ГАРІЛЬ — маловідомий укр. поет в Аргентині. За відомостями І. Качуровського (Мюнхен), він ніби походив з роду Симонів і є рідним братом відомого фольклориста Матвія Номиса (Симона), уродженця Лубенського пов. Автор поетичних збірок «Гаріляда» та «Долина рож», що вийшли в Аргентині. Доля поета не відома.

Літ.: Качуровський І. Ми — в Аргентині // Всесвіт. - 1991. - №3. - Берез. - С. 213.

ГВОЗДЕЦЬКИЙ Яків Федорович (м.Лохвиця— 20.12.1985, Мельбурн, Австралія) — укр. громад.-політ. діяч, видавець, журналіст. Середню освіту здобув у Лохвиці, вищу(автодорожний ін-т) — у Києві. Походив із давнього козацького роду. В боротьбі за незалеж­ну Україну загинули його батько і брат. В 1937 був репресований. Врятувала війна. Опинившись у Австралії, при­святив себе службі українському сус­пільству та поневоленій Україні. Був членом УРДП, членом легіону ім. Си­мона Петлюри. Підтримував матері­ально «Українські вісті». В 1979—81 ре­дагував і видавав циклостильний журнал-квартальник «Український демок­рат». Входив до Комітету оборони лю­дей в Україні у м. Мельбурні. Допису­вав до укр. преси, зокрема до «Украї­нських вістей» і «Нових днів».

Літ.: 3. С. Яків Гвоздецький // Українська Революційно-демократична Партія (УРДП-УДРП). Збірник матеріалів і документів. — Чикаго-Київ, 1997. - С. 509.

ГІЛЛАРД Валентина Сергіївна (з дому Онішків; 13.09.1944, Німеччина) — австрал. громад, діячка, педагог. Нар. у таборі «остарбайтерів», де перебували її

Валентина Гіллард

батьки С. та Л. Онішки. В 1949 сім'я переїхала до Австралії і за­мешкала у м. Аделаїда. В 1961 дівчина закінчила гімназію і вступила до вчи­тельського коледжу. В 1965 вийшла заміж за австралійця. Коледж закінчи­ла з дипломом учителя 7-річної шко­ли, а в 1984 закінчила ще й ун-т з дво­ма дипломами: бакалавра оф едукей-шен та лібрарієн. В 1989 мешканці м. Водонга в штаті Вікторія обрали її го­ловою. Уперше в історії Австралії доч­ка емігрантів, українка стала головою міста з 32-тисячним населенням.

Літ.: Альманах українського часопису «Вільна думка» та Фундації українознавчих студій в Австралії. — Сідней, 1994. — С. 862.

ГЕТЬМАНЕЦЬ Петро - див.: ВАСИЛЕНКО-ВОЛОШ Петро.

ГОРБАНЬ Петро (прибл. дата нар. 1923—24, Ромни Полтавської губ. — 1970, Мюнхен, ФРН) -- укр. історик і літератор. Походить з родини репре­сованих. У Німеччині в повоєнний час закінчив Гейдельберзький ун-т і захи­стив дисертацію на ступ. доктора істор. наук. Володів нім. та франц. мовами. Працював в укр. редакції ра­діо «Свобода» в Мюнхені. Залиши­лись не опубліковані дисертація та добірка радіоскриптів (майже 10 тис. рядків машинопису) на українознавчі теми з історії та літ-ри. Друкувався в різних виданнях діяспори.

Літ.: Письмове повідомлення І. Качуровсь-кого. Лист від 24 жовт. 1991 — Архів автора.

ГОРДІЄВА (ЮХИМЕЦЬ) Любов (22.06.1907, Полтава - 25.11.1989, Сідней, Австралія) — укр. громад.-культурна діячка і журналістка. На­вчалася в Полт. гімназії та с/г ін-ті,

Любов Гордієва

який змушена була кинути і виїхати до Середньої Азії. У Ташкенті закінчила курси метеорологів-синоптиків і за цим фахом працювала до початку Другої світової війни, яка закинула її з родиною до Австралії. Живучи з 1951 в Сіднеї, брала активну участь у гро­мад. житті української спільноти (сек­ретар Суспільної спілки, чл. Об'­єднання укр. жінок, редактор жіночої сторінки в газеті «Вільна думка»). Для кн. «Українці в Австралії» опрацювала статтю «Союз українок в Австралії від 1948 до 1964 ». Редагувала та видавала журн. «Наше слово» (1965—67). дописувала до жіночих журналів Америки і Канади.

