|
Коли арештували Максима Львовича Шмідта, це
трапилося 16 січня 1938 року, його доньці Розі було сімнадцять років,
навчалась у дев'ятому класі, сину Юрію - на рік менше а сину Ігорю тоді
виповнилось лише три роки. В заяві на ім'я секретаря Полтавського обкому
партії про реабілітацію в партійному відношенні М.Л.Шмідта його дружина
Наталія Василівна Цвєтаєва писала, що старший син Юрій загинув на фронті, а
менший Ігор служить у Радянській Армії. Це було на початку 1957 року.
Мабуть, Наталії Василівни зараз немає в живих, а Ігоря і Розу мені, на жаль,
не вдалось розшукати. І все ж, готуючи цей матеріал, не полишаю надії, що
відгукнуться ті, кому щось відомо про їхню долю.
До арешту М.Л.Шмідта його родина мешкала в Харкові, по вулиці Пушкіна,20.
Дружина працювала прокурором міста. Після арешту Максима Львовича сім'ю
"ворога народу" з квартири негайно виселили, з прокурорської посади Наталію
Василівну також звільнили. Для родини Шмідта це були роки поневірянь.
Відомо, що в перші повоєнні роки Цвєтаєва жила в Харкові, в будинку №17 по
вулиці Гиршмана, бо саме звідси вона зверталась у найвищі партійні та судові
інстанції з клопотанням про повернення доброго імені своєму чоловіку. І вже
тоді, в роки хрущовської відлиги, Наталія Василівна добилась, що 28
листопада 1967 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР реабілітувала
Шмідта Максима Львовича в громадянському відношенні, а 10 травня 1957 року
його було поновлено (посмертно) в членах ленінської партії. Завдяки
наполегливим клопотанням дружини він через вісімнадцять років був, так би
мовити, повернутий з небуття. Однак в ті роки правда поверталась несміливо,
негласно...
Біографія Шмідта звичайнісінька, рядова. Родом він з Феодосії. Батько був
грамотним, працював бухгалтером, мати вела домашні справи, виховувала дітей.
Сім'я ледь зводила кінці з кінцями. Однак Лев Шмідт останню копійку не
шкодував на те, щоб дітей вивести в люди. Максимко, закінчивши місцеву
шко¬лу, поїхав в Одесу, щоб продовжувати навчання. Там він швидко залучився
до політичної боротьби, всією душею сприйняв більшовицькі ідеї. У лютому
1917 року стає членом РСДРП. З цього часу (а було йому двадцять літ) Максим
Шмідт поєднав життя з ленінською партією, активно встановлював, боронив
владу Рад. Комісар Шмідт запальним словом піднімав червоно армійців в атаку
проти білогвардійців, бандитів різних мастей, що лютували по Україні.
Нарешті закінчилась війна. Та Максим Львович продовжує службу в Червоній
Армії, бо молода Країна Рад була в облозі недругів, і треба було порох
тримати сухим. Тепер він співробітник політвідділу учбових військових
закладів Харківського військового округу.
І все ж мирний фронт виходить на перший план. Максима Шмідта, який мав
економічну освіту, партія посилає на відповідальну роботу в Українське
акціонерне товариство "Плугатар". Це товариство забезпечувало селян
республіки сільськогосподарськими машинами, інвентарем. Згодом, коли воно
було ліквідоване, Максим Львович - на партійній роботі. Спочатку - в
Первомайському райкомі партії, пізніше - в Харківському міськкомі КП (б) У.
Працюючи в керівному органі столичної партійної організації (Харків тоді був
столицею України), він пройшов справжню школу партійного функціонера. Своєю
чуйністю, товариським ставленням, вмінням слухати і чути думку інших Шмідт
швидко завоював авторитет і повагу в комуністів міста.
