|
В ШУКАННЯХ ВИХОДУ*
Сучасне становище Европи завдає
великого клопоту поважним економістам. Проф. Кассель, радник Ліґи
Націй, скептично оцінює сьогоднішню ситуацію. Відомий Кейнс, в праці
своїй „A Revision of the Treaty", пророкує їй песимістичне майбутнє
в тому разі, коли ухвали Версальського трактату не будуть
переглянені. Бувший прем'єр італійського уряду Нітті в шумливому
памфлеті „L'Europa senza pace", гостро критикуючи нову малу Европи,
„в ім'я майбутньої Европи", так само вимагає ревізії Версальських
пактів. Англійські публіцисти Дж. Гобсон і Г. Н. Брайлсфорд, перший
в „Problems of a New World", другий в „After the Peace" теж убачають
дорогу до направи тяжкої европейської ситуації в ревізії
Версальського трактату.
Не згоджуючись на цю ревізію, держави-переможниці „алхемічного камню"
до направи шукають на іншому шляху: швидко не буде такого курорта
або міста в Европі, якого б не ощасливлено було урядженням в ньому
чергової конференції і черговим шуканням секрету направи
господарчого життя, із норми світовою війною виколеєного і не
маючого можливости до тої норми назад повернути. Те, що передчував
розумний російський міністер Вітте перед великою війною, а власне
тенденцію до господарчого занепаду Евроди (Див. його цікаві „Воспоминания"),
сьогодні, після цієї війни, французький вчений географ А. Деманжон
кваліфікує, як „Захід" — кінець її („Le d?clin de 1'Europe"). Хай в
цих кваліфікаціях є перебільшення, але факт залишається фактом: ні з
якої іншої війни не виходили й переможці, і переможені так тяжко, як
з війни 1914-1918 pp. І ніколи гоєння ран, в сфері господарчого
життя віднесених, не було таким безплідним і нереальним.
Сьогодні можна вже сказати, що ревізія „німецьких репарацій" не може
стати за санацію в цій справі, як думає Кейнс, незалежно від того,
що до такої ревізії і не дійде в ближчі часи, як показує військова
окупація Францією та Бельгією Рурського району. Так само з допомогою
економічно зруйнованій Европі щось не дуже поспішає багата Америка,
не дивлячись на апеляції до її гуманітарних емоцій, не дивлячись на
подорожі до Вашінґтону і бувших і сучасних европейських міністрів.
Та навіть коли б Америка виявила більше активного заінтересування до
европейських справ, для чого мається небагато даних, воно могло би
бути одним із засобів до направи, цілої справи не вирішуючим і не
вичерпуючим її. Проблема направи господарчого життя Европи не може
бути розв'язана без одночасного зужиткування і модерної реколекції
чинників, що впливали на це життя в довійськові часи. Ясною річчю є,
що серед цих чинників відограватиме велике значення участь Сходу
Европи в господарчому житті її Заходу. Взаємні стосунки обох частин
Европи на ґрунті господарчому остільки були і будуть міцними, що
заступити їх чимсь іншим не дасться. Ось через що всякі проби знайти
еквівалент десь в іншій географічній площині кінчаються невдачею,
незалежно від того, чи шукатиме його країна з високою валютою, чи з
низькою. Ось через що треба признати рацію англійському
письменникові Велзові, коли він в своїй книжці „Росія в тумані"
гадає, що „ще велике питання, чи можуть західні держави існувати без
російської сировини (термін географічний, — довійськовий); в кожному
разі відсутність її потягне за собою загальний підупад Західньої
Европи". Але власне на тому й полягає справа, якої европейські
політики та економісти не беруть як слід на увагу, витворюючи різні
концепції направи господарчого життя її. Схід Европи, чи, як до
великої війни називали його Росія, ось уже п'ять років перебуває в
перманентній анархії, як політичній, так і господарчій: він увесь
цей час майже нічого не продукує для зовнішнього торгу, а тільки
зужитковує. На господарчому тілі Европи країна, де панують
большевики, є паразитом, не дивлячись на те, що до панування їх, ця
країна уявляла величезні потенції господарчих сирівців і
напівфабрикатів, без котрих Европа Західня обійтися не може.
П'ятилітній досвід комуністичних експериментів в Росії наочно
показує, що комуністи не здатні дати собі раду з господарчими
завданнями в загальнодержавному маштабі, а позиція европейських
політиків і промисловців, що підписують торговельні умови з
большевицькими комісарами, все більше віддає донкіхотством і
далтонізмом. Там, де немає кредиту, як підстави
торговельно-комерційних стосунків, там ніколи не може бути
нормального товарообміну. А власне цих умовин ми не бачимо в усіх
тих спробах, на які зважуються й окремі европейські промисловці та
купці й окремі держави, підписуючи торговельні договори з урядом
совітів. Замість цього бачимо імпульсивні заходи, уривчасті кроки
збуту за золоту готівку, що залишилася ще від старих запасів у
большевиків. Такою дорогою провадити комерцію довго не пощастить, а
наслідки подібної розпачливо-імпульсивної торговельної політики
дають уже себе відчути. Коли в таких країнах, порівнюючи високої
валюти, як Чехо-Словакія, виявляються вони в скороченні продукції і
безробітті, то в країнах низької валюти (Польща, Німеччина)
прибирають форму убивчої несталости цілого господарчого життя, а в
обох випадках ці явища таять в собі джерело пертурбацій і
конфліктів, анархізуючих і руйнуючих існуючі норми життя. Не треба
доводити, що все це відповідає програмовим політичним завданням і
очікуванням сучасної Москви, бо тільки легковірні політики можуть
чекати від большевиків якоїсь еволюції і відмови від своїх
принципів. Вони можуть міняти свою тактику, форми і засоби
перепровадження принципів, але відмовитись від останніх не можуть.
Сьогоднішній день в господарчому житті Европи — тяжкий. Перспективи
завтрішнього — оповиті туманом і млою. Провідних ліній не видно.
Висовування окремих засобів направи заплутаного становища, як напр.,
виплата Німеччиною контрибуцій, перегляд тих чи інших „репарацій",
анулювання військових боргів однією державою другій, а всім разом
багатими Північними Американськими Штатами, — справи не долагоджує,
бо переслідує не загальні потреби европейського континенту, а
інтереси окремих держав чи певних зв'язків їх. Не диво, що при таких
умовинах виникають небезпечні політичні конфлікти в найбільш
несподіваних випадках (Клайпеда, Смірна і т. д.), від яких далі
можна сподіватися ще більших несподіванок, загрожуючих европейському
вже мирові. Хай ці конфлікти полагоджуються тимчасово, небезпека їх
існує, бо існує джерело — ґрунт для них, — і головним чином в отій
економічно-господарчій безпорадності европейської ситуації, що так
хвилює поважних обсерваторів післявоєнного життя Европи, які, на
жаль, не зуміли ще охопити справи в цілому її загальноєвропейському
маштабі і продовжують безсило борсатись в часткових паліятивах.1
З тим більшою увагою повинні ми стежити за розвитком подій на ґрунті
господарських відносин Европи, пам'ятаючи, що з цих подій випливають
чини політичні, а до цих останніх українське громадянство і його
державна опінія заздалегідь повинні собі виробити та усталити певну
позицію.
С. Торнтон
*„Трибуна України", Варшава, 1923 p., ч. 1, ст. 4-6.
1 Див. статтю Є. Бенеша в „Prager Presse" на цю тему за лютий
місяць.
|
