|
„СТУДЕНТ РЕВОЛЮЦІЇ”*
Орган Центрального [і] Харківського
Бюра Пролетарського Студентства. Січень, ч. 1.
[Рецензія]
У нас перед очима перше число „Студента Революції" — органу
одночасно і Центрального і Харківського Бюра Пролетарського
Студентства. Видає „Студента Революції", звичайно, Державне
Видавництво України, 5000 примірників. Коли до видання поставлено
цього штампа, то ми, не дивлячись на мало не плянетарний шум, що
зчинився коло большевицької українізації, можемо наперед бути
певними, що з „українізацією" органу, який виходить в столиці
УСРР-івського намісництва, справа стоятиме непевно. І справді
„пролетарське студентство" України друкує свій журнал двома мовами —
російською і українською. Більше першою, ніж другою. Перейдемо над
нею до змісту журналу. Коли ви думаєте, що знайдете на сторінках
журналу голос самого студентства, то помиляєтесь. За студентів тут
пишуть большевицькі сановники, залишаючи першим дрібненькі замітки з
обсягу хроніки та дописів. Але й сановники пишуть почасти на теми,
що не мають ні безпосереднього, ні посереднього відношення до
студентського життя. Справді як ви прив'яжете до нього такі статті,
як Квірінґа „Год без Леніна", або Радека „Лібкнехт", обидві
поверхові, звичайного газетярського типу і написані ніби на коліні.
Видко, автори невисокої думки про „пролетарське студентство" України
і певні, що для них і того досить. Читаєте статтю Ряппо „На путях к
новой школе" (теж по-російському), переглядаєте матеріял
хронікерський з життя студентства і приходите до висновку, що,
ставлячись легковажно до своїх тем, і Квірінґ і Радек мали рацію.
„Пролетарському студентству" ледве чи була б по зубах література
більш поважна. Ось що пише про нього Ряппо і інші автори, а також і
перевірочні офіційні комісії, виправлені для „ревізії Вузів". Як
типове з'явище всі вони в один голос стверджують „політичну
безграмотність або вірніше безграмотність і не тільки по таких
Вузах, як медичний, сільсько-господарський, де це б половина біди
(через що?), але й по Вузах, як Інститут Народнього Господарства, де
студент, що закінчує правничий факультет і здає дипломну працю —
цілком безграмотний" (ст. 29). Це так стоїть справа з тими, що
закінчують науку. Ясна річ, що не краще стоятиме справа і з тими, що
її розпочинають: „Загальний висновок губерніяльних (перевірочних)
комісій такий, що підготовка вступаючих до Інституту надзвичайно
слаба".
Атестація яскрава. Після неї ви не дивуватиметеся безмежному і
безнадійному убожеству думки, що її маніфестують на сторінках
„Студента Революції" ті студенти-комуністи, що виступають тут як
дописувачі або автори дрібненьких заміток. Поза революційною
фразеологією, ви на сторінках органу „пролетарського студентства" не
найдете нічого, крім реклями „достижений" та тисячних скарг або
побажань в справі „перегрузки" чи „разгрузки" студентів науковою та
партійно-громадською працею.
Політична система запроваджена большевиками на Україні і
„реорганізація" справи вищої освіти на ній фатально, як бачимо вже з
самих признаннів большевицьких експертів, відбилася на загальному
рівні українського студентства і зробила його або малограмотним або
безграмотним. Та на цьому не вичерпується вплив большевицької руки в
справах освіти. Він убив у студентстві те, на що большевики найбільш
звертали увагу, коли приступали до своїх реформаторських
експериментів, виганяючи „буржуазний дух" з високих шкіл та
прищеплюючи їм свій — комуністичний. Утворюючи комуністичні „ячейки"
в школах, пересіваючи студентів на своєму контрольному ситі, ділячи
їх на комуністичних „ягниць" та буржуазних „козлищ", першим
протеґуючи, а других ставлячи в неймовірно тяжке, як з боку
матеріяльного, так і морального, становище, але бажаючи своєю
політикою викликати і виплекати у пролетарського студентства новий
дух нового громадянина, — експериментатори всім своїм поводженням
викликали цілком протилежні наслідки. Вони викривили і вивернули цей
дух, морально знівечили душу студента, того саме, над яким вони
найбільше опікувалися, і примушені робити такі признання: „Що
торкається громадської праці (студента), то про неї можна оповідати
буквально анекдоти. Кожен студент приносить цілий оберемок
документів про виконану ним громадську працю, де не було й одного
золотника справжньої громадської праці". Ця меланхолійна увага дуже
характерна, особливо, коли пригадати фактичну обґрунтованість її.
Що можна додати до цієї уваги і тих атестацій „пролетарського
студентства", що їх дає йому офіціяльна установа і експертиза. Після
перегляду книжки „Студента Революції", одкладаєш її з тягарем на
душі: скільки моральної отрути виливають окупанти України в душу
нашої молоді, як калічать вони її, як спиняють розвиток студентства,
обнижуючи його.
Ст.
*„Тризуб", Париж, 1925 p., ч. 1, ст. 30-31.
|
