|
ПАМ'ЯТІ М. ЛИСЕНКА*
На київських горах, де так багато
могил, і столітніх і нових, на одну могилу стало більше: старки
Київ, а за ним і вся Україна, поховали М. В. Лисенка.
З цією могилою народ український втратив одного з улюблених і вірних
синів своїх.
Смерть М. В. Лисенка викликала національну жалобу на Україні, і той
багатотисячний натовп, що проводив домовину з тілом українського
Бояна на Байкове кладовище, ніби символізував усю соборну Україну,
що доручила киянам віддати останню шану тому, кого так щиро любила,
чию втрату так гостро-болюче відчула. Біля труни Лисенка думками й
серцем була вся Україна, усі ті, хто почуває приналежність до
українського народу. І мертвий, Лисенко зібрав до своєї домовини
десятки тисяч живих людей, як збирав він їх за життя навколо себе,
навколо своєї творчої праці, що була справою його життя, десятки й
сотні тисяч тих, у кого пробуджував співзвучні почуття й
переживання. Бож в особі Лисенка Україна втратила не лише свого
найвидатнішого композитора, музичного інтерпретатора Шевченкового
„Кобзаря", збирача народніх мелодій, консерватора народньої пісні,
шестидесятника-народолюбця, активного громадянина рідного краю,
cтарика з молодою душею і просто прекрасну людину, але, і це
найважливіше, видатного збирача розсипаної національної храмини. Ця
остання риса, прикриваючи інші, найопукліше виступає при підведенні
підсумків життя й діяльности українського композитора та являє собою
найбільшу історичну заслугу його чудового і цінного життя.
Те, що створив Лисенко як композитор у сфері музичної творчости,
підлягає виясненню, критичній оцінці, яка може бути різною. Залишімо
це завдання фахівцям і історикам нашої музики.
Для широких кіл українського суспільства велику цінність становлять
не ті висновки, що їх зроблять фахівці в наслідок цієї оцінки, а те
ставлення, що остаточно зформулювалось у цього суспільства, як до
творчости Лисенка, так і до нього особисто. Українське суспільство,
не чекаючи на вказівки й пояснення фахівців, само оцінило працю
композитора та полюбило його. Сталось це через те, що творчість
Лисенка глибоко національна. Вона будила найінтимніші струни душі,
відбудовувала, поглиблювала, підносила на рівень архитвору те, що
було надбане вікодавнім духовим життям нації, зрослось з духовим
обличчям її, але під час затяжного періоду історичного лихоліття
стерлось, притемнилось. Та це не означає, що цьому суспільству були
чужі розуміння й оцінка чисто художніх вартостей музичної творчости
Лисенка: широку популярність на Україні різноманітних композицій
Лисенка і той факт, що він був улюбленим композитором, не можна
пояснити лише національним характером його музики, але і високою
художньою вартістю її.
Те, що з художнього погляду бездарне чи ординарне, не може міцно
увійти до мистецького життя культурного суспільства. Те, що дійсно
художньо цінне, увіходить у те життя, розширюючи цим його межі,
підвищуючи його якісний рівень і здібність до дальшого розвитку. Що
твори Лисенка високохудожні, почував кожний, хто чув його
композиції, хорові чи для одного голосу. Тільки справжній мистець
звуків, дійсний творець "з Божої ласки", міг викликати той складний
світ перетворення і емоційних переживань, що давав нам глибоку
радість і піднесення ушляхетненого світосприймання. Вже самого цього
досить, щоб забезпечити Лисенкові як високу оцінку його таланту, так
і визнання цінних заслуг його як композитора.
Але ця оцінка не могла б претендувати на всесторонність і
відповідати дійсному значенню діяльности композитора, коли б
проминути історичне тло цієї діяльности, в світлі якого можна
повніше й яскравіше збагнути як розміри, так і вклад її в культурну
творчість нації. Отож, оцінюючи життя й діяльність Лисенка,
українське суспільство ніколи не забувало цього тла, ніколи не
губило історичної перспективи й тісного зв'язку творчости Лисенка із
загальним ходом національного життя.
Воно знало, що Лисенко прийшов до українства з привілейованої кляси,
зробився гарячим прихильником демократичних мас народу і до смерти
залишився вірний народницьким ідеалам, якими він, як шестидесятник,
перейнявся в роки формування свого світогляду. При цьому активна
його участь в громадсько-національному житті з роками дедалі більше
зростала, і сам він в громадському розумінні ніби зростав.
