. Отже
хотілось мені сказати про те вражіння, яке на мене справив В. лист.
. . Ну, а тепер про справу з дальшим виданням журналу. Покищо про
неї сказати можна: „темна вода во облацех". Виясниться тільки в
кінці сього місяця, після моєї поїздки до Петербурґу і розмов з
місцевими українцями. Нам потрібно 8.000 карб. од пайщиків, щоб
згодилися офірувати сею сумою, — тоді будемо видавати. Як ні —
прийдеться зупинити. При таких умовинах, як досі, жити не можна.
Які вони — годі переказувати докладно; досить того, що вони злі з
усіх боків. Ми маємо боргу друкарні біля 800 карб. і не знати, чи
вийде навіть 7-8 книжка. Зараз передплата піврічна зачинає трохи
поступати — вся вона піде на виплату друкарні. В сю яму прийдеться
кинути і ті гроші, що збираємо зараз з книгарень та комісіонерів. Не
кажу вже про папір, за який ми, маючи кредит у фірми, не платили ще
ні копійки.
Щождо „доброї адміністрації" та „реклями", про які пишете, то для
сього треба мати і „добрі" гроші, а їх біс ма! Ну, а втім — що буде,
сповіщу.
Ви, певно, не бачили в очі „Снопа", що хотіли б там умістити свою
статтю. Бо коли Вам не подобається „Укр. Хата" — як Вам сподобатись
може „Сніп"? Треба сказати, що видається він куди краще, ніж решта
українських видань, живо, з темпераментом, але дуже з шовіністичним
„запахом" і не без симпатій до „церковности". Уміщення
співробітником „Впереду"14 в такому органі статті, було би занадто
цікавим, хоч знову кажу, по свойому змісту стаття Ваша надається до
„Снопа": він теж страшенно повстає проти „московських" впливів,
взагалі веде похід проти „москалів", а в останньому числі
добалакався в справі виборів до того, щоб українець, виборець, ні
під яким видом не подавав голосу за „москаля", до якої б партії сей
не належав, навіть в тім разі, коли українця не можна провести
ніяким чином.
Хотів би запитати Вас про проекти видання журналу видавництвом
„Дзвін". Я одержав од Винниченка пропозицію бути співробітником
спроектованих видань, але докладних відомостів про се не маю. Ви
напевно в курсі цих нових і симпатичних мені проектів, отже, коли
В/ласка, подайте мені інформації про те, 1) де має видаватись новий
журнал, 2) яка його фактична редакція, 3) в якому напрямі і темпі
він буде провадитись і 4) хто ближчими співробітниками його має
бути?
Потім ще одне прохання: Ви певно знайомі з п. Панкевичем (галичанин
у Відні). Чи не могли би подати мені його адресу?
М. Троцькому15 я сими днями напишу. Його статтю прийдеться вернути:
для „Укр. Ж." вона по свойому змісту не підходить. Я волів би скорше
мати од нього статтю про Стефаника та Яцкова.
Стискаю Вашу руку
С. Петлюра
P. S. Вашу відповідь Вл. Жаботинському одержано: не знаю тільки, чи
піде вона до 9-ої книжки. Скорше всього, що прийдеться її умістити в
слідуючому числі, бо вже нема місця, до того ж в сій книжці піде
відповідь Білоусенка депутату Нікольському, який полемізував з нами
в „Одесских Новостях", а містити дві відповіді забагато для журналу
з такими розмірами, як наш.
Білет16 напечатаємо і пришлемо, а причина, чому досі не виготовили,
проста: на се не було грошей. Розумію Ваш непокій, що танув, як
свічка в огні, і викликав з Вашого боку навіть „благання", „невже
знова даремне". Мій дорогий, як бачите з моїх пояснень, є мотиви,
якими можна виправдати мовчанки. Чи, може, Ви і тут задивляєтесь
трохи інакше?
Ваш душею С. Петлюра
13 Докори ці викликані, мабуть моїм бажанням умістити статтю про
модерне москофільство в „Укр. Жизни". — Д. Д.
14 Центр. орг. укр. соціял-демократії у Львові, в якім я багато
писав, поки мій „шовінізм" не допровадив до розриву з
соціал-демократами галицькими і наддніпрянськими. — Д. Д.
15 Український публіцист (його правдиве ім'я). — Д. Д.
16 Кореспондентський. — Д. Д.
10 октября дня 1912
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 219-93.
Дорогий Товаришу!
Передусім прохаю вибачення, що запізнився з листом до Вас. Причиною
тому були заходи, що прийшлось поробити в справі дальшого існування
журналу — себто на 1913 рік. Довелось збирати людей і тут, в Москві,
і до Петербурґу їздити, і до Києва „дрібні" листи писати, щоб
зрештою вияснити справу. Зараз можна сказати вже рішучо, що журнал в
1913 р. буде виходити. Будемо мати боргу за 1912 рік щось тисячі
біля півтори або трохи більше. Передплатою з 1913 р. (власне
частиною її) покриємо сей борг і почнемо знову дихати „з ладану на
смирну". Хоч можна сподіватись, що справа видання в 1913 році
забезпечена. З матеріального боку буде краще. Забезпечення се,
звичайно, зараз не може упасти на передплату: ще не знати, яка вона
буде кількістю, а головним чином на різні „клоки шерсти", які ми
уриваємо з усіх, з кого можна, а з кого, може, ніколи й не думалось
урвати. Отож зараз маємо певно обіцяних 1.500 p., потім можна
числити з більш-менш певними сподіванками ще на 600 карб. Крім того,
сьогодні одержали звістку, що в Києві якийсь український меценат дає
на журнал 1.000 карб. Таким чином будемо мати резервного фонду на
3.000 карб. Робимо заходи, щоб цифру сю збільшити, а для сего
ставимо справу видання на громадський ґрунт і апелюємо до всіх, хто
лише визнає вагу видання ,,Укр. Ж.", направляючи сей „апель" не лише
до „серця", а й до капшука. Як буде справа стояти, чи пощастить нам
з сего боку, покаже будуче, а поки найбільше енерґії нашої тратиться
власне в цьому напрямку. Наш бюджет на 1913 рік обчислений на 11.000
карб., включаючи сюди гонорар всім співробітникам. Отож треба всіх
заходів уживати, щоб не переживати таких скрутних моментів, яких
довелось зазнати в цьому році. На сім покищо скінчу інформацію про
вигляди на будуче. Про зміни в ній, а ми сподіваємось, що вони
будуть і для нас матимуть приємний характер, сповіщу в свій час.
Ваша рецензія на англійську книжку іде в сій (10) книжці, також і
відповідь Жаботинському. Рецензію про ту книжку, що писали,
засилайте. Ваша відповідь Жаботинському мені не подобається, і не
своїм змістом чи арґументацією, а конструкцією і тоном. Коли
прочитаєш Вашу відповідь, відчуваєш вражіння, наче автор все хотів
так сказати, „щоб його було зверху". На мою думку, полеміка має
більші докази і силу тоді, коли трактується зачеплені в ній справи
не в формі відповідей ad hoc, спеціяльній особі, противнику, а в
формі ширших узагальнень і критичної оцінки течій та напрямків
ідейних. В кожному разі, Ваше бажання задоволено, довелось тільки
умістити Вашу відповідь в 10 книжці з огляду на те, що відповідь
Білоусенка мала більш часовий характер під взглядом виборів до Думи.
