ДЗЯБЕНКО Микола Ониськович (10.08.1924, с. Матяшівка Лубенсько­го р-ну — 19,11.1976, Нью-Йорк, по-хов. на правосл. цвинтарі у Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі) - укр. гро-мад-політ. діяч, журналіст. Нар. в ро­дині диякона, якого забили чекісти. В 1944 опинився в Німеччині. Вчив­ся в укр. гімназії м. Новий Ульм, а потім у духовній семінарії в Мюнхені. Навчання продовжував і в Америці, куди переїхав 1950. Там виконував різні обов'язки в ОУРДП, УРДП та ОДУМі. В 1954—55 брав участь у ви­данні «Інформаційного бюлетеня» ОДУМу. Свою діяльність спрямову­вав проти денаціоналізації та амери­канізації української молоді. Трива­лий час редагував газ. «Прометей» у Нью-Йорку.

На V з'їзді УРДП (1967) був обра­ний до ЦК та Секретаріату УРДП. Наприкінці життя відійшов від по­літичної роботи і хотів стати свяще­ником. Передчасно помер від неви­ліковної хвороби.

Літ.: Українська Революційно-Демократич-на Партія (УРДП—УДРП). Збірник матеріалів і документів. — Чикаго—Київ, 1997. — С. 524.

ДЕЙКО Марія Олексіївна (1889, Полтава — 1969, Австралія) — укр. письменниця, науковець, освітня діяч­ка. У Харкові завідувала кафедрою ме­тодики викладання в педінституті іно­земних мов. В повоєнний час жила в Зах. Німеччині, а потім в Австралії. Була почесн. членом Української Цен­тральної шкільної ради та членом про­грамово-методичної комісії цієї ради. Керувала укр. школою в Ньюпорті (засн. 1952, не існує з 1982). Упорядку­вала п'ять читанок-підручників для укр. дітей діяспори («Буквар», «Рідне слово», «Волошки», «Рідний край», «Євшан-зілля», «Про що тирса шелес­тіла»). Крім віршів і оповідань, пода­вала мовні та граматичні вправи і укр.-англ. словник. В підручниках друкува­ла також власні твори, переважно не­великі оповідання виховного змісту («Про що тирса шелестіла», «Перший човен: легенда», «Тур» та ін.).

Марія Дейко

Збірку дитячих п'єс під назвою «Оля Перевізників на та інші п'єси» видала у 1957 у Мельбурні. До збірки ввійшли також п'єси «Веселий злодій», «Галочка» та «Хитрий Микита». Разом із сином ук­лала укр.-англ. та англ.-укр. словник. У спогадах «З минулого» (напис, і опубл. в альм. «Новий обрій», 1959, ч. 2) розповіла про культурне обличчя

Полтави в минулому та долю полт. інтелігенції в20—30-х рр.

Літ.: Річник української бібліографії. 1957. – Нью-Йорк, 1960.-С. 19.

ДЕРКАЧ Іван — американський підприємець-бізнесмен, меценат укр. культури у США. Нар. на Полтавщині. В молодому віці приїхав з батьками до Америки, де в 1956 здобув вищу освіту. Попрацювавши один рік у фірмі «Келог-Свіч», перейшов до фірми «Аlfa Products», яка виробляла металеві частини до радіоголосників. Спершу був відповідальним за фабричну продукцію. Спостерігаючи, що фірма не робить прогресу, він очолив її, розбудував і досяг успіху. Д. дотримується тієї засади, що укр. підприємець має допомагати та підтримувати фінансово українські справи. Його пожертви були спрямовані на розбудову школи українознавства, молодечих організацій, церкви; допомагав фундації українських студій в Іллінойському ун-ті та фундації ім. І. Багряного. Пожертвував кошти для газети «Українські вісті» в Детройті (США). Разом із сином Василем був членом ансамблю бандуристів, яким в 60-і керував Г. Китастий. Він дав кошти на видання платівок та інші потреби капели. Його ім'я значиться серед найбільших жертводавців в інформаторі Тов-ва прихильників Капели».

Літ.: Княжий дар Івана Деркача // Укр. вісті. - 1998. —26 квіт. — С. 1.

