|
З'ЇЗД РАД РОБОЧИХ, СЕЛЯНСЬКИХ І
СОЛДАТСЬКИХ ДЕПУТАТІВ
Ранішнє засідання 5/ХІІ [1917
року]*
ПРОМОВА ПЕТЛЮРИ
Я буду говорити коротко і тільки факти. А факти ті говорять, що,
ледве тільки в армії явилися емісари Ради Народніх Комісарів, з
українцями там не рахувалися. Ставка пучкою об пучку не вдарила, щоб
піти нам назустріч в справі українізації армії. Мені в моїй роботі
ставка чинила саботаж. Граючись з нами чудесними словами на нас
готовили похід, і ми відчували, що нам, українській демократії, у
спину хтось готує ніж.
Захищаючи права українського народу, українське правительство мусіло
захищати себе, Центральну Раду і знов же той народ, що створив їх.
Разом з ультиматумом большевики концентрують своє військо для
розбиття Української Народньої Республіки. У Старокостянтинові,
Гомелі, Брянську, збираються ті кулаки, що мають знищити всю нашу
роботу національного відродження. Перші ешельони з Гомелю підходять
до Бахмачу (крик з боку большевиків: „неправда"). — Правда, у мене
документи в руках!
Скільки шкоди наробили большевики! Вони перші почали оголяти фронт,
чого я в своїй діяльності ніколи не робив. Фронт оголяється, щоб
виступити проти України. Першим мав виступити ґвардійський корпус.
Ви уже знаєте, що він роззброєний. Карательні експедиції ідуть на
нас з усіх боків. Але всіх заходів, щоб не пустити насильників, мною
вжито.
З дозволу Генерального Секретаріяту я мусів оповісти частинну
мобілізацію вільного козацтва, для внутрішньої охорони.
На ультиматум я дивлюся як на потоптання наших прав і мушу тільки
сказати, що захистити їх ми зможемо! (рясні оплески).
* „Робітнича Газета", Київ, 8 грудня 1917 p., ч. 201.
|