З статтею про австрославізм17 прийдеться трохи почекати, головне
через те, що ми вже і так маємо обвинувачення, начебто культивуємо
„австрофільство" на сторінках журналу: його вбачається головно у
Ваших статтях, деякий час отож доведеться зачекати. Прошу се не
приймати за ознаку якогось повороту в редакційних відносинах до Вас,
а лише як часове вичікування, про яке я докладно Вам не можу зараз
оповідати. Маємо певні дані, що адміністрація пильно стежить за
„Укр. Ж." і по ній набирає відомостей про справжній стан українства;
отож мусимо, якмога, дивитись в „оба ока". Як і раніш, просимо
статті надсилати, також і рецензії, маючи знову передусім
інформаційні цілі. На мою думку, наші з Вами непорозуміння виникали
головним чином на ґрунті неоднакового розуміння завдань журналу.18
Звичайно, ми не цураємось критики тих явищ або сторінок українства,
в яких „обстоит не все благополучно". Але ся критика мусить мати
трохи інший тон, як той, якого Ви тримаєтесь. Зрештою ми, кажу про
редакцію, мусимо рахуватись з бажаннями пайщиків журналу. А вони
головні вимагання ставляють до журналу такі, щоб він інформував
[про? — Д. Д.] українство і лише на другому пляні мав на увазі
критику. От чому та позиція, на якій ми стоїмо, і яка Вам дошкулює,
повинна схоронитись і надалі. Отож, через це не все, що може і
вимагало б обговорення, вияснення, нами допускається на сторінки
журналу. Думаю, що поволі можна буде перейти й до цього, але цілий
ряд явищ і питаннів, намічених нами для інформації, нами ще не
зачеплено, тим часом як нам треба озватися на них відповідними
статтями та замітками. Хотілось би Вам ще написати дещо, та фактично
часу не маю. Отож кінчаю на цьому. Прохаю переказати М. Данькові, що
ми чекаємо його статті про Стефаника, чим скорше пришле її, тим
скорше й піде до друку до найближчої книжки. Якщо він має у себе
книжку, написану якимсь галичанином (здається, О. Грицай) про
„Мойсея" Франка, хай пришле рецензію на неї: охоче умістимо.
Бажаю Вам всього кращого
Ваш С. Петлюра
P. S. Майте на увазі, що Ви обіцяли рецензію на книжки
Яблоновського: оповістіть, коли пришлете?
17 3 приводу книги Сітона Ватсона — "The South Slav Question [and
the Habsburg Monarchy]" — Д. Д.
18 Це мабуть так і було. Редакція ,,Укр. Жизни" дивилася на неї, як
на орган проукраїнської пропаґанди серед росіян, я — як на орган
протиросійської пропаґанди серед українців, згл. малоросів. — Д. Д.
23/ХІ-912
Дорогий Товаришу!
Ви повідомляєте, що 25 карб, не одержали, і се якесь непорозуміння:
гроші одіслано Вам 10 ноября ст/стилю. Завтра звелю конторі сю
справу вияснити.
Статтю Вашу уміщено буде в 11-ій книжці: прошу отже не турбуватись і
бути певним, що лише якісь forces majeures можуть стати на перешкоді
до уміщення присланого Вами матеріялу до найближчої книжки журналу.
Не забувайте також нас рецензіями: ми хворіємо недостачею їх. Отже
благаю мати се на увазі і давати замітки не тільки на ту ukrainik'y,
що являється на чужих мовах, але й на нашій. Вдаюсь з таким самим
проханням і до М. Данька. Якось з ним справа у мене не наладиться.
Отже прошу завірити його в моїй приязні і передати моє „настойчивое"
прохання засилати до „Укр. Ж." свої статті на літературні теми і
рецензії. В першу чергу мусить він дати нам характеристики 1)
Стефаника, 2) Кобилянської і 3) Яцкова. Се мусять бути окремі
сильветки розмірами кожна 12-17 сторінок друкованих формату „Укр.
Ж.". Мені б дуже хотілося, аби Колічка нас ощасливив і поставився
ближче до видання. Я завів виділ „Литературная Летопись" і веду я
сам, за коректу не відповідаю, хоч сподіваюсь, що з новим коректором
у нас і тут стане справа на кращий ґрунт! Так ото, якщо у Вас будуть
якісь нотатки до сього виділу, прошу засилати. Різноманітність
звісток, як знаю з різних сторін, досить імпонує. Цими днями
вияснимо справу щодо дальшого ведення журналу, чи триматись тої
позиції, на якій досі стояли, чи трохи розширити її. Головне
заходить про те, щоб, не обмежуючись широкою інформацією
українського життя, „вскрывать" і ті явища, що стоять на заваді його
розвитку або гублять здорові парості його. Про наслідки, звичайно,
сповіщу і, в відповідному разі, попрохаю знову Вашої статті про
„Русофільство в українстві". Але про се докладно в свій час, якого
чекати, зрештою, прийдеться не так вже довго. Ви, звичайно, читаєте
в „ЛНВістнику" рецензії Порша19 про „Укр. Ж.". Більш ординарного і
шабльонового годі десь шукати. Абсолютно ніколи не міг допустити,
щоб Порш міг з роками, коли людина росте, міцнішає інтелектуально,
виявити „падистий шлях" до реґресу як публіцист. І статті його з
стилістичного боку безбарвні, шабльонові з методологічного боку, і я
думаю, що краще було б для нього, якби він здобував собі слави на
полі цифернім, де, зрештою, на щастя, він і почав подвизатись.
Взагалі „Вістник" мало втішає, і серед матеріялу, уміщеного за цей
рік, лише одна стаття може задовольнити своєю ґрунтовністю — се
Homo20 про театральне мистецтво і укр. театр. До речі: хто він за
оден і чи не можна б було якось притягти його до „Укр. Ж."? Коли
щось знаєте, сповістіть і подайте відомості! Маю чимало нещастя —
довгі розмови з моїм колеґою по редакції д. Саліковським. Великий
прихильник „правди-істини і правди-справедливости", він взагалі
чимало надає значення „добрым чувствам" і все вірить в росіян:
„вони" нас зараз не знають, а взнають — подадуть руки нам і ми
станемо „братами". Се, товаришу, „оборотная сторона медали"
редакційної праці, може, до певної міри, пояснення неяскравости
журналу, несмілости в постановці питань і якогось недоговорення.
Сподіваюсь, що далі Вас моє признання не піде. Звичайно, „віра"
добра річ: хай вірить, але в реальних стосунках та вимогах на цьому
хисткому ґрунті нічого міцного не збудуєш. Взагалі „приятелі" „Укр.
Ж.", що грошево допомогають їй — люди різної масти; кожен ставить
свої бажання, вимоги, з якими числитись часом сил не хватає. І мене
се дратує, нервує, але виходу ясного немає, принаймні в першому році
існування журналу. Тут приходилось різні обставини брати на увагу,
щоб забезпечити можливість виходу на другий рік, в якому,
сподіваюсь, ми трохи станемо виразнішими. Ви лише можете
догадуватись, яке се взагалі „межеумочное" становище! Се не значить,
що всяка безпартійна плятформа — non-sens. Специфічні українські
умовини, впливу яких зазнала „Укр. Ж.", можуть створити атмосферу, в
якій редакторові приходиться кваліфікувати його позицію в
продовженні журналу „межеумочною"? Довга річ розмовляти на сю тему.
І може, маючи вільний чає, я якось Вам докладніше розповім про се, а
тим часом лише усвідомляю, що покладу всі змоги й сили, щоб якось
розширити межі, підняти тон і зазначити більш рельєфні лінії в
виданні журналу. Тим часом бажаю Вам всього кращого. Не дуже тільки
переоцінюйте міжнародні стосунки. Статтю про галицькі події пишіть.