Літ.: Альманах українського часопису «Вільна думка» та Фундації українознавчих  студій в Австралії. — Сідней, 1994. — С. 277.

ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ Юрій Юрійович (спр. прізв. — Городянин-Лісовський; крипт.: Ю. Г. Г; 14.01.1898, Демидівка поблизу Полтави (за ін. версією — у Полтаві) — 27.09.1946, в ін. джерелах — 1948, Авгсбург, ФРН) — укр. письменник, борець за незалежну Україну Батько — старшина царської армії, мати — з польського шляхетного роду. Навчався в гімназії (Полтавській ?). У 20 років вступив до армії УНР; у 22 роки — сотник у лавах повстанців проти більшовицького режиму на Київщині, в місцевості Холодний Яр (1919—22, псевдо — Залізняк). Холодний Яр — це останній осередок збройної боротьби за волю і незалежність України. По­трапивши до рук більшовиків, Г.-Г. приховав своє справжнє прізвище. Після 8 років ув'язнення втік з психіатричної лікарні, і в 1932 таємно перейшов через кордон у Зах. Україну. Жив у Рівному та Львові, займався журналістикою та літературою. Написав книги: «У ворожому таборі», «Отаман Хмара» (Львів, 1934), «Аве, диктатор» (Львів, 1941). Рукопис другої част. книги «У ворожому тилу» — «Між живими трупами» — втрачено. Найпопулярнішим з його творів є роман «Холодний Яр» (1935 — част., 1937 — II част), що багато разів перевидавався за кордоном, а 1992 року вийшов у Львові та Києві. Це своєрідна історична хроніка

Юрій Горліс-Горський.

громадянської війни в Україні. Повстанці, змальовані в ро­мані, — це духовні спадкоємці волелюб­них запорожців і гайдамаків, які підня­лися проти новітніх ворогів.

Після Другої світової війни Г.-Г. опинився в таборі Ді-Пі у м. Новий Ульм. Займався політ, діяльністю, став одним із співзасновників УРДП. Заги­нув при загадкових обставинах. Одні вважають, що він «став жертвою тупо­го фанатизму й політично-корпора­тивних пристрастей», які панували в еміграційному середовищі в перші по­воєнні роки, інші допускали думку, що він жертва агентів КДБ.

Літ.: Скрипник А. У Господа немає мерт­вих.. // Народна газета. - 1991. - №17(25);Слабошпицький М. Ще раз про Горленка-Гор-ліса і «Холодний яр» // Народна газета. — 1992.— №20(49); Федорів Р. Про документ часу й таємничого автора «Холодного Яру» // Перед-мовадо кн.: Горліс-Горський Ю. Холодний Яр.— Львів, 1992; Козак С. Слідами життя Горлі-саГорського//ЛУ. — 1995. — 17 серп.

ГОРОДОВЕНКО Нестор Феофанович (27.10(8.11). 1885, с. Венслави, тепер Лохвицького р-ну —

21.08.1964, Монреаль, Канада) — укр. хор. дири­гент,

Нестор Городовенко.

педагог, з 1926 — засл. артист республіки. Закінчив в 1907 Глухівський учительський ін-т, працював у навч. закладах Лохвиці, Переяслава, с. Ольгополя (тепер Вінн. обл.), де ви­кладав спів і керував хорами. 31917— в Києві; 1920—36 — худож. керівник і гол. диригент капели «Думка», 1937— 42 — диригент Укр. ансамблю пісні і танцю, 1942—43 — Укр, нар хорової капели, 1943—44—у Львові, диригент хору ім. М. Леонтовича. У 30-х роках викладав у Київ. муз.-драм. ін-ті ім. М. В. Лисенка, керував його диригент. відділом. З 1944 — у Німеччині, де в 1945 створив хор «Україна». В 1949 переїхав до Канади і став керівником укр. хору в Монреалі.

Літ.: Гамкало І. Городовеко Нестор Феофанович // Мистецтво України. Біографічний довідник. - К., 1997. - С. 170; ЕУ, т. 2. Пере­видання в Україні. — Львів, 1993. — с. 417—418.

ГРЕККІ Ангеліна (народжена — Ангеліна Яківна Бариш; 25.12.1925, с. Нехвороща, Новосанжарського р-ну) — укр. перекладачка. Виховувалася в козацькій родині Шелестів, яка її удо­черила. Навчалася в Полтав. середній школі №3. Сильний вплив на естетич­ний розвиток в шкільні роки справив обласний краєзнавчий музей. Під час окупації вступила до Полт. фармацев­тичного технікуму, який німці закри­ли, а учнів почали вивозити до Німеч­чини. Дівчина уникла облави і невдовзі знайшла роботу в Товаристві зернових підприємств, з яким і виїхала на Захід. В повоєнний час, опинившись у Бельгії, працювала служницею, само­тужки вивчала європейські мови. Три роки працювала референтом соціаль­них еміграційних справ при Укр. допомоговому комітеті в Брюсселі.

