|
Повертаються до нас все нові і нові імена тих, хто був знищений, витравлений з
людської пам'яті сталінським репресивним апаратом. Скільки їх, безвинних жертв?
Кривава м'ясорубка працювала на повну потужність, поглинаючи в першу чергу тих,
хто захищав у смертельній борні Радянську владу, будував нове суспільство. В той
трагічний тридцять восьмий рік від караючого "меча "пролетаріату" обірвалося
життя чесного комуніста, завідуючого сільськогосподарським відділом Полтавського
обкому КП(б)У Петра Григоровича Синюка. Переді мною листи його дружини і дочки,
фотографія того часу, матеріали слідства, документи про його реабілітацію, які
дають можливість до певної міри відтворити сторінки його короткого життя.
Народився Петро Григорович Синюк у рік першої російської революції, в героїчному
Севастополі в родині робітника - залізничника. Батько трудився стрілочником.
Платня була мізерною, але сім'я сяк-так зводила кінці з кінцями. Усі діти (а їх
було п'ятеро - три хлопці і дві дівчини) ходили до школи. Петрик вчився відмінно.
До того ж був сміливим, тому верховодив однокласниками.
Незабаром - "дев'ятий вал" Жовтневої революції. Прокотився він по всій країні,
змітаючи на своєму шляху старий світ. Для дванадцятилітнього Петра Синюка, як і
для його ровесників, все, що діялося довкола, було незвичним, романтичним. Почав
відвідувати комсомольські збори, брав участь у заходах, що проводились у місті,
а потім подав заяву до Спілки. І ось він уже комсомолець, активіст, заспівувач
добрих починань. Спілкова молодь міста обирає Петра своїм ватажком. Відбудова
народного господарства, шефство над Червономорським флотом, боротьба з
неписьменністю - такий діапазон діяльності комсомолії. В двадцять чотири роки
Синюк стає комуністом. Молодого члена ВКП (б) направляють на партійну роботу в
Харківську область.
* * *
Молода країна налагоджувала господарство, будувалась і вчилась. Вчились і діти,
й дорослі. В цей час Синюх директорує в Красноградській школі, викладає історію,
очолює партійний осередок.
"У 1930 році я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком, - згадує дружина Галина
Савівна. - Я тоді теж трудилась у школі. Двадцятип'ятирічний директор на всіх
нас справляв приємне враження. Високий, спортивного складу блондин, з виразними
блакитними очима, які ніби весь час випромінювали теплу усмішку. Говорив виразно
і переконливо, ніколи не підвищував голосу, навіть тоді, коли робив комусь
зауваження. Виховний ефект, здається, від цього був значно сильнішим. З першого
погляду він припав мені до серця. А незабаром ми побралися. Жили дружно,
поважали одне одного, хоч сімейної ідилії ніколи не було. Бо на першому плані у
нього завжди були робота, партійні, громадські доручення. Він завжди
підкреслював, що зараз не час вболівати за особисте життя. Про це Синюк говорив
і в своїх виступах перед широкою аудиторією. А виступав він завжди дуже добре,
міг цитувати цілі сторінки з праць Леніна. До виступів готувався ретельно,
просиджував за книгами цілі ночі. І головне, ніколи не говорив по писаному. Не
раз спостерігала, коли він виступав, то в залі стояла виняткова тиша".
Навчаючи інших, Петро Синюк постійно вчився сам. Він вступає на заочне
відділення Харківського комуністичного університету імені Артема і закінчує його
на відмінно. Тепер кожна хвилина була на суворому обліку. Але скоро довелося
полишити роботу в школі. Комуніста Синюка Харківський обком партії посилає на
село, де велась колективізація. Тоді йому довелося очолювати комуністів сіл
Російський Орчик, Піщанка. Згодом доручають політвідділ Рокитнянської МТС.
Петро Синюк виділявся серед партійних ватажків розсудливістю, компетентністю,
вмінням працювати з людьми. В МТС його поважали не тільки комуністи, а й рядові
колгоспники, молодь. У 1935 році Синюка призначають начальником політвідділу по
роботі з комсомолом в Полтавській МТС. І досить швидко йому вдалося налагодити
міцні зв'язки з молоддю. Машинно - тракторна станція поповнилась молодими
механізаторами. Але не довго він тут трудився. Виникла потреба зміцнити
Чорнухинську МТС, і Петра Григоровича посилають туди на посаду заступника
директора по політичній частині. А згодом комуністи району обирають його
секретарем райкому партії. І хоч Синюк тут попрацював не довго але полишив по
собі добру згадку.
- У шістдесяті роки, коли я трудилася в Полтавському облфінвідділі, - розповідає
дочка Синюка. Неоніла Петрівна Безверхня, - мені в службових справах доводилось
бувати в Чорнухах. І всі, з ким зустрічалася, хто знав батька, говорили про
нього тільки хороше.
* * *
Того страшного тридцять сьомого трагедія обійшла Петра Григоровича стороною.
Більше того, його запрошують в апарат Харківського обкому партії. Тепер вдома
він майже не буває. І дружина, і маленька донька звикли до цього. Коли батько
був дома, для сім'ї це було справжнє свято. Отак і жили, з надією на майбутнє...