Стискаю Вашу руку. Коли пишете листи на редакцію, а змістом вони
торкаються мене, прошу на конверті ставити мої ініціяли.
Ваш С. Петлюра
P. S. Гроші Вам послано: є поштова розписка. Виясніть і зразу
повідоміть, щоб ми могли затребовати од поштамта.
19 М. Порш — україн. с.-д. публіцист і політик, ред. „Слова"
(1907/8), „Вільної України" (1905), б. міністер УНР, статистик. —
Д.Д.
20 Рівнож співробітник відновленого „ЛНВ" в р. 1922. — Д. Д.
1 января 1913 г.
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 219-93.
Дорогий Товаришу!
Вітаю Вас найперше з Новим Роком і бажаю всього найкращого. Певна
річ, що життя українського громадянства в новому році буде давати
Вам більше матеріялу для непокоїння та клопотів, як в минулому, вже
через те одно, що з новим роком українська журналістика зростає мало
не вдвоє. Мало надій маю, щоб нові органи наші могли задовольнити
Вас, але тим часом будемо сподіватись, як кажуть браття-галичани.
„Вістник Культури і Життя", з редактором його Хоткевичем, ледве чи
буде путящим чимсь. Особисто думаю, що се буде дублікат „Української
Хати" з її „лайкою для лайки". Читаючи „Укр. Хату", часом відчуваєш,
наче тебе хтось дратує і при тім досить глупо, по-дітвацькому. Не
виношу я, приміром, Сріблянського (Шаповал — він теж) з його: „Ваше
сиятельство — прокачу", з його якоюсь дивовижною саламахою в голові
і „розгільдяйством" в мові. Противно і гидко!
В справі „могильної мовчанки" моєї маю оправдання: кінець кожного
року і початок нового — для мене суще нещастя, бо приходиться багато
часу витрачати на всякі праці (справоздання) службові за одчотний
рік. Отож, до половини января не можу бути справним кореспондентом.
Се Вам не повинно заважати озиватись в разі потреби. Статтю Вашу
чекаю і маю, звичайно, надію, що Ви зумієте вдержатись од того, щоб
даремно не дразнити цензора: Ваша тема тендітна. За вирізку із
„Zeit" дякую — використаємо її для „Летописи". Виписку з Вашого
рахунку гонорарного вишлемо трохи згодом, бо зараз контора не має
часу: йде передплата на новий рік, і я просто боюсь нашого
конторщика чіпати різними проханнями. Все ж — вияснення Вашого
рахунку — питання декількох день. Певно, не читали книжки С.
Щоґолева про український рух? Дуже цікава річ. Се — разнос і донос
на сучасне українство. Автор зібрав силу матеріялу з діяльности
українських товариств, окремих діячів, препарував все се в певному
напрямку і довів до відомости уряду. Не минув навіть бідолашних
учителів, що десь ненароком іноді влаштували ялинку, а на ній або
читались українські байки або книжки роздавались. І такі вчинки —
мазепинство, на думку автора, а тому треба його нищити, торощити. Є
згадка і про Вас, про мене, про всіх більш-менш, хто хоч десь щось
колись писав в українській справі.
Коли маєте охоту, я звелю вислати сю книжку Вам — вона, хоч „гнусна"
і огидлива — а проте її варто Вам мати. Другим разом напишу Вам
більше і про справи редакційні. За сей час можна вияснити до певної
міри і справу з передплатою: чим вона нас порадує? Стискаю Вам руку
і бажаю всього кращого. Наприкінці одне прохання: дуже Ви любите
такі все „чужоземні" назвища давати своїм статтям. Се в Росії
(звичайно, „отсталая страна") вважається за „дурной провинциальный
тон". Отож, будь ласка, пишіть заголовки „по-людському", так, щоб
всім було зрозуміло — та краще.21
Чув я, Товаришу, що Ви одружились. Се гарно, і ґратулюю, але зле, що
тримаєте в тайні. Зрештою, якби знав Вашу дружину, благав би, щоб
вона втихомирювала Вас, аби Ваші нерви не дратувались „видовищем"
українського життя. Редакція зустрічала новий рік in pleno, навіть з
жінками, а всі ми жонаті, виключаючи нашого секретаря, який для
„стилю" прийшов з „товаришкою". Трохи випили. Жалкую, що Вас не
було. Пам'ятаю, що Ви знаєтесь на ромові. А таких людей я поважаю. —
Ваш
С. Петлюра
21 Мова про одну статтю заголовком "Point de r?veries!" (жадних
мрій!), яка полемізувала з ст. Козіцкого в "Gazet-i Warszawsk-ій",
де якраз цей вираз був ужитий. — Д. Д.
Дорогий Товаришу!22
Ви маєте одну щасливу рису в своїй вдачі: а власне, „здоровий чесний
еґоїзм", яким і порядкуйте в разі потреби по власній охоті та
вподобі. Се, здається, дуже добре мати таку вдачу, бо справді можна
розвинути максимальну продукцію в певному напрямку, налягаючи,
звичайно, відповідним способом, і на якість сеї продукції. На
превеликий жаль, в тих обставинах, серед яких доводиться нині мені
працювати, сей еґоїзм абсолютно непридатний, і хоч по суті я ніц не
маю проти нього, все ж volens-nolens доводиться ним офірувати.
Останніми, приміром, часами, моя „продукція" виявляється в різних
заходах, направлених на здобуття грошей для „Укр. Ж.", а власне на
порятунок її. Як і завсіди, 1/4 тих заходів марно пропадає, але дещо
все ж вона дає. Я не знаю, чи надовго хопить дальшої ініціятиви в
сій справі у мене, але часами буває, що наслідки заходів дають
хвилинне задоволення. Приміром, тут ставили „Nocturne" Лисенка.
Зібрали з вечора чимало гроша. Ну, і хоч „Кобзар" має всі права не
давати субсидій на „Укр. Ж.", але мусів дати, бо з противного
виросли б небажані наслідки для нього. Щоб справа пройшла, треба
було приятелів там мати. („Скрізь приятеля треба мати!", як мудро
говорив Руданський). В мойому досвіді в сій справі є чимало, знаєте,
прекомічних випадків, про які можна оповідати за склянкою кави,
(звичайно, з бенедиктином — я не визнаю самітности для кави). Про
один з них все ж не можу не розповісти. „Видите": приїхав сюди
галичанин один збирати жертви на Сокільськнй Город у Львові. Досить
„неприлична" істота, але, треба сказати, настирлива і в'юнка. Почав
ходити туди, куди „ми ходимо". Заважати нам до певної міри.
