ПЕРЕМАГАЮТЬ ОРГАНІЗОВАНІ І
НЕРОЗПОРОШЕНІ.. .*
[Передова стаття]
Париж, неділя, 1 листопада 1925 року.
Перемагають організовані й нерозпорошені. Ця істина, оправдана і
віковим досвідом, повинна й нам за вказівку та memento на чужині
стати. Вагу організації ми особливо повинні відчути перед тими
завданнями, що стоять перед нами, і іменно на чужині, як частиною
нації, що розпочала організацію своїх сил для осягнення державного
ідеалу. Не роз'єднаними, не розпорошеними ми їх можемо здійснити, а
збитими докупи, зв'язаними єдністю зусиль і підпорядкованими вищим
вимогам національної справи.
Почасти інстинктовно, а більше свідомо морально здорова частина
нашої еміґрації відчула з перших же часів свого перебування на
чужині вагу об'єднання. Скрізь, куди тільки доля закинула наших
земляків після 1920 року, — всюди вони утворили гуртки, товариства,
громади, комітети. З цих об'єднань одні ставили собі за мету
безпосередні, невідкладні завдання зв'язані з полагодженням вимог,
що повставали в нових обставинах життя. Інші поширювали межі цих
завдань і, наприклад, од завдань охорони своїх прав як еміґрантів,
або взаємної допомоги, намагались в межах можливого надати
об'єднанню цілі культурні, наукові, політичні і так далі. В процесі
організованих заходів повстали вищі форми об'єднання, як от
центральні організації та союзи на дану країну чи державу, де в
більшій чи меншій кількості опинилися наші земляки. Утворення цих
центральних організацій (напр. в Польщі, Румунії, Франції) не
обійшлося без труднощів і навіть спеціяльних заходів з боку
деструктивних елементів нашої еміґрації, направлених до розбиття
об'єднуючих зусиль. Але здорова громадська думка, почуття обов'язку
та скоординованість громадськи вихованих елементів нашого
громадянства перемогли деструкцію, невихованість і свідому злу волю
чи хвору амбіцію решти. Деякі з наших центральних громадських
організацій існують уже п'ятий рік і мають право записати в балянс
своєї діяльности чимало корисного і позитивного, доконаного в
інтересах членів своєї організації і, широко беручи, в інтересах
нашої національної справи. Інші, молодші своїм повстанням до життя,
лише приступили до корисної праці в такому ж напрямку і мають всі
дані, щоб продовжувати її добре для справи. Характерною ознакою в
житті таких організацій є громадські підстави праці, що полягають в
праві кожного учасника впливати своєю активною участю на напрям
праці і контролювати її. Маючи ці риси в структурі своєї організації
і в методах діяльности, місцеві центральні об'єднання зуміли досягти
і великих , порівнюючи, наслідків роботи і авторитету як перед
своїми, так і перед чужими. Натомість цього авторитету не змогли
придбати ті організації, що розійшлися в своїй діяльності з вимогами
громадськости або свідомо чи несвідомо — це все одно — допустилися
викривлення та фальсифікації її.
Оці самі принципи справжньої громадськости повинні бути покладені і
в основу створення нової громадської організації, що завершила б
організаційні зусилля цілого нашого громадянства, яке перебуває на
чужині, шляхом покликання до життя центрального громадського органу,
що об'єднував би діяльність льокальних центральних організацій, а
значить через них і всієї нашої еміґрації. Необхідність утворення
такого органу давно вже відчувалася. Мало не всі місцеві конференції
та з'їзди (як от у Варшаві, Букарешті, Парижі) виносили відповідні
постанови, висловлюючи думку місцевих колоній українських про
невідкладну потребу покликання до життя згаданого органу. Але, на
жаль, ці постанови мали більше декляративний характер. Практичніше
пробує підійти до цієї справи остання конференція в Румунії.
Матеріяли конференції надруковані на сторінках „Тризуба" (чч. 1-2),
і варті якнайпильнішої уваги до себе з боку ширших кіл нашого
громадянства, організованого біля своїх центральних інституцій. В
першу чергу ними повинні заінтересуватись екзекутиви останніх, бо на
них головним чином лежить справа одповідальности щодо переведення в
життя відповідних постанов про утворення загальноеміґрантського
громадського органу.
Підкреслюючи ініціятиву нашої еміґрації в Румунії як першу спробу
поставити на практичний ґрунт давно влсе настиглу справу, ми покищо
не входитимемо в оцінку того шляху і засобів, за допомогою яких
згадана частина нашого громадянства хоче розв'язати це питання. Нам
прийдеться ще докладніше спинитися над цим. Тим часом ми уважаємо
потрібним зазначити, що питання про утворення центрального
громадського органу набрало такої ваги, що слід уже тепер думати про
реалізацію його, як в інтересах еміґрації, так і цілої низки
завдань, зв'язаних з національною доцільністю перебування її на
чужині. Координувати ці інтереси, надати їм певний план і
послідовність в переведенні, відповідно до вимог цілої еміґрації, а
не тільки даної галузі, що перебуває в межах тієї чи іншої держави,
сьогодні вже не можуть місцеві об'єднання. Завдання, що їх ставить
саме життя перед кожним окремим з наших еміґраційних осередків,
часто мають не місцевий характер, а загальноеміґрантський, а то й
національний. Поскільки такі завдання гальмуються, постільки на
такому стані речей терпить сама еміґрація і та місія національна,
яку вона самим фактом свого перебування на чужині мусить виконувати.
Ось через що повинен бути покликаний до життя авторитетний
громадський орган, що взявся б за налагодження справ
загальноеміґрантського характеру і завершив би організаційні
осягнення української еміґрації. Через брак такого громадського
центру наша еміґрація багато терпить. Ми сподіваємося, що вона
знайде в собі стільки сили, щоб вивершити свою самоорганізацію.
* „Тризуб", Париж, 1925 p., ч. З, ст. 1-3.
|