ДЕСНЯНСЬКИЙ Іван (псевд. Івана Сапуна; дата нар. невідома — пом. 1956, Лондон) — укр. письменник і бібліограф. Нар. на Полтавщині. В передвоєнний час учителював у с. Більському, тепер Котелевськогор-ну

Іван Деснянський. Фото 50-х рр.

По Другій світовій війні опинився на еміграції. Жив спершу в Німеччині, а потім переїхав до Англії. Зібрав вели­ку бібліотеку українських книжок, які по його смерті зберігав І. П. Гурин, уродж. с. Шишаки. Автор поеми «Ма­зепа, Батурин і Полтава» (Баталія 1708—09), виданої в Лондоні в 1957 накладом автора, 96 с., ілюстрована. Цю історичну поему супроводжує вступна стаття укр. і англ. мовами проф. А. Маннінга та В. К. Матевса.

ДІМА (Діамара Камілевська; 31.10.1925, м. Ромни Полтавської губ., тепер — Сумської обл.) — укр. пись­менниця. Батько Олексій Ходимчук і мати Наталія Пилипенко — актори. Батько в 1937 репресований, мати до 1934 працювала в театрі «Березіль». В період окупації Д. була вивезена разом із матір'ю до Німеччини. По війні жила в Парижі, вивчила франц. мову, писа­ла вірші і видала першу збірку «Волош­ки» (1947). В 1959 разом з матір'ю виї­хала до США, живе в Нью-Йорку. Творчий діапазон письменниці широ­кий. Поетичні збірки: «Росяні зорі»

Діма. Фото 1968 р. Нью-Йорк

(Мюнхен, 1952), «Мить» (Париж, 1955), «Третій берег» (Нью-Йорк, 1963), «Зустріч років» (Нью-Йорк, 1973), «Осіннє мереживо» (Нью-Йорк, 1984). В 1958 у Мюнхені видала зб. на­рисів «День подорожі»; в 1957 — драму про життя і побут укр. діяспори «Пере­саджені квіти», а в 1950—вийшла п'єса «Шлях до свого дому». Пише також для дітей: книжки «М'ячик-скачик» (Па­риж, 1954), «Їжачок» (Париж, 1958), «Кіт-музика» (Нью-Йорк, 1971). Д. — майстер ліричних творів, переважно не­великих за розміром, простих і щирих.

Любов до природи — одна з харак­терних рис світовідчуття поетеси. Віршами проходять згадки про рідну землю. Поетеса добре володіє верліб­ром. До Полтавщини тематично доти­каються поезії «Пам'яті Василя Симоненка» та «Молитва за Григорія», присвяч. уродженцю м. Кобеляки бандури­сту Гр. Китастому. Закордонна критика відзначила «оригінальність строфіки», «експресіоністичну силу пейзажу», «тугу за кращою дійсністю» — риси, що властиві творчості поетеси. Разом з комп. О. ЗалеськимД. створила пісню-марш «Ми роду козацького діти» (Журн. «Тернопіль». — 1992. -№1. " С. 33). В 1992 відвідала Полтаву

Літ.: Енциклопедія українознавства. — Го-ловн. ред. В. Кубійович. — Париж—Нью-Йорк, 1956. - Т. 2. - С. 522; Полт. вісник. - 1992. -№34. — Фото; Рогач П. Світової слави бандурист // Полт. вісник.^- 1994. - 18-24 люг. - С. 5.

ДМИТРЕНКО Михайло (9.11.1908, Лохвиця - 8.03.1997, Дет­ройт, США, похов. на укр. правосл. цвинтарі в Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі) — видатний укр. художник-новатор, майстер іконопису і монумен­тальних настінних розписів в українсь­ких церквах Канади і США.

Михайло Дмитренко.