Посунувся до одної дами, „приятной во всех отношениях". Свідомість
її не сягає ще всеї „великої ваги" кількох метрів, які вона мала
придбати у Львові. Я давно вже мав на неї око, як на пайщицю
журналу. То вийшло так, що коли вона звернулась до мене з
запитанням, чи слід їй давати гроші на ті метрів (50 p.), я одповів,
що се діло треба розжувати. А як їй подобалась одна фраза з заклику
Сокола Батька, „все гине, лиш земля одна не пропадає" (пані має
досить своєї землі десь в Криму), то я висловив сумнів щодо сього
твердження: москаль, мовляв, прийде у Львів, потовче австріяка і
секвеструє куплені метри. Сей арґумент вплинув і гроші пішли на
„Укр. Ж.". Авторитет мій в очах пані в українських справах досить
імпонуючий, аж мені часом соромно стає. Тут, звичайно, теж виявився
еґоїзм, але не особистий, а редакторський. Думаю, що в інтересах
діла було б, якби і Ви не одхилили б пропозиції в справі редаґування
"Ukr[ainische] Rund[schau]". Але переконувати і далі арґументувати —
річ зайва, надто в відношенні до такого упертого українця, яким є
Ви. Все ж я мрію про ті часи, коли зможу здійснити деякі еґоїстичні
пляни щодо літературних праць про українських письменників. Взагалі
літературна критика мене манить до себе, але обставини так
складаються, що я все одволікаю й одволікаю з намірами своїми. Думки
зостаються десь в уривках на папері, а більше в голові, а коли
звідтіль перейдуть на ширше поле, не знати. Ось уже другий місяць,
через справи журналу, ніяк не можу написати своєї статті про Франка,
хоча б і хотілося озватись на ювілей цеї власне трагічної людини в
історії українського відродження. Мені здається, що в тому
перехідному етапові, який нині переживаєте, не кожний може підлягати
благодійному впливові диференціяції, а втім будемо чекати. Лише,
Товаришу, даремне ви мені ставите до лоба клеймо „жалібного" автора
листів. Я зовсім не належу до категорії песимістів сльозоточивих і
настрій рідко мною панує. До того спричинилось, як се не дивно, моя
професія служащого в комерційному підприємстві, яке досить навчає
витривалости вдачі і замиканню нервових імпульсів. Щодо справи
Вашого співробітництва в „Приазовском Крае", то се власне моя думка,
про яку я Саліковському не говорив. Думаю, що найкраще буде
перевести її в життя таким чином: посилайте першу допись на цікаву
тему просто Саліковському з пропозицією і надалі писати. Міркую, що
жадних відмов не буде. Тим часом, з боку матеріяльного будете мати
щось певного, на що, до того ж, у Вас витрачатиметься часу не так
багато. Ваше конто є у нас, звичайно, але покищо для Вас краще, а
для нас і поготів, буде, коли контора його Вам не висилатиме. Ви не
будете зайво хвилюватися, ми теж. Сю справу, тим часом, ми
розв'яжемо так, що на тому тижні пошлемо Вам корон 50, тим і
задовольняйтесь покищо. Наспіють гроші до редакції — вишлемо. Я
пам'ятаю, що сей метал за кордоном потрібний і при першій же
можливості задовольню Ваші права на гонорар. Треба сказати, що
останній ми виплачуємо з певною послідовністю. Отож черга і Ваша
прийде. Завтра висилаємо Данькові трохи, через тиждень — Вам. Щодо
„Луча", то я теж певен, що Ваш номер не „пройдьот" — звичайно тоді
шліть копію листа до „Укр. Ж". У кожному разі я напишу Валентину
Садовському, щоб він прослідив №№ „Луча" і сповістив мене в разі
потреби.23 Статтю обов'язково шліть до 4-ої книжки з таким рощотом,
щоб вона сюди попала числа 8-12 ст./стилю апріля. Також рецензії і
інші нотатки. Маю в руках другу книжку „Дзвону" і, хоч не читав, але
зверхнім змістом № справляє миле вражіння: різноманітний і цікавий.
Добре було б, якби якось взяли до рук №№ „Укр. Хати" і дали оцінку
тої течії української, яку сей орган репрезентує. Се річ конче
потрібна і позаяк ні „Рада", ні „Вістник", ні хто інший про се
нічого не говорять, то мусить бовкнути „Дзвін". „Укр. Хата" цікаве
створіння і варта того, щоб її взяти під розгляд. Не зайвим було б,
якби в „Дзвоні" давали огляди української журналістики та преси. Се
вийшло б на добро журналові і притягло до нього пильнішу увагу
читача. Стискаю Вам руку. Пишіть і шліть матеріял.
Ваш Петлюра
22 Без дати, мабуть, лютий 1913. — Д. Д.
23 Не можу пригадати цеї справи. Очевидно ходило про якийсь лист до
редакції. — Д. Д.
12/IV 1913
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 219-93.
Дорогий Товаришу!
„Мазепа" піде в четвертій книжці. Стаття мені рішучо подобається.
Посилаю Вам коректу: не забаріться, якомога скорше повернути її
назад. З огляду „цензурно-редакційного" дуже ціню Вашу елястичність
в сій статті. З погляду редакційно-технічного, примушений був стати
до Вас так само, як поставилась Православна Церква до Мазепи: годен
був проклясти за Ваш неможливий почерк, то щось талановито неможливе
і просто трагічне для тих, хто мусить мати з ним до діла. Зрештою
одного слова — див. сторінка 5 коректи — так і не розшифрував і,
будь ласка, виправте.
Якщо маєте якісь бібліографічні замітки, шліть — у нас бракує
матеріялу до сього одділу. Дуже жалкую, що Ви не живете в Москві і
не маєте через це змоги особисто здибуватись з російськими
професорами, що почали цікавитися українством. Тиждень тому тут в
юридичному зібранні, відбулась лекція проф. Котляревського про
Балканську війну, після якої — дискусії. Виступив і я, рекомендуючи
слухачам „воспринимать" уроки (науки) війни, не так, як се робить
референт. Зрештою, перевів справу на обговорення українського
питання, на чому і зупинив увагу докладчика, який у відповіді лише і
відповів мені, боронячи свої думки, висловлені в 1-ій книзі
,,Рус[ской1 М[сли|". Мої уваги, що професор опортуністичну позицію
займає в українському питанні і до певної міри в сьому походить на
„младотурків" — викликали „добрий гумор" серед авдиторії, але потім
Котляревський примушений був боронитись від нападів, пояснюючи, що
він, як „государственник", не може обстоювати за середню школу для
українців. Справді, знаєте, є у російських лібералів „мертва точка"
в головах.
Чи не могли би Ви подати замітки про фальсифікацію „W. N." з приводу
Вашої брошури24 — ну хоч під іншим криптонімом. Ми не маємо сього
матеріялу, тим часом нам слід озватися.
Зрештою: Ви десь тиждень-два прислали мені картку одної дами з
надписом: „моя симпатія". Справді — се „Ваш стиль".
Вітаю Вас з святами
С. Петлюра
24 “W. N.” — мабуть „Wiek Nowy". He пригадую вже про яку
„фальсифікацію" ходило. — Д. Д.
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв, І.
Телефон № 308-79.
В тій хвилі25 одібрав пошту і, переглядаючи „Раду", бачу фейлетон,
присвячений Вашій брошурці „Модерне москвофільство", Єфремова.
Рішучо: Ви хутко станете найбільш популярною людиною на цілу
Русь-Україну, мимо того, що Єфремов має намір цілком Вас знищити, а
Левко26 в „Дзвоні" збештати. Кріпіться духом: „Бог не выдаст, свинья
не съест"! Рекомендую придбати Вам книжку Єфремова „За рік 1912", де
зібрані всі його статті, уміщені протягом року в „Раді". Половину
можна зовсім викинути, бо абсолютно нецікаві, мають хвилеве
значення: пощо їх було випускати в світ — не годен зрозуміти. Все ж
ся книжка дасть Вам змогу почати в „Дзвоні" статтю про українського
публіциста. Поспішайте з нею, бо мені чогось здається, що Вас
„випруть" із „Дзвону" за Ваші „ереси", бо правовірний марксизм, на
сторожі чистоти якого стоїть Левко і Левинський27 не може занадто
довго ужитися з Вами. Не хочу бути тут пророком, але чомусь мені так
здається: „жіноче передчуття" може говорить по теорії Вайнінґера.