Українські шестидесятники — це перше українське покоління, що видало
з свого середовища цілий ряд визначних національних діячів, які
взялись до пляномірного вивчення різноманітних сторін минулого й
сучасного їм життя українського народу. В діяльності шестидесятників
праця Лисенка посіла особливо почесне місце. Ще в ранній молодості,
відчувши в собі „Божу іскру" музичного хисту, Лисенко-шестидесятник
присвятив себе вивченню духової творчости українського народу, що
знайшла свій вираз у пісні та музиці. Записавши старовинні пісні,
він зберіг для нас, створені колективним творцем-народом мелодії, і
дав можливість, за допомогою своїх записів та музичних обробок,
пізнати й відчути душу народу в давні часи, відсунені від нас на
цілі сторіччя. Свою радість і своє горе народ виливає в пісні; душа
пісні, одухотворення і перетворення її — мелодія. У народу
українського на протязі цілої тисячолітньої його історії було більше
горя, ніж радости. Ось чому наша пісня — наша мука. Народ відзначив
драматичні моменти своєї історії створенням пісень, сповнених
глибокої надсади. Мелодії цих пісень Лисенко зберіг і художньо
опрацював. Слухаючи ці пісні, в яких завжди розвинена музична тема,
переймаючись їх чарівними мелодіями, ми яскравіше відчуваємо наш
зв'язок з давніми поколіннями, які вилили в пісні життя душі своєї.
Ми відчуваємо, як частинка її, дійшовши до нас у мелодії, ніби
вливається в нашу душу, і тоді ми переконувались, що історичні
традиції, потаємні заповіти наших дідів та батьків оживають у нас
самих і творять ту рушійну історичну силу, заглушити яку не
спроможні ані час, ані насильство. А переконавшися в цьому, ми
знали, що і тим поколінням, які прийдуть нам на зміну, ми передамо
вистраждані слова та думи-заповіти, як запоруку, як один із
ферментів дальшого національного розвитку. І природно, що почуття
глибокої вдячности й любови росло і з роками щодалі зміцнювалося до
того, хто дав нам можливість пережити такі хвилини та відчути
зв'язок з подіями національного життя, що відійшли у сиву давнину. І
тут, у збудженні цього почуття, заслуга Лисенка, якої ніколи не
пощастить вияснити ні біографові, ні історикові української музики,
ані навіть історикові нашого національного відродження. Причина
цього криється в самій природі музичної творчости, в таємниці впливу
її на людину: музика, мелодія, говорить своєю особливою мовою, і
перекласти її не в стані той, хто сприймає цю мелодію. І єдиним
критерієм міри впливу музичної творчости на емоційну сторону може
служити поширення, популярність серед суспільства продуктів цієї
творчости. Збірники українських народніх пісень в записах чи
обробках Лисенка, його „десятки", романси на слова українських
поетів, кантати, — знають скрізь, навіть у глухих закутках України,
скрізь, де лише чути українську мову, чи де співають українських
пісень. Композиції Лисенка завжди є улюбленими в програмах
українських вечорів, концертів. Багато з пісень в обробці Лисенка
зробились надбаннями народу, їх співають „по курних хатах мужицьких,
по верстатах ремісницьких",1 збагачуючи народній репертуар,
розвиваючи й ушляхетнюючи його музичні смаки. Це дає підстави судити
про те, яке величезне значення мала й досі має творчість Лисенка для
нашого національного відродження.
Мистецтво відроджує і оновлює людину. Мистецтво зміцнює психіку, має
здоровий вплив на світосприймання. В мистецтві криється велика сила
об'єднування та могутнього зв'язку. Українцям судилося відчути ті
шляхетні елементи музичного мистецтва головним чином завдяки творам
Лисенка.
Різноманітні ті шляхи, якими певні представники нашого народу
приходять до українства як світосприймання, чи, можливо, як
виправдання особистого життя. Різноманітні ті первинні емоційні
стимули, з допомогою яких пробуджувалась, зріла, кристалізувалася у
кожного з них любов до рідного краю, любов, що спонукувала до живого
діла в ім'я і на користь цього краю. Та хоч які різні ці шляхи,
деякі етапи усіх їх більше чи менше пов'язані з тими зернами, що
западали в душу під впливом рідних мелодій, рідної пісні та
культурного їх перетворювача — Лисенка.
І якщо одних — тих, у кого життєві обставини, здавалось, вирвали
почуття зв'язку з рідним ґрунтом, Лисенко змусив відчути: „яких
батьків, чиї ми діти",2 то для інших його пісня, його музика, все
його довге творче життя було зміцненням, підбадьоренням у
національній роботі, джерелом, що в дні зневіри підтримувало сили
активної любови до рідного народу, і приводило, слідом за поетом, до
твердої впевнености в невикористаних ще силах народнього генія:
Недаром ти в біді, пригноблений віками,
Про силу духа все співав.
Недаром ти казок чарівними устами
Його побіду величав.3
І якщо народ, який дав Лисенка, „недаром" жив і творив, то „недаром"
прожив своє довге життя і Лисенко. Сліди його глибоко позначились
задовго перед тим, як довелось робити підсумки цього життя.
Найкращим доказом цінности його в суспільному значенні є те, що
Лисенка українське суспільство любило і вважало його творчість
поважним вкладом до капіталу національного життя.
Це найвища нагорода, яку може заслужити творець мелодій і музичних
образів.
С. Петлюра
* „Украинская Жизнь", Москва, 1912 p., ч. 11, ст. 20-24. Переклала з
російської мови Ганна Щепко.
1 В ориґіналі цитата українською мовою. — Ред.
2 В ориґіналі цитата українською мовою. — Ред.
3 Уривок з поезії І. Франка „Наймит". — Ред.
|