...Спливав по-літньому теплий вересень 37-го. Цієї осінньої пори було створено
Полтавську область. В обкомі партії - організаційні клопоти, комплектуються
партійні і радянські кадри. Синюку, який не один рік працював на Полтавщині,
рекомендують очолити сільськогосподарський відділ. Він погоджується.
Поселилися Синюки в центрі Полтави, на тихій зеленій вулиці Котляревського, в
будинку №32. Господар, як і раніше, зрідка бував дома. Треба було завідуючому
відділом скрізь побувати, вникнути в хід господарських робіт, подати допомогу.
Де тут думати про домашній затишок чи перепочинок! Його дружина Галина в
дитячому садку працювала вихователькою, з нею була п'ятирічна Неля.
Надійшов червень 1938 року. Літня благодатна пора. Дитсадок виїздить до Ворскли
на оздоровлення. У вихідні дні на годину - другу навідувався Петро Григорович.
Дружина і донька були щасливі від цих коротких зустрічей.
Чекали ми батька і 20 червня, в день мого народження, - продовжує свої спогади
Неоніла Петрівна, - але він так і не приїхав. Того ж дня мама одержала листа, в
якому тато прохав, щоб вона терміново приїхала додому. Наступного дня мама
поїхала до Полтави, а пізно ввечері повернулася заплакана. Крізь сльози
промовила, що тато надовго поїхав у відрядження. Про арешт батька я звідалася
тільки через деякий час від знайомих.
* * *
А все відбувалося так. Вранці, коли Петро Григорович збирався на роботу, в
квартиру увірвалося двоє міліціонерів і керуючий будинком. Почався обшук.
перекинули все, допитувалися, де зброя. Потім його повели в обласне управління
НКВС. Того ж дня бюро Полтавського обкому КП(б)У виключили Синюка П.Г. з партії
за шкідницькі дії в сільському господарстві області. Почались щоденні, точніше
щонічні допити. Оперуповноважений сержант держбезпеки Неровний запопадливо
вибивав у своєї жертви зізнання. Синюку, вчорашньому чесному партійному
працівнику, були пред'явлені вбивчі звинувачення, що нібито він ще з 1935 року
був активним учасником антирадянської правотроцькістської терористичної
організації, яка існувала на Полтавщині і якою керував Харківський підпільний
обласний центр, очолюваний секретарями обкому КП(б)У Мусульбасом і Демченком та
головою облвиконкому Прядченком. Крім того, наче він за завданням Плачинди (першого
секретаря Полтавського міськкому партії) займався дезорганізацією сільгоспробіт,
псуванням тракторів, комбайнів, чинив шкідницькі дії. Але цих звинувачень
здалося слідчому замало. І він інкримінував йому ще один злочин - мовби Синюк
був прибічником тих, хто планував і здійснював терор проти керівників партії і
Радянського уряду.
Доки Петро Григорович сидів у підвальній камері управління НКВС, дружина Галина
Савівна майже щодня приходила до того страшного будинку, та не завжди брали
охоронці в неї передачу. Одного разу їй передали брудну білизну, Вдома вона
помітила, що в поясі щось зашито.
"Коли я розпорола поясок, звідти випав маленький клаптик носової хустинки. На
ньому в одному куточку було вишито: "Я ні в чому не винуватий", а в іншому - "Бережи
Нелю", а посередині - невеличке серце, пронизане стрілою. Весь день і ніч я
ридала, але допомогти нічим не могла дорогій людині. Довго берегла цю реліквію,
а у війну, коли на волоску від смерті була, десь загубила...".
У жовтні від Галини Савівни перестали приймати передачі, сказали, що чоловіка
засудили на десять років і відправили з Полтави. Наступного дня прийшла знову,
їй пригрозили арештом. Насправді ж Синюка нікуди не вивозили, бо 17 жовтня 1938
року Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила його до розстрілу, хоч на
судовому засіданні він відкинув всі звинувачення і заявив, що на попередньому
слідстві оговорив себе. Того ж дня вирок було виконано.
* * *
Галину Савівну з дочкою переселили в підвальне приміщення по вулиці
Комсомольській. Вона продовжувала працювати вихователькою в дитсадку. Постійно
відчувала, що "всевидюче" око стежить за кожним її кроком.
Почалася війна. Фашисти підступили до міста. Галина Савівна поспіхом подалася в
Лозову, де на канікулах в матері жила її донька. Як тільки радянські війська
вигнали фашистів з Лозової, Галина Савівна взялась за налагодження роботи
дитсадка.
Усі роки чекала, що ось - ось обізветься її Петро. Надії розвіялися, коли
одержала повідомлення, що 15 квітня 1965 року Військова Колегія Верховного Суду
реабілітувала Синюка П.Г. (посмертно) за відсутністю складу злочину. А торік, 24
листопада бюро Полтавського обкому Компартії України поновило його в рядах КПРС.
Неоніла Петрівна після війни закінчила фінансовий технікум, потім інститут.
Працювала за спеціальністю в Україні, на цілині. Зараз вона живе у Владивостоці.
Має двох дорослих синів, котрі і зовні, і характером дуже схожі на свого діда.
Життєва нитка Синюка не обірвалася.
<< НА ПЕРШУ
|