Коли я через 8-10 років не прилучуся к „праотцам моїм", а стану
банкиром або директором якогось акціонерного товариства, закличу Вас
редактором спеціяльно для Вас створеного журналу, де матимете вільну
руку висловлювати які хочете „ереси" і бештати які хочете рідні
святині, чи то будуть персони-нотаблі, чи явища культу
національного, чи свині, що оточували, приміром, Франка тоді, коли
він був таким самотнім, чи, зрештою, „дорогі товариші" в листах, а
на ділі, в відношеннях — стерви. Отож, не губіть надії на ті часи,
мимо того, що вони скоріше всього ніколи не настануть.
Коли я читаю вірші Франка — а се часто буває — мені так сумно стає
за нього. Я волів би, щоб він нічого не написав з своїх учених
розправ, так він знає добре чоловіка, так уміє відчути рухи душі і
вилити настрій в чудесних, чарівних формах. Се парадокс:
Франко-учений убив Франка-поета, і я не знаю, чи то на добре вийшло,
бо й без Франка хтось з гробокопателів написав би про карпаторуське
письменство, а „Зів'ялого листя" або „Мойсея" інший не напише.
Скільки ж то коштовних речей залишилось неродженими та завмерлими —
а я певен, що вони більше б збагатили національну творчість, як
статті з історії літератури XVII-XVIII віку. Ну, я занадто довго
розбалакався і пишу Вам, лежачи в качалці: до сього „сибаритства"
приневолює якась смертельна втома, яку все треба подолати, бо лежать
ще непрочитані коректури 6-ої книжки.
Отож вибачайте за дряпанину.
Наприкінці, не можу не висловити: то є, Товаришу, формальне
свинство, що Ви так часто буваєте по всіх усюдах, і в Відні, і серед
бойків і серед смерек, а інший, що має на се таке саме право, мусить
сидіти в чотирьох мурах кімнати. Вас мусить загризти гірше псів
лютих чутливе сумління і коли так буде, напишіть мені з тих місць,
де зараз пробуваєте, як смереки між собою говорять, про що казку
ведуть гірські потоки і що то за „нація" бойки?
Стискаю Вашу руку і бажаю Вашій фамілії усій всього кращого.
Ваш С. Петлюра
25 Без дати, мабуть, май 1913. — Д. Д,
26 Л. Юркевич, укр. с.-демократ проти ,,шовіністичної" течії,
редактор [і] видавець „Дзвону". — Д. Д.
27 В. Левинський, галицько-український соц.-демократ, партійний
теоретик, тоді редактор ,,Дзвону". — Д, Д.
Москва. 14/VI 913
Дорогий Товаришу!
До 63-х тем, якими Ви вагітнієте, залучіть ще дві, а саме: 1) про
наслідки виборів в Галичині (звичайно, як остаточно виясняться
наслідки) і 2) про українських християнських соціялістів. Будете
пробувати в Галичині, назбирайте відповідного матеріялу і маєте на
цих звірят цілком вільну руку. Як хочете, так і пишіть про них. Ну,
а щодо Вашої узагальнюючої теми про те, як не слід писати про нас,
про самих себе, в европейській пресі, то особисто міркую, що ся тема
— пуста. Нічого вона не докаже щодо практичних наслідків, бо певен
я, що Вовк, прочитавши критику на себе, все одно буде писати, як і
раніш, так само як і інші інформатори. Вихід звідси такий:
інформуйте самі, коли маєте охоту та належні дані. Як Ви справді
закоханий в Лесю Українку, се дуже похвально. „Расскажите Вы" не
,,ей" про се, а читачам „Украинской Жизни". Справді, Товаришу,
подайте літературну характеристику сеї письменниці: аджеж вона варта
сього, тим часом про неї українська критика мовчить. Се я поясняю
тим, що представники критики не доросли до письменниці. Щоб її
критикувати, треба знати принаймні не менше, як сама Леся Українка,
а сього напевно Біг дасть нашим критикам! Я, в кожнім разі, вважаю,
що стаття про Лесю Українку — за Вами! Ви все ж, по одержанні листа,
впевніть мене в сьому. Термін самі призначайте. Майте на увазі, що
про Лесю Українку варт ще написати й через те, що російська публіка
мусить вже щось знати про неї, коли взагалі вона повинна щось знати
про українських письменників. Коли мені висловити і свої бажання
вільно до сеї майбутньої статті Вашої, то між іншим, покористуйтесь
в написанні ії порівнюючим методом там, де Леся Українка творить
щось своє, власне на світові, вже оброблені теми (прим. „Камінний
Господар"). Се цікаво б було. Вашу думку щодо Наталі Романович
цілком поділяю і сповідаюсь, що згори її не читаю, коли щось
зустрічаю з праць сеї письменниці в „ЛНВ" або нині в „Дзвоні". І все
ж — нікого я так не „люблю", як Коцюбинського. Останніми своїми
творами він так зріс, вирівнявся і так якось хороше виявив свою
художню індивідуальність, що смерть його дуже болюче озвалась в душі
і жаль по страченій надії відчувається гостро. Як Вам подобаються
останні виступи в Державній Думі в українській справі? Просто
„Валаамова ослиця" заговорила і се, до певної міри, як ми маємо
відомості, вплив „Украинской Жизни", яку Ви так нищите та
критикуєте, мимо того, що вона, звичайно, критичній людині дає
матеріял для цього . .. Про брошуру Коряка ще не чув, не то що не
читав — бачите як одстав. Але пригадується мені, що в українських
виданнях досі про неї не було, та сьому дивуватись не приходиться,
бо часто-густо наша преса так добре поінформована в подіях та
новинах українського життя, що раніш прочитаєш про сі події десь у
російських виданнях, .ніж у своїх власних. Кличете мене в Галичину
на літо. Поїхати туди не зможу, бо коли тільки успішно розв'яжеться
справа з моїм „урльопом", поїду в Крим і житиму у Байдарських Воріт.
Мій лікар рішучо вимагає від мене „Криму", то що йому я буду
перечити? Поїду або 20 іюня, або 20 іюля. Зрештою тоді сповіщу. Нині
маю тих турбот з черговою книжкою: в ній, між іншим, будете читати
статтю проф. Чубинського — „Украиаская идея и ее правовые
постулаты", досить пристойно написана стаття. Але з другого боку,
най би шляґ трафив отих галичан, що пишуть статті до російських
журналів. Маєте собі: В..... прислав про львівську Просвіту.
Матеріял дуже цікавий, але оброблений якось так елементарно та
кострубато, до того ж тяжко так написаний, що моїй жінці довелось не
перекладати, а впрост переробляти статтю. Жалкую, що мої обставини
не сприяють подорожі в Галичину, тим часом хотілося б поїхати за
кордон і трохи подихати Европою. Доведеться одкласти сю подорож на
далі. Коли я буду директором якогось комерційного підприємства, тоді
буду широко їздити — а се, певно, настане тоді, як рак свисне, а
риба заспіва! Цими днями мало не став „владетелем" 100.000 акцій
одного золотопромишленного підприємства, якому мусів за це я добути
кілька сот тисяч готівки, але доля мене береже і моя „цнотливість"
зосталась незнівеченою, чому я не дуже радію. Під тим взглядом волів
би бути грішником, як непорочним. Зрештою, моя подорож до Петербурґу
в справі сотки тисяч грошей кінчилась нічим, коли не рахувати
видатків на кількаразову візиту до ресторацій, та моєї певности в
тому, що найкращий лікер на світі, під взглядом естетичним, є
„банан". Спробуйте і самі впевнитесь. Луначарський в нарисах
естетики якось бовкнув — се з ним буває — що покуштувати склянку
„доброго, умного вина" часом буває, під знаком естетики, краще, як
милуватись зором у Венері Мілоській. Я певен, що він не мав смаку в
„банані" — бо се питво переживає 10 Венер золотокудрих, тим більше,
що Люі Блянк доказує, що Венера Мілоська є фальш і блуд, що
первотвір давно вкрали і замінили імітацією. Не дивуйтесь, що я пишу
дурниці — роблю се на службі, що є власне цілковита дурниця. Тим
часом кінчаю. Отож, майте, Товаришу, на пам'яті статті, згадані в
початку цього листа. Засилайте також рецензії, про які Ви останніми
часами цілком забули.
