ТВОРЧІСТЬ

ТОМ ДРУГИЙ
 

ВІД РЕДКОЛЕҐІЇ

Поява другого тому писаної спадщини Симона Петлюри припадає на століття з дня його народження (1879-1979) і доповнює перший том — книгу „Симон Петлюра. Статті, листи, документи", що вийшла 1956 року без зазначення „Том І".
Обидві книги є історичними документами, що показують характер, ідейний розвиток і державно-творчу працю талановитої багатогранної людини, яка віддано та чесно служила своєму народові. У найбільш важливі роки історії України XX століття С. Петлюра очолював боротьбу українського народу за незалежність України як голова Директорії Української Народньої Республіки і Головний Отаман її військ.
Особистість і еволюція ідеології С. Петлюри яскраво відбиті в його статтях і листах. Його ідейний шлях типовий для тих українців, що на початку XX століття в юні роми належали до соціял-демократичних та інших революційних партій і гуртків, а в 1917 році повністю включилися до державно-творчої праці.
Редколеґія вважала за конечне вмістити всі досі недруковані листи С. Петлюри, що їх пощастило зібрати. Також поміщено ті раніше опубліковані в різних виданнях листи та документи, що не ввійшли до Тому І. Правдоподібно, і на Україні і поза її межами ще є листи С. Петлюри, які колись побачать світ.
Розмір цієї книги не дозволив умістити всі статтті С. Петлюри, що були в розпорядженні Редколеґії. В Томі І вибір був спрямований на те, щоб дати зразки писань С. Петлюри всіх жанрів і по можливості з усіх періодичних видань, в яких він працював. У цій книзі Редколеґія, щоб повніше висвітлити певні етапи журналістичної праці і ідейного розвитку С. Петлюри, сконцентрувалась на виборі його статтей з певних пресових органів. Хронологічно ці статті групуються так:
1. Поміщено всі статті С. Петлюри (за винятком друкованих у Томі І), публіковані в органі УСДРП „Слово", 1907-1909 pp., редакція якого, за висловом С. Петлюри, взялась „боронити інтереси пролетарських та трудящих українських мас".
2. В перекладі на українську мову поміщено майже всі статті з журналу „Украинская Жизнь", 1912-1915 pp. Писані напередодні революції, статті С. Петлюри відбивають його погляди на різні сторони українського життя. Листи С. Петлюри до Д. Донцова показують його редакційну політику в „Украинской Жизни" та умови, в яких він працював.
3. Статті з „Табору" і „Трибуни України", 1922-1923 pp. характеризують С. Петлюру в перші роки еміґрації, його прагнення дальшої боротьби.
4. Статті, друковані в „Тризубі", 1925-26 pp. показують Петлюру як політичного мислителя, державного мужа, публіциста, що систематично давав оцінку подій на Україні і накреслював завдання еміґрації.
Також вибрано статті С. Петлюри з кількох українських пресових органів 1905-1907 pp., і три статті в перекладі на українську мову з російського журналу „Голос Минувшего". Передмова до українського перекладу п'єси Є. Чірікова „Євреї", 1907, свідчить про ставлення С. Петлюри до євреїв (С. Петлюра вживав слів і „євреї", і ,,жиди").
Статті С. Петлюри, також листи і документи, поміщено в хронологічному порядку. Як і Том І, ця книга розділена на три частини: 1905-1915, 1917-1920 і 1921-1926. Правопис узгіднено зі словником Голоскевича. Лексика С. Петлюри залишена без змін, як пам'ятка доби. В статтях, друкованих у „Слові", де Петлюра, очевидно, намагаючись бути зрозумілим читачеві-робітникові, часом уживав русизми, Редколеґія залишила „клас", замість „кляса", вживану в статтях в інших публікаціях.
Коротку біографію С. Петлюри, список його псевдонімів і бібліографію його писань читач знайде в Томі І. У Томі II подано показник, що охоплює обидва томи. Примітки, позначені зіркою, належать Редколеґії і подають джерело. Примітки, позначені цифрою без підпису — Петлюри. Примітки, підписані Ред., зроблені Редколеґією. Примітки редакцій періодичних видань, де були друковані статті С. Петлюри, відповідно ідентифіковані. Слова в квадратових дужках [ ] вставлені Редколеґією.
З членів Редколеґії, що редагували Том І, нема вже в живих Л. Чикаленка, М. Шлемкевича і П. Шпірука. Нема і всіх членів Видавничого Комітету, що уможливив появу тієї книги: А. Валійського, М. Ветухова і К. Паньківського.
Митрополит Мстислав ласкаво погодився очолити Видавничий Комітет, що матеріяльно забезпечив видання Тому ІІ, допоміг Редколеґії порадами і дав фотографії з свого архіву. На заклик Комітету склали пожертви українці і українські організації з різних країн світу. Імена жертводавців подано в кінці книги.