Ангеліна Греккі.

Звідти виїхала до Риму, де дістала італ. грома­дянство. При Римському міжнар. ун­ті соціальних наук закінчила відділ журналістики. Працювала редактором новин, що надходили через радіопере­дачі з СРСР. Першою в Італії прийня­ла і передала урядові повідомлення про смерть Сталіна (1953). Одночасно ре­дагувала передачі для України. Згодом стає стюардесою на авіалініях Німеч­чини і Центр. Африки. У Замбії пра­цювала над вишколом стюардес і стю­ардів. Нині мешкає у м. Гірценгейні в Німеччині.

Г. володіє основними європ. Мовами, займається перекладом художніх творів на українську. До перекладацтва її заохотив ще в повоєнні роки письменник І. Костецький, який гуртував перекладачів, щоб збагатити укр. літературу кращими творами західного письменництва. Г. переклала видатний твір італ. літератури роман Джузеппе Мандзоні «Суджені» (повністю рукопис не опубл.); з французької переклала твір П. Клоделя «Коли хилиться сонце» (частково опубл. в журн. «Сучасність») та «Малятко принц» Екзюпері. Також лише частково опубл. переклад збірки С. Квазімодо «І ось вже сутеніє». Підготовлений до видання переклад бельгійського економіста Йосипа Лесіва «Ринкова економіка—що це?». Авторка досліджує генеалогію старих українських родів, походження географічних назв тощо.

Літ.: Греккі Ангеліна // Криниця. — 1992. - №5(13). С.22.

ГРИНЬ Микола Васильович (8.12.1925, Полтавщина - 18.12.1996, Торонто. Канада) — укр. інженер телекомунікації, журналіст. Переживши колективізацію і голод, у 1934 з батьками переїхав до Дніпропетровська, де й жив до Другої світової війни. В 1943 з батьками виїхав на Захід. Короткий час перебував в рядах Української Національної Армії. В Ріміні (Італія), де опинився після війни, закінчив українську гімназію. З 1951 в Канаді. Вищу освіту здобув у політехнічному ін-ті Раєрсон та в Торонтському ун-ті, після чого аж до 1985 працював інженером телекомунікації.

Микола Гринь

Брав активну участь у громадському житті як голова канадсь­кої молодечої організації ОДУМ, голо­ва церковної громади св. Андрія в То­ронто та ін. Був вірним послідовником ідей Івана Багряного. В 1988 пересе­лився до Вінніпегу. Згодом обійняв посаду керівника і редактора канадсь­кого тижневика «Український голос». На цій посаді він і помер. Похорон відбувся в торонтській. православній церкві св. Андрія.

Літ.: Посмертна згадка//Укр. вісті. —Дет­ройт. — 1997. - 26 січ.

ГРИШКО Василь Іванович (псевдо — Віктор Гринько, В. Віго, Гривас, В. Г. та ін.; 15.01.1914, м. Дубно, Во­линь) — укр. письменник-публіцист і громадсько-політичний діяч. Нар. в сім'ї офіцера кінноти. В зв'язку з по­чатком 1-ї світової війни мати з дітьми виїхала з прифронтової зони на свою батьківщину до м.Яготина, Полтавсь­кої губ. (тепер Київської обл.), де й минуло дитинство та шкільні роки Г. В часи УНР батько був офіцером Ук­раїнської армії, за

Василь Гришко.