Ваш С. Петлюра
1 іюля 1913 г.
Редакция и Контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Цмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 308-79.
Дорогий Товаришу!
Смереки і шум гірський і решта поезії і пахощі то добра річ. В даний
момент мені не до того. Уперто не виїздю з міста, навіть в околиці
не тикаю носа. І не тягне на лоно природи. З того маєте сенс думати,
що я опустився до останньої межі, за якою вже нема ні живущих
бажань, ні сцілющих стремлінь. Але як будете слухати музику потоку
гірського — „пом'яніть і мене в святих своїх молитвах": він так
вспокоює і зворушує, як чари тих, хто вірить їм. Хоч Ви і атеїст,
але природі все ж віру ймете, в кожному разі більшу і міцнішу, ніж в
ті „ереси", з якими виступили на конгресі.28. Читалисьмо про Ваші
виступи в „Ділі", а якраз нині в „Речи",29 де Могилянський дорікає і
Вам, і цілому конґресу, що за Вашою ініціятивою ступив на шлях
авантур та легкодушности. Читалисьмо, кажу, і до того переконання
прийшли, що ті „ереси" не на часі, а практичне значення їх, пущене в
оборот, не велике. З мого погляду, все то — занадто в повітрі висить
і з станом речей не рахується. А я стою за найближчі і назрілі
постуляти, бо лише їх реалізування посуне наперед розвиток
українства, організує його, створить силу. Постільки, поскільки Ви
одсовуєтесь од цих завдань дня і дбаєте про дальші дні — Ви
загублена сила в руху, Ви на 1/2 виконуєте свою ролю в ньому. Тим
часом при Вашій спритності та умінні попадати в „противні" точки
національного життя, Ваше поле тут, а не там, де „зріють мандарини"
мрій і національних емоцій. Ну, а втім, матимете рацію не
згоджуватись з такими опортуністичними там „ересями" і йти шляхом
своїм — все одно колись доведеться, так як думаю, впертись лобом об
стінку. Велике значення надаю власному досвіду: він найкращий
навчитель і ґувернер, в кожному разі кращий, як Рибалка,30 що
збирається в „Дзвоні" збирати Халкідонські собори і „предавать" Вас
прокляттю, бо, як відомо, ні один „єретик" під впливом проклять не
повертався до віри правовірних, а так, як сам в собі то все переживе
та декілька разів спіткнеться з вірою новою, то дивись, і
розчарується в ній. Хай Вам Бог поможе на тому шляху. Вертаючись до
більш „земних" справ, все ж таки думаю, що про наслідки виборів
допис Вам слід дати. А то, як Коритовський тим виборам допомагав, то
,не так цікаво. Чи Коритовський, чи українці напружились, все одно
„Жовті Води" зробили .. . Статтю про Лесю Українку вважаю за Вами.
Книжка 7-8 вийде подвійною: не запізнюйтесь, дорогий мій, з
скриптом. До Вашої відомости подаю, що Скоропадський, як тільки
виголосив свою знамениту промову, рішив стати передплатником „Укр.
Ж.",31 так само, ритуальний професор Сікорський, випустивши свою
инижку „Русские и украинцы", в якій обіцяє Грушевському подарувати
свою всю бібліотеку, коли тільки той докаже, що є українці на світі.
До речі: книжки Сікорського і Щоґолева розіслані митрополитом
київським Флавіяном членам Державної Ради, сенаторам тощо, аби ними
підготовити восени ґрунт для нових репресій над українством. З
огляду на се, думаємо в „Укр. Ж." подати статтю з приводу
Сікорського, і проф. Корш взявся за це діло. Не знаю, що тому
Коршеві од українства, але він уперто виступає в оборону його.
Звичайно, найбільше допомагає популярності українства д. Волков з
„Москов[ских] Вед[омостей]": дуже часто, бестія, пише на сю тему і
не пропускає жадного випадку, щоб забити в дзвони про небезпеку
українського руху. Ваш приятель Кашкаров32 останніми часами щось
замовк. За те Могилянський в „Речи" і тоді, коли треба й не треба,
озивається. Між нами кажучи, не люблю його, хоч зовсім і не знаю
того панка.
28 Студентському вліті 1913 p., де як один з референтів обґрунтував
програму політичного сепаратизму від Росії в зв'язку з небезпекою
світової війни. — Д. Д.
29 Центр, орган Рос. Констит.-Дем. (к.-д.) партії в Петербурзі. —
Д.Д.
30 Псевдонім Л. Юркевича. — Д.Д,
31 Скоропадський — член Д. Думи, рос. націоналіст (,,октябрист"),
сторонник „єдности російського народу".— Д.Д.
19. VII. 1913
Дорогий Товаришу, рецензію на брошуру Кульчицького одержано. Піде,
як і стаття про вибори, в 7-8 кн. „Укр. Ж.". Щодо листа Вашого, то в
ньому порушено занадто багато тем, щоб з приводу них можна було
путяще одгукнутись. Зокрема цілком поділяю Ваші турботи, викликані
звісткою про недугу Лесі Українки. Серед наших обставин, втрата сеї
письменниці була б занадто болючою, бо Винниченко — найбільш
видатний талант — пішов останніми часами по таких шляхах, що
доводять до якогось круга, в якому півні крутяться і ніяк не
вирвуться з нього, зачаровані фатальними думками, коли звичайно
припустити, що у півнів є такі думки. Але тепер багато пишуть „о
думающих лошадях", то чому не припустити те саме і про півнів? Ви
теж, до певної міри, фатальна людина. Мені так здається: Вас далі
страшенно будуть „лаяти" і „свої" („Дзвін") і чужі (? 1а Єфремов);
побиватимуть камінням і будуть сипати на Вас докорами, ізригатимуть
„хулу" на Ваш марксизм, і навчатимуть устами „Ради", що не
зрозумілисьте Маркса і що дивно од Вас чути те, про що говорите. І
багато іншого почуєте, та не вважайте, плюйте „в высокой степени" і
благо Вам буде! Українська думка така убога і бідна, така несміла і
мало оригінальна та плентається в хвості всяких інших думок, що
всякі парадокси, взагалі все, що нове, не похоже, нешабльонове —
повинно бути, в противному разі українська думка буде завсіди
„капуста головата". Тому „благословляю" Вас у намірах Ваших. Але
еґоїзм в мені говорить за все: перш, ніж візьметесь за „психологію
українофобства" і „українського слов'янофільства", — скінчіть працю
про Лесю Українку, хоча б з-за того пієтизму, який маєте до цеї
письменниці. До речі, я вишлю Вам фейлетон А. Новицького в „Южной
Заре", де цей добродій, поруч з іншими дурницями, плете нісенітниці
про Лесю Українку. Збештайте сього критика парою-другою теплих слів.
