|
„СБОРНИК, ПОСВЯЩЕННЬІЙ ПАМЯТИ
ТАРАСА ГРИГОРЬЕВИЧА ШЕВЧЕНКА"*
[Рецензія]
Чудово і з любов'ю видана книжка! Зовні справляє добре враження
завдяки художності видання, силі репродукцій фотографій Шевченка,
різних емблем, пов'язаних з вшануванням пам'яті поета у Москві, і
прегарній, художньо, в українському стилі зробленій обкладинці
роботи п. Максименка. Зміст „Сборника" в значній своїй частині
літературно цінний і корисний для вивчення Шевченка або для
розуміння його творчости і діяльности. Взагалі книжка ця — чудова
пам'ятка ювілейних Шевченківських днів у Москві і приклад, вартий
наслідування; московська українська колонія зуміла не лише
організувати урочисте вшанування пам'яті українського генія, що
широко розгорнулося і стало видатним явищем у житті московського
суспільства незалежно від його соціяльного чи національного складу,
але, за допомогою цього видання, зберегла у пам'яті громади повну,
вичерпну картину цього вшанування, передає нащадкам найдрібніші риси
і окремі моменти його. І, читаючи вступну до „Сборника" статтю
„Шевченковские дни в Москве", автор якої, один з організаторів
вшанування, С. М. X в о с т о в, написану тепло, щиросердо, не можна
не відзначити тієї енерґії, яку виявили члени організаційного
комітету, притягнувши до участи у вшануванні кращі сили різних шарів
суспільства, російського, так само як і українського і виявивши в
цьому добре розуміння того, я к треба улаштовувати такі свята і щ о
треба робити, щоб спогад про них зберігся не лише у пам'яті його
учасників, але і був надбанням ширших кіл суспільства.
Докладну розповідь про підготовчу працю організації вшанування
пам'яті Шевченка, а також опис самого вшанування читач знайде у
згаданій статті п. Хвостова, додатком до якої є численні привітання,
телеграми, адреси, листи, що їх комітет одержав під час вшанування і
що без скорочень вміщені наприкінці книжки. На підставі статті п.
Хвостова і цих привітань читач може відтворити чудову картину
вшанування і те піднесення, що відчули учасники і очевидці його.
Оглядаючи зміст „Сборника", приходиш до висновку, що цьому значною
мірою сприяли не лише зовнішня сторона вшанування, художньо
витримана в українському тоні і стилі, не лише з великою увагою і
смаком складена вокально-музична частина програми вшанування, але і
краса, привабливість і чар того образу, що його відтворили промови і
доповіді, присвячені великому народньому поетові. Не спиняючись
докладно на привітальних промовах і порадивши тим, хто цікавиться,
звернутися до тексту їх, треба все ж таки згадати багатозмістовну,
хоч і коротку, промову А. Е. Грузинського, представника від
„Общества Любителей Российской Словесности", який відзначив ті риси
творчости українського поета, завдяки яким вона має не лише
вузьконаціональне значення, але стає надбанням і російської
літератури.
Щодо основного змісту „Сборника", тут, перш за все, треба відзначити
статтю гр. Де-ла-Б а р т а „Шевченко — народный позт". Автор
присвячує свою статтю оцінці Шевченка як народнього поета. У
творчості українського поета він бачить „найдосконаліший зразок
народньої колективної творчости і найяскравіший вияв художнього
індивідуалізму . . . Його поезія — синтеза епічної і ліричної
народньої творчости України". Вбачаючи відмінність Шевченка від
народніх поетів у „вільному індивідуальному ставленні до художньої
форми його творів", у ставленні до описуваних подій, завжди у
Шевченка художньо умотивованих, а не обмежених „епічно
врівноваженим", холодним оцінюванням оспівуваних подій, як це
характерно для народніх співців, де-ла-Барт каже: що „його поезія
має не лише величезне літературне, але і громадське значення, бо є
сполучною ланкою між інтеліґенцією і народом". Крім того, заслуга
Шевченка, як народнього поета, ще й у тому, що „він підніс
малоруську мову до рівня літературної, зрозумілої кожному
простолюдинові і, разом з тим, придатної до віддання
найрізноманітніших одтінків думки і почуття". Стаття де-ла-Барта має
один недолік: вона надто коротка, стисла, (що стосується і до інших
статтей „Сборника"), і тому радше формулює ґрунтовні засади теми,
ніж розгортає їх. Але це зауваження, звичайно, не може знецінювати
цікавої статті, якщо взяти до уваги, що ця стаття, як і інші, — це
доповідь, прочитана під час вшанування пам'яті поета і через те
обмежена певними рамками і часом.
Другу статтю „Сборника", що належить проф. Ф. Е. К о р ш е в і,
присвячено висвітленню місця „Шевченка среди позтов славянства". У
цій статті шановний автор виявляє глибоку обізнаність з життям і
творчістю Шевченка, знання української народньої поезії, характерних
психологічних рис і ознак, що відрізняють український нарід від
інших слов'янських народів, і вміння просто висловити складну,
глибоку і правдиву думку. Таким завжди є справжнє знання теми!
