ІСНУЄ ЗА КОРДОНОМ УРЯД УНР...
[Передова стаття]
Париж, неділя, 18 квітня 1926 року.
Існує за кордоном уряд УНР на чолі з Симоном Петлюрою. Позбавлений
території, уряд цей проте не припиняє боротьби за визволення
України. І не дурно, що червоним окупантам доводиться „стежити за
тим", щоб на Україні „не було прихильників нової боротьби" з
совітами, „прихильників спілки з буржуазією". Тим паче, що на
Україні „ще й досі є люди, що схиляються до петлюрівщини,
прихильники дрібнобуржуазного устрою, що провадять підпільну роботу.
Вони заявляють себе оборонцями національної республіки, ніби
незалежної від Росії..." „І досі є чимало інтеліґенції української,
діячів у колах суспільства українського, кооперації тощо, які
вважають, що шлях відбудови українського господарства, шлях
забезпечення всіх трудящих мас України йде тільки через спілку з
сучасною західньоевропейською культурою".. -1
Так, тільки обличчям до заходу! Тільки національна, ні від кого
незалежна українська держава! Це ми ісповідуємо твердо й непохитно.
За це ми боролися, боремося і боротимемося до краю. І в цій боротьбі
за визволення нашої отчизни, за відбудування людського життя на
Вкраїні, за відновлення нашої державности, нам, що ведемо ту працю
на чужині, велику моральну допомогу дає те, що так думають і до того
ж ідуть і свідомі сини свого народу і там, на поневоленій
батьківщині.
Щоправда єсть і тут на чужині деякі дезорієнтовані елементи, що
свідомо стають на перешкоді тій визвольній роботі. Одні не можуть
піднятися над дрібними партійними чи особистими рахунками і вище над
усе поставити інтереси держави. Другі, виснажені і надломлені
життям, може б і хотіли стати в допомозі, але піддають сумніву те,
чи правильним шляхом ми йдемо, чи одповідає той шлях настроям і
прямуванням там, на Великій Україні. Бадьорі голоси, які доходять до
нас з того боку, що підтримують і надають сили, не розбивають їх
скепсису. З застереженням іноді ставляться вони до того, що говоримо
ми.
І от усім, хто занепадає на дусі, хто знесилився, зневірився, хто
хотів би вірити, але не знаходить у себе тієї віри, те, що завжди
ісповідуємо ми, те, в чому сходяться з нами наші однодумці там, те
саме говорять сьогодні наші вороги.
Наведені напочатку слова, які так часто можна зустріти в „Тризубі",
що стоїть на ґрунті УНР, написані не нами: вони належать ... п.
Чубареві. І тим ціннішими являються ці признання, що вони походять з
уст голови окупаційного уряду на Україні.
Одсилаючи читальника до промови п. Чубаря на з'їзді комсомолу в
Харкові, що він її найголовнішу частину знайде в статті „Ловці
душ",2 яку ми подаємо нижче, — нагадаємо йому тільки мудрі слова
старого Леонардо да Вінчі, в яких захована глибока правда: „Не
нехтуй ганьбою ворога твого, бо ворог твій знає тебе краще, ніж
найближчий твій приятель".
Отже, затямимо слова п. Чубаря: „еміґрація висловлюється одверто,
дехто на терені України теж так гадає, але не висловлюється
одверто".
* „Тризуб", 1926 p., ч. 26-27, ст. 1-2.
1 „Прол[етарська] Пр[авда]", ч. 59, з 14. ІІІ. с. р.
2 Передруковано в книжці „Симон Петлюра. Статті, листи, документи",
Нью-Йорк, 1956, ст. 364-374. — Ред.
|