В „Раді" новина, її редаґує тепер не Павловський, а Василько, він же
ж Яринович, він же ж Ніковський. В кожному разі людина більш
грамотна, як Павловський, і може йому пощастить трохи освіжити се
бідолашне видання. З таким бажанням можна виступили і щодо
„Вістника". Там якесь нині форменне безголов'я. З того часу, як
виступив з нього Грушевський, публіцистика заступлена там
Черкасенком, ну, і „мухи мруть", читаючи ту публіцистику. З
„Вістником" на одному ступені „Сяйво", тільки, звичайно, на терені
артизму. Але, Боже мій, як все мляво виглядає на сторінках сього
артистичного місячника. Обов'язково, Товаришу, хай Ваша жінка купує
австрійські льоси і скорше набуває відповідний прибуток, щоб почати
наскрізь незалежне, з талановитими співробітниками, видавництво.
Ідучи Вам назустріч у прибутках, я Вам запропоную таку комбінацію: з
початку августа редакція має Вам дещо виплатити. Замість, приміром,
ЗО карб, гонорару, я куплю Вам пай в „Памирском Золотопромышленном
Товариществе", де мене закликано бухгальтером. Се товариство зараз
перебуває кризис. Але є надії досить певні, що до кінця року, як
скінчаться досліди і аналізи проб золота, товариство акціонирують
англійські капіталісти і тоді випущено буде „шери", з котрих
можливий зиск. Се, звичайно, ризик, але без нього абсолютно не можна
досягти прибутків. Коли Ваша згода на се — пришліть уповноваження на
гроші (в редакцію) і, замість гонорару ЗО руб., я вишлю Вам
квитанцію на пай, номінальну вартість котрого (100 руб.) тепер
продають за вказану ціну. Се дасть Вам новий доказ бути „як люди".
Впрочім, все те можливо лише при тій умові, коли Ваша мораль при тім
не потерпить, а Ваша цнотливість зостанеться нетронутою. Щодо мене,
то я не зважаю на цноти і працюю в сьому товаристві вечорами „в счет
будущих благ", не одержуючи грошей, а записуючи за свою працю 20
руб. готівкою плюс 50 карб, номінальної вартости пая на місяць.
Одночасно з тим — я бухгальтером на прежній посаді (се дає мені
удержання) і борсаюсь біля „Укр. Ж." (се для Ісуса). Є одна думка, з
якої — коли б реалізувати — можна розбагатіти: заснувати акціонерне
товариство камінно-бетонних трун, в яких можна з ґарантією долежати
до другого пришествия. Але люди, дурні, на се певно не підуть і
акцій такого товариства не будуть купувати, цілком вірно розумуючи,
що краще хай їх черви зажруть і в дерев'яній труні. Вертаючи до
більш ближчих справ, перш за все мушу сповістити Вас, що конто Ваше
в початку августа лише можна буде вияснити. Зараз д. Шеремецінський
десь в Київщині спочиває, в конторі немає майже нікого, тому то і
Вашого прохання не можна задовольнити. Щодо бажання Вашого, аби
„Укр. Ж." збештала Ваш майбутній видрукований реферат,33 то я волів
би, аби хтось інший взявся за це діло з огляду на те, що ся тема
занадто „делікатна" і тендітна для „Укр. Ж.". „Таких" тем я уникаю.
Зрештою про Вас не забуде Єфремов і пом'яне про реферат в своїх
святих молитвах на сторінках „Ради".
Здається, віднині маєте обопільну симпатію: коли будете писати до
„Дзвону" рецензію на „За рік 1912", то зауважте турботи автора сеї
книжки про свого майбутнього біографа: сьому не прийдеться нишпорити
по газетах: Єфремов заздалегідь все збирає і зарані видає окремим
виданням, аби люди не забували уміщеного в часописі з її мінливим і
бистротекучим інтересом! Ви, певно, вже дістали 6 книжку „Укр. Ж.",
— як вона Вам показалась? Дехто вже запитує, чи буде виходити „Укр.
Ж." в 1914 році. Не знаю, чи варт її видавати. Занадто багато сил
витрачається на неї, хоч з другого боку, я бачу безперечне значення
її і відчуваю потребу її. Зрештою, справа восени виясниться. А як Ви
задивляєтесь на будучність журналу? З Вашим цивільним правом Ви все
ж щаслива людина! А я так обтяжений працею і втомою, що не годен до
читання, а особливо влітку. Цими днями випускаю окремим виданням
свою статтю про Франка — дань невелику великої поваги до сего
українця. Дуже жалкую, що примушений житейськими обставинами, не міг
розвинути як слід своїх думок, лише ескізно висловлених у статті.
Тим більше жалкую того, бо в українських критиків я не надибав
чогось схожого. Се мститься двойність становища, в якому перебуваю.
Леббок, маючи посаду директора якоїсь великої фірми, міг писати свої
пращі про бджіл та ос, бо не думав про завтра — в сьому головна
різниця — що одрізняє нас од Леббока, але, не будьмо вважати на се —
і по змозі (опортунізм!) сунути свій візок. Тим часом бажаю Вам
всього кращого.
Ваш С. Петлюра
До якого часу будете на селі?
32 Один з редакторів московського „Утра России", з яким я
полемізував будучи в 1911 і 1912 pp. галицьким кореспондентом цеї
часописі – Д.Д.
33 Виголошений на студ. конґресі вліті 1913 р. — Д. Д,
Ежемесячный журнал
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 308-79.
Дорогий Товаришу! 34
Я сам не сподівався, що так швидко знову буду писати Вам. А тому
причиною є стаття про Лесю Українку. Я думаю, що вона мусить
з'явитись в 9-ій книжці, бо інакше було б свинством проти пам'яті
письменниці озиватись на її смерть якось з великим антрактом. Отож,
дорогий мій, хоч кров з носа, а Ви таки мусите ту статтю виготовити.
На всякий випадок, посилаю Вам вирізку з „Южной Зари" — фейлетон,
присвячений Лесі — Л. Жигмайла, що хоч великої Америки тою статтею й
не відкриває, але досить пристойно оповідає, що знає. Як би я хтів,
щоб стаття про Лесю Вам „удалась", щоб то був нарис, достойний сеї
людини, щоб на підставі аналізу перерваної творчости, можна було
справді виявити собі, скільки то у неї було недоспіваного і цінного
з погляду і естетики і розширення меж українських літературних
інтересів. Молюся „Богові України", аби надхнення Вам послав при
писанні тої статті! Видите, Товаришу, я годен в релігійну людину
повернутися при такій оказії: що то значить почуття редактора!
Мусите тоє цінити і взяти під розвагу.
З усіх боків уже починають запитувати, чи буде „Укр. Ж." існувати в
1914 році. Лиха година: не можна зараз відповісти, бо й самі не
знаємо. Прийдеться, очевидно, знову в клопоти встрявати: тут справу
вияснити, в Києві і в Петербурзі. Почнуться подорожі в сій справі,
розмови: а мама б мордувала ті справи! Страшенно тяжко українцем
бути! Я певен, що пересічно свідомий українець вмирає частіш, як хто
інший, (хоч би „Рада" проводила відповідну статистику!) і то власне
під тягарем національних клопотів, турбот тощо! Коли ж се неправда,
то тим гірше для України! Зрештою, проводити „Укр. Ж." одному мені —
не „тайо", трохи тяжко, власне через брак помічника чи товариша, з
яким би можна думками обмінятись, якісь літературні пляни викласти.
Через всяку редакційну працю, — а її чимало! — я сам не можу писати,
хоч часом се треба, бо бувають нагальні обставини, що примушують.