Ось яку характеристику при партійній реабілітації дала йому член партії з
1928 року Леоніда Мусіївна Копилова: "Знаю т. Шмідт в період його роботи
членом президії Харківського міськкому КП(б)У в 1931-1933 роках. У цей час я
працювала інструктором міськкому, а потім помічником першого секретаря
обкому області... Його відданість партії і справі соціалізму, на мою думку,
не підлягає будь-якому сумніву. Саме ці більшовицькі якості і висунули його
в склад керівництва партійних органів, зокрема, в комітет партійного
контролю. Мені доводилось спостерігати, з яким тактом і чуйністю, і в той же
час відповідальністю т. Шмідт підходив до вирішення доль членів партії. Його
виступи на засіданнях, як правило, були обґрунтованими. Варто до цього
додати і такі його риси: виняткова особиста скромність, педантична чесність
і безмежна готовність до виконання будь-якого завдання партії".
Після страшного голодомору українського села, коли треба було оживити
сільське господарство, Харківський обком партії рекомендує Максима Шмідта на
самостійну роботу в Лозову - на посаду першого секретаря райкому КП(б)У.
Тут в усіх своїх задумах він знаходив щиру підтримку апарату райкому,
зокрема, секретаря Сергія Микитовича Муратова. До кабінету Шмідта, як
кажуть, ніколи не зачинялися двері. Якщо він був у райкомі, то до нього в
будь-який час міг зайти не лише партієць, а й безпартійний і вільно викласти
свої думки, пропозиції, поділитися бідою чи радістю. Максим Львович умів
вислухати і, якщо було потрібно, поспішав на допомогу.
Вміння працювати з людьми, а цього він вчив і вимагав від інших райкомівців,
благотворно позначилося на господарських і соціальних показниках району.
Обкомівське начальство на пленумах і нарадах хвалило Шмідта, ставило в
приклад його роботу. Першої ж весни по його приїзду в Лозову район в короткі
строки впорався з прополюванням цукрових буряків, бо почали цей захід тоді,
коли ще рослини були в стадії "вилочка". Згодом слідчий в протоколі допиту
запише, що Шмідт настійно проводив у життя шкідницькі директиви
облземвідділу і обкому партії по прополюванню буряків у фазі "вилочка", а
це, буцімто, сприяло розповсюдженню довгоносика, тому на окремих плантаціях
були зріджені посіви. Отаке "звинувачення" проходить через усю справу
"ворога народу". Тоді ж йому буде пришита ще одна, окрім усіх інших, страшна
шкідницька дія: за його вказівкою збирання хлібів у районі комбайнами велось
на високому зрізі, щоб залишити колгоспну худобу без корму.
Такі "злочини" Шмідта виявлять через кілька років, а тоді він, як говорять,
був на висоті. Справи в районі йшли добре. Авторитет першого секретаря був
вагомим. Мабуть, тому невдовзі Максима Львовича переводять в апарат обкому
партії, де він очолив промислово-транспортний відділ. Звичайно, на цій
посаді почував себе набагато впевненіше, бо мав економічну підготовку, та й
досвід роботи в акціонерному товаристві тепер теж знадобився. А крім всього
цього, знову - Харків, сім'я, багато старих друзів, товаришів по колишній
роботі. Попереду, здавалось, стелилась рівна, без вибоїн дорога. Та від
столиці в усі кінці країни почали котитись зловіщі репресивні хвилі, котрі
поглинали то одного, то іншого партійного чи радянського керівника,
господарника або командира Червоної Армії. Однак більшість людей, в тому
числі і Шмідт, вважали, що арештовують тільки тих, хто завинив перед партією
і народом. І все ж мимоволі закрадалась думка: невже стільки ворогів народу?
Максим Львович і гадки не мав, що так скоро в його службовій кар'єрі
відбудуться непередбачені зміни. Незабаром йому було запропоновано виїхати в
Лубни, щоб очолити райком партії. Пробув він там зовсім недовго, бо вже в
травні 1937 року Харківський обком КП (б)У рекомендував його першим
секретарем Кременчуцького міськкому партії. Місто йому сподобалось своєю
ошатністю, зеленим вбранням і повноводим Славутичем. Та й люди тут були
добрі, привітні. Колективи промислових підприємств славились революційними
традиціями. З перших днів Шмідт з головою поринув у справи, відвідував
виробничі колективи, знайомився з роботою партійних осередків, часто
виступав з лекціями, бесідами перед кременчужанами.