Стаття рясніє цікавими думками і зауваженнями, за якими ховається і
велика любов автора до українського поета, і об'єктивне оцінювання
його творчости і значення. Відсилаючи читачів до цієї цікавої
статті, ми тут обмежимося лише згадкою про її значення для вивчення
питання про місце Шевченка серед інших поетів слов'янства: на це
питання автор відповів майже вичерпно, висловивши воднораз і силу
вартих уваги думок з питань, що безпосередньо не пов'язані з темою.
Глибокий інтерес викликає стаття А. І. Калишевського „Мотивы поэзии
Шевченка". Стаття п. Калишевського, маючи безперечно літературну
вартість, і цінний зміст, є однією з найкращих статтей з ювілейної
літератури про Шевченка і заслуговує на увагу кожного, хто
цікавиться творчістю поета. У ній читач знайде добре висвітлення
питання про мотиви творчости Шевченка, що витікає з знання її і
любови до вивчення, а також уміння опукло і яскраво формулювати
висновки. Нам лише здається, що до тих головних мотивів, що ними
перейнята поезія Шевченка і які цілком слушно і повно відзначені п.
Калишевським, треба було б додати мотив в с е п р о щ е н н я, що
посідає значне місце у творчості українського поета, який умів
глибоко ненавидіти, але разом з тим мав і високе уміння прощати.
Менше, ніж треба, спинився автор на еоціяльному моменті у творчості
Шевченка, хоч цей момент заслуговує на більшу увагу, що, проте,
визнає і сам автор. Відзначаючи як видатну своєю вартістю статтю п.
Калишевського, ми, проте, не можемо не висловити жалю, що автор не
виступає в українській літературі і тим позбавляє її вартісного
літературного робітника.
Про „Шевченка как живописца" говорить в своїй не менш цікавій статті
історик мистецтва О. Н о в и ц ь к и й. Цю статтю українці знають:
її надрукував „Літературно-Науковий Вістник" (кн. IV) за 1911 р. Для
російського читача вона має безсумнівний інтерес, бо з'ясовує мало
йому відоме: вона характеризує Шевченка як маляра і визначає його
місце в історії мистецтва у Росії. Компетентний у цьому питанні
дослідник визначає дивовижну різноманітність таланту Шевченка: „Нема
такого роду малярства, в якому б він не працював". Як портретиста
„Шевченка у кращих його творах сміливо можна поставити поруч з
першорядними нашими портретистами. У краєвидах Шевченко такий поет,
яких і пізніше, довгий час після нього, ми не зустрічаємо у
пейзажному малярстві. Особливо це треба сказати про ті його праці)
що дають образ дорогої його серцю матері України . . . Трудно навіть
визначити, чим краще, поетичніше змальовує він природу України —
словами чи лініями". Особливо цінні праці Шевченка на побутові теми,
при чому в деяких з них — малюнки з життя засуджених — талановитий
маляр, а слідом за ним і взагалі малярство, чи не вперше з часу
свого існування випередили на десятиріччя літературу, що взагалі
завжди і всюди йшла на чолі інших галузів мистецтва. „Як офортиста
Шевченка давно уже визнала великим мистцем Академія [Мистецтв], що
нагородила його за це титулом академіка, так і знавці та історики
ґравюри".
Стаття п. Новицького закінчує основну частину „Сборника". Далі
йдуть: повний ліризму і своєрідної краси лист Ганни Барвінок,
присвячений спогадам про Шевченка; „Лірична згадка" проф. А.
Кримського, що є цікавим документом про святкування пам'яті Шевченка
у Москві 1891 року, в часи утисків українського слова; у спогадах
автора є деякі автобіографічні признання поважного українського
вченого і поета, що до змісту збірки, власне, безпосередньо не
стосуються. Ф. Коломийченко вмістив також ліричну „Високую могилу".
Відомий перекладач Шевченка на російську мову п. Бєлоусов зібрав
бібліографію про Шевченківські дні у Москві: перелік статтей,
заміток, малюнків, уміщених у московських журналах і газетах.
„Сборник", як уже згадувалося, закінчують численні привітання,
адреси, телеграми і листи, що їх одержав Комітет для вшанування
пам'яті Шевченка.
Дещо з надрукованого у ,,Сборник"-у можна було б і не вміщати, бо
воно порушує поважність і цінність основного матеріялу і водночас до
змісту книжки безпосередньо не стосується. Але взагалі і в значній
частині видання це — безперечно поважне і заслуговує на увагу як
українських, так і російських читачів.
„Сборник" видано двома мовами „великоруською і українською — з метою
дати змогу познайомитися з його змістом як російському суспільству,
що виявило стільки уваги і сердечности" до українського
національного святкування, так і українському. Визначена вище
цінність змісту, художня зовнішність і порівняно невисока ціна
„Сборника" є запорукою успіху його на книжковому ринку, тим більше,
що цьому сприяє і симпатична мета видання, чистий збір з якого буде
переданий до фонду будови пам'ятника Шевченкові у Києві.
С. Петлюра
*„Украинская Жизнь", Москва, 1912 p., ч. З, ст. 107-110. „Сборник"
виданий у Москві, 1912 p., ціна 1 карб. 50 коп. Видання ,,Комитета
по устройству чествования памяти Шевченка в Москве". Переклала з
російської мови Оксана Чикаленко
|