Тим часом всякі інші праці біля журналу, теж нагальні, невідкладні,
час одбирають і сили виснажують! Чи не знаєте, де нині пробував наш
літературний критик Колічка Данько, лихий би його взяв! Ви знаєте,
що він абсолютну війну, запопадливу провадить із знаками російської
граматики. Часом у нього бувають кілька сторінок і жадного знаку —
ні коми, ні титла.. . Ориґінал! Се, звичайно, не заважає йому
викладати, що двічі по двічі буде чотири, навіть тоді, коли сю
аритметику проводить марксист! Зрештою я волію в ролі критика бачити
Колічку, як „критиків" „Вістника" або „Ради". Тут цілими місяцями
читаєш і не зустрінеш навіть натяку: „ни мысли плодовитой, ни гением
начатого труда". Так ось сього Колічку мені десь треба знайти в
Европі для переписки в одній літературній темі. Останній № „Дзвону"
— „скучний", ледве чи таким редаґуванням редакція осягне своєї мети,
і я боюсь, коли б через якийсь час не пришилось припиняти видання.
Мусите згодитись, що в такому вигляді журнал в теперішніх обставинах
не може мати успіху та не може придатись до чогось путнього. Се
сумно: гроші марнуються без тями і без пуття.
Стискаю руку
С. Петлюра
34 Без дати, мабуть, серпень 1913 р. — Д. Д.
12/VIII 1913
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Цмитровка, д, 14, кв. І.
Телефон № 308-79.
Дорогий Товаришу!
Картку Вашу одержав. Звичайно, писати на селі статтю про Лесю
Українку, не маючи під руками відповідних матеріялів, не можливо.
Отож прийдеться справу сю так порішити: Ви маєте прислати статтю про
Лесю тоді, як напишете. Звичайно, найкраще було б таку статтю мати
для 9-ї, в крайнім разі для 10-ї книжки. Вам краще буде видко. Тим
часом доведеться обмежитись короткою посмертною заміткою (до якої
додам примітку, що в скорім часі ред. присвятить спеціяльну статтю
про Лесю. Добре?), але я не знаю, чи у мене особисто вистане
смілости та волі писати таку замітку. Се значило б нічого не казати.
Non multum, sed multa не завше вдається, до того ж у мене під руками
теж немає всіх відповідних матеріялів — особливо збірників поетичних
„На крилах пісень" тощо.
Прийдеться звертатись до патентованих українських критиків, се між
іншим і через те, що у мене часове „разжижение мозга", і я зараз
абсолютно, дякуючи смертельній утомі, не можу нічого писати.
Ваш С. Петлюра
Одночасно посилаю Вам свою брошуру — се, кажуть, „добрий тон". Вона
й вийшла окремим виданням, що розійшлося більше через руки
„авторських" товаришів. Зрештою, я одважився послати кілька
примірників і на продаж: може миші з'їдять по українських книгарнях.
Бо реклямувати не маю за що, а рецензії годі сподіватись в
українських часописах.
Гроші Вам висилаються завтра. Мусите „уклінно" дякувати, се власне
сталося під впливом Вашого реферату, який сьогодні прочитав.35 Ви
„здорово" лаятись умієте! В цілому брошура Ваша написана сильно і з
піднесенням. Певно її слухати було ще краще, як читати? Зрештою, з
того ніц не вийде: але се не значить, що не слід на такі теми
писати. Висновок для Вас з тої брошури: прощай, рідна сторона!
Воріття до неї не буде. Але Ви, певно, раніш думали, як друкували ?
Стискаю руку
Петлюра
P. S. Сьогодні одержав листа од В. Садовського: пише, що вперше (на
кооперативному з'їзді) побачив український нарід: свідомий
національно і упертий. Може, справді ми не пропадемо, як пес на
ловитві?
35 Д. Донцов „Сучасне політичне положення нації і наші завдання"
(реферат вигол. на II. всеукр. студ. з'їзді в липні 1913 р. у
Львові), Львів, 1913. Накл. „Молода Україна", вид. Укр. Студ. Союзу.
— Д. Д.
27/Х 913
Ежемесячный журнал
„Украинская Жизнь"
Москва, Б, Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 308-79.
Дорогий Товаришу!
Не відповідав Вам довго, бо раз, не мав абсолютно часу, а друге —
їздив у Київ у справі „Української Ж.", щоб вияснити долю видання на
1914 рік. Кияни дають 3.000 карб. Отже, журнал, може, виходити буде.
Майте се на увазі. Вашу статтю про англійську пресу в українській
справі пускаю до 10-ої книжки, яка виходом трохи спізниться з
незалежних од нас причин. Тим часом прохаю од Вас до 11-ї книжки про
стан українсько-польських переговорів, коли, звичайно, про них щось
можна говорити певно.36 Якщо про се не можна нічого певного сказати,
то подайте статтю про український клюб у віденському парламенті:
історичний огляд, оцінка сучасного, вияснення впливу, який він має,
характерні ознаки політики клюбу і, се цікаво, характеристика
персонального складу послів. Се тема для нас дуже бажана і я прохав
би Вас подати про неї цілком заокреслений [огляд? — Д. Д.}. Прохаю о
відповідь. Присилайте рецензій і коротших заміток.
Стискаю Вашу руку
Ваш С. Петлюра
P. S. Про київські вражіння напишу послі, бо зараз треба дбати про
матеріял до 11-ї книжки, а його дуже мало.
С. П.
36 Переговори, які скінчилися виробленням нової ординації до
галицького сейму. — Д. Д.
Ежемесячный журнал
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І.
Телефон № 308-79.
Дорогий Товаришу! 37
В 12 кн. „Дзвону" є два „пакосних" випади проти Вас — приятеля
Вашого Рибалки і друга — „дорогого товариша" Садовського. Не падайте
духом і пригадайте слова Сина Божого: „блаженні єсте, єгда, поносять
Вас і ізрекуть всяк зол глагол на Ви лжуще". Сі слова нам приходять
до голови під час різдвяних свят, які ми проводимо вкупі, я і
Валентин [Садовський — Д. Д.]. Чекайте: не те ще буде дальше...
Кріпіться, Товаришу, бо настане судний день, в оньже доведеться за
Ваше „москвофільство" плати давати . . . Вас дуже поважає Мілюков38
— се я напевно знаю, і стежить ... до чого Ви ще договоритесь . . .
37 Картка без дати, поштовий штемпель — Москва, 31.12.13 , з
допискою В. Садовського. — Д. Д.
38 Голова К.-Д. Партії в Росії. — Д. Д.
25/1 1914
Редакция и контора журнала
„Украинская Жизнь"
Москва, Б. Дмитровка, д. 14, кв. І
Телефон № 308-79.
Дорогий Товаришу!
Ви, певно, гніваєтесь на мене? Коли так, сповістіть за що. З мене
кепський кореспондент і акуратно на листи одповідать понад мої сили,
зрештою направлені більшістю не на милі мені центри та річки.
Сповіщаю, що статтю про українсько-польське порозуміння одержав як і
рецензію ширшу. До 1-ої книжки не можуть піти: навал матеріялу; щодо
статті про порозуміння польсько-українське, то вона прийшла вже
занадто пізно: перша книжка готова до друку і днів через 3 вийде.
Отже, присланий матеріял піде тільки до мартовської книжки, бо
книжку за лютий буде всю присвячено Шевченкові, і до неї піде
матеріял з шевченківськими темами виключно. Якби Ви хотіли взяти
участь своєю статтею в сій книжці, присилайте до 12-14 лютого ст.
ст. Добре мати статті про Шевченка в світлі европейської критики.
Зрештою і на більш широку тему стаття теж бажана. Якби ся пропозиція
Вами була прийнята, сповістіть, аби я міг залишити місце для статті.
Ваш С. Петлюра
|