Вільної хвилини не було. Рідко випадала нагода побувати в Харкові, провідати
сім'ю. Втішав себе тим, що в найближчі місяці зуміє перевезти своїх у
Кременчук. Та ночами лізли в голову сумні думки, бо міський відділ НКВС
зовсім розперезався. Вранці йому доповідали про те, кого минулої ночі було
заарештовано, знешкоджено як "ворога народу". До чорного списку потрапляли
партійні, господарські керівники, яких знав Шмідт як чесних людей, сумлінних
працівників. Він намагався втрутитись в справи цього грізного відділу, та де
там. Старший лейтенант держбезпеки Борін категорично відмовився звітувати
першому секретареві міськкому партії.
У кінці вересня 1937-го створюється Полтавська область. Реорганізаційний
період усім додав роботи. Шмідт надіявся, що керівництво новоствореної
області втрутиться в дії місцевих органів НКВС. Але його сподівання швидко
розвіялись. Маховик репресій з кожним днем набирав обертів. Не відав він і
того, що й над ним завис „караючий меч". Лічені дні йому лишилося бути
партійним вожаком, бо ще 13 листопада 1937 року прокурор Кременчука Ляхович,
розглянувши матеріал міського відділу НКВС про контрреволюційну діяльність
активного учасника право-троцькістської організації Шмідта Максима Львовича,
санкціонував ордер на його арешт і утримання в Кременчуцькій тюрмі. Однак з
невідомих причин тоді його не було ув'язнено. А перед тим на засіданні
оргбюро ЦК КП(б)У по Полтавській області було розглянуто персональну справу
Шмідта. В протоколі, зокрема, записано: "... за зв'язок з ворогами народу та
їх захист, засмічування ворогами партійного і радянського апарату Шмідта
М.Л. з роботи першого секретаря Кременчуцького МК КП(б)У зняти. Питання про
його партійність вирішити партійній організації Кременчука". 13 листопада
його було виключено з лав партії.
А вночі 16 січня 1938 року на харківській квартирі Максима Львовича було
заарештовано. Заарештував його працівник Харківського обласного управління
НКВС Ільєвський. В протоколі обшуку було зафіксовано, що вилучено два
посвідчення, два блокноти, диплом, паспорт, автобіографію та заяву в
парткомісію, дві рушниці (Шмідт був запеклим мисливцем, хоч в останні роки
рідко видавалося виходити на полювання). Через кілька днів арештованого
відправлять до Полтави. Молодший лейтенант держбезпеки Томін почав
фабрикувати справу Шмідта, інкримінуючи йому статті 54-8 та 54-11. На перших
допитах Максим Львович відмітав вигадані звинувачення, але швидко зрозумів,
що слідчий не відступить від вигаданої версії. Нам нині відомо ті страшні
методи, якими добивалися зізнання. Очевидно, пройшов через тортури і Максим
Львович. Він зізнався, що виконував шкідницькі директиви обласного
начальства під час прополювання цукрових буряків та збирання хлібів, коли
працював секретарем райкому партії в Лозовій. Однак керівництву обласного
управління НКВС здалось, що таких "злочинів" замало для колишнього першого
секретаря Кременчуцького міськкому партії. Було вирішено етапувати Шмідта в
Київ, у четвертий відділ НКВС УРСР. Там у нього почав вибивати зізнання
оперуповноважений Якубенко, але, мабуть, чогось суттєвого він не добився. До
того ж своїх столичних "ворогів" було вдосталь... Шмідта відправляють знову
в Полтаву. В середині травня 1958 року починається серія нових допитів. На
цей раз доклав рук помічник начальника першого відділення четвертого відділу
облуправління НКВС Моль...
Нарешті виснажливі нічні допити закінчились. Слідчі таки добились, що всі
сфабриковані звинувачення Шмідт визнав. І 16 жовтня 1938 року о 9 годині 15
хвилин ранку розпочалось закрите судове засідання виїзної сесії Військової
колегії Верховного Суду СРСР під головуванням дивізійного військового юриста
Орлова, на якому за чверть години була розглянута справа підсудного Шмідта
Максима Львовича. Вирок безапеляційний - розстріл. І того ж дня він був
виконаний. Так сталінські кати обірвали життя чесного громадянина, відданого
більшовика Максима Львовича Шмідта. Йшов йому лише сорок третій рік...
<< НА ПЕРШУ
|