що в 20-і роки переслідувався і в 1929 опинився у в'яз­ниці. Тоді ж ув'язнили і 15-річного Василя — «шили» причетність до СВУ—СУМ (про це—у його статті «Історія моєї СВУ» — Український Прометей. —Детройт, 1955). В 1930— 33 працював на будівництві ХТЗ, од­ночасно навчався в ФЗУ та на робітфаці при ін-ті журналістики, звідки поступив на літфак Харківського ун­ту. В 1931 журн. «Молодняк» опублі­кував повість «Один з таких», а в 1933 дві повісті під назвою «Стик». 1936 року його «викрили» і виключили з ун-ту. З «липовою» довідкою кочував по школах, аж доки не був заарешто­ваний і відправлений на Колиму, де провів 1937—39 р.р. В 1940 пощасти­ло звільнитися. В 1938 вдруге заареш­тували і розстріляли його батька. Ро­дина осіла в Полтаві, куди й приїхав після звільнення Г. Попрацювавши учителем в глухому селі, він повернув­ся в Полтаву і знайшов місце в сш. № 30. Під час окупації співпрацював у газеті «Голос Полтавщини» та редагу­вав міське радіомовлення. Брав участь у національно-визвольному підпіллі. Взимку 1943 з родиною виїхав на Захід. В 1945—49 перебував у таборах для переміщених осіб в Карлсфельді та Міттенвальді. В 1948 вступив до УРДП, очолюваної І. Багряним. Від того часу став активно виступати в еміграційній пресі як публіцист. В 1949 — він редактор відділу укр. по­літики в газеті «Українські вісті» (Но­вий Ульм). Переїхавши до Америки, працював на різних фабриках у Нью-Йорку й одночасно проводив громад.-політичну роботу В 1954—55 редагу­вав газ. «Український Прометей» (Детройт), в 1955—59 викладав укр. мову в американській військовій шко­лі в Монтереї. В 1959—60 навчається в аспірантурі Каліфорнійського ун-ту в Берклі, де здобув ступінь магістра бібліотекарства із спеціалізацією в слов'янських мовах і літературах; в 1960—69 працював бібліографом Вашінгтонського ун-ту в Сіетлі. 1974 року став доктором філософії в галузі слов'янської філології (дисерт. захи­стив у 1972). В 1969—73 виступав як політ, коментатор радіо «Свобода» в Мюнхені, а пізніше в цій же ролі в Нью-Йорку. Від 1975 почесн. голова УДРП. Член ОУП (Організації украї­нських письменників) «Слово», Пенклубу та чл.-кор. УВАН у США. Ав­тор книжок: «Панславізм у совєтській історіографії і політиці» (Н.-Й., 1955), «Досвід з Росією» (анг. м., 1956), «Вя­чеслав Липинський і його творчість» (1961), «Москва сльозам не вірить» (Н.-Й., 1963), «Третя сила, третій шлях, третя революція» (Новий Ульм, 1970), «Український «голокост», 1933» (Н.-Й., 1973: англ. м., 1978) та ін. Опублікував серію статей «Публіцис­тичні думи і здогади про справу СВУ (Сучасність. — 1980. — №№ 9, 10, 12). Рецензія на роман І. Багряного «Людина біжить над прірвою» вміщена в журн. «Слово і час», К., 1991, №10.

Літ.: Знайомтеся — автор (Автобіографія) // У кн.: Гришко Василь. Український «голок ост», 1933. Н.-Й. – Торонто, 1978. - С. 122-127; Костюк Г. Зустрічі і прощання. — Едмонтон. – 1987. – С 428—432; Дончик В. Гідно пройдений шлях: Василеві Гришку — 80 //Літ. Укр. — 1994. - 31 берез.; Василь Гришко (3 автобіографії // Українська Революційно-Демократична Партія (УРДП-УДРП). Збірник матеріалів і документів. — Чикаго—Київ, 1997. — С.194-200.

ГРУШЕЦЬКА Галина Степанівна (дів. прізв. Бойко; 10.04.1942, с. Артелярщина Зінківськогор-ну) - укр. громад.-культурна і освітня діячка американської діяспори. Немовлям опинилася за кордоном, де вивчила укр. мову. В Америці, куди прибула в 14-річному віці з Франції, стала відомою діячкою на ниві рідної культури і церковного життя. У Чикаго належала до Об'єднання української демократ. молоді (ОДУМ), Закінчила відділ бібліотекарства з магістерським дипломом. Учителювала в суботній школі українознавства. Редагувала збірку творів К. Перелісної «Вірші для дітей» (1974). Засновниця і голова-опікун дитячого хору «Молода Думка» (1976—78). Була організаційним референтом Комітету для  побудови пам'ятника митрополіту В. Липківському (Бавнд Брук, 1984).

Галина Грушецька

Ініціювала утворення та очолила Комітет для фондування добу­дови Бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі (1986). В 1989-90 працювала диктором «Голосу УАПЦ» при УПЦ у США. Брала участь у заснуванні Тов-ва укр. мови та Українського пра­вославного това-ва ім. св. Андрія (1990) в Чикаго. Засновниця і голова тов-ва «Полтавщина» (1991), за допомогою якого побудовано Покровську церкву у мікрорайоні Сади-2 м. Полтави.

Літ.: Дениско Г. Гості // Полт. вісник. --1993. — 29 жовт. — 4 листоп. — № 44.

НА ГОЛОВНУ    1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14   НА ПЕРШУ