Нар. в сім'ї лікаря-фармацевта. Навч. у Лохвицькій реальній школі. Закінч. Київ. художн. ін-т, де був учнем Ф. Кричевсь-кого, виставлявся у Києві, Харкові, Донецьку та ін. містах. З 1939 у Львові. Там під час окупації став ініціатором утвор. Спілки укр. образотворчих мистців. (СУОМ). Виїхавши на еміграцію, жив у Канаді та США. Розписами церков Непорочного Зачаття в Гемтреку, Св. Константинау Міннеаполісі, Св. Юра в Нью-Йорку, Св. Михайла в Чикаго завоював славу одного з

найвизначніших майстрів релігійного живопису. І. Яцків назвав Д. «творчим діамантом в нашім народі» і писав, що художник своєю творчістю умів єднати «людину з духовним світом — Богом» (УВ. — 98, 18 січ.). Д. ілюстрував також твори письменників, в т. ч. В. Барки. В Укр. Академії мистецтв (Київ) засновано премію ім. М. Дмитренка за кращу академ. роботу з живопису.

Літ.: Бл. п. Михайла Дмитренка, мистця-ху-дожника // УВ. — 1997. — 23 берез.; Яців Іван. Шануючи чужих, не забуваймо своїх // УВ. — 1998. — 18 січ.; Кулеба-Баринова В. Напоєний соками рідної землі//Час. ~ 1997. — 17—23 квіт.

ДОМАЗАР Сергій (спр. прізв. — Давиденко Сергій Федорович; ін. псевд. — Іван Сагайда; 29.08.1900, м. Пирятин - 18.07.1987, Сідней, Авст­ралія) — укр. письменник і публіцист. Нар. в сім'ї фельдшера. Навчався в Пи­рятин. гімназії. Закінчив школу стар­шин Українсткої Галицької армії (УГА) в Гуті Чугорській, брав участь у боях січових стрільців. Після розгрому УГА повернувся в Україну під прізв. загиб­лого товариша С. Домазара. Тікав за кордон, пережив ризиковані пригоди. І. Кавалерідзе заохочував розвивати талант скульптора. Вів кочове життя, працював то суфлером в театрі, то ко­ректором в друкарнях Харкова і Киє­ва. В 1937 звільнили з роботи, чекав арешту. Оьолод мо­вою, влаштувався викладачем у вете­ринари. інституті. У перший рік оку­пації працював складачем укр. газети в Києві. В 1942 опинився в Тюрінгії на с/г роботах. Потім став складачем укр.

Сергій Домазар.

газети в Берліні. По війні уник насиль­ного вивезення в СРСР і залишився на Заході. В 1947 в таборі для переміще­них осіб ум. Ашафенбурзі вийшла пер­ша книжка Д. «Великі питання», яка є публіціст. розвідкою про майбутній устрій незалежної України. Навесні 1949 з родиною прибув до Австралії. В 1954 оселився у м. Блектавні. Брав участь у громад, та церков, житті, до­писував до газ. «Вільна думка» (Сід­ней). Туга за батьківщиною змусила його кинути цей край, і він три роки мандрував Канадою, Америкою, Євро­пою. Врешті, знову повернувся до Ав­стралії й вибрав місце для осідку на березі р. Непієн в місцевості Емю Плейнс (Рівнина Страусів), яка нага­дувала Україну, Пирятинщину, річку Удай. Там і був написаний його основ­ний твір — роман «Замок над Водаєм» (Мюнхен, 1964), який дав право кри­тику І. Качуровському назвати Д. «од­ним з кількох справжніх прозаїків, що дала еміграція». У цьому творі автор описав своє дитинство і юність, відпо­відно змінивши топоніми рідних місць (замість Удай — Водай, Драбатин — це Пирятин, Любка — Ромодан і т. д.). У 1971 роман вийшов в перекл. на англ. мову. Крім того, опубл. нариси: «Воло­дар сімох морів» і «Реставратори голу­бих мрій» (1969, Сідней). В 1971 вий­шла проблемна мовознавча брошура «Знаряддя мови» (20 с., циклостиль). Мав репутацію знавця укр. мови, во­лодів англ., із якої перекладав («Вбивці» Хемінгуея та ін.).

Літ.: Домазар Гай. Біографія батька. — Австралія, 20.09.1992. — Архів автора; Нитченко Дм. Під сонцем Австралії (3 хроніки мого життя). — Мельбурн: в-во «Байда», 1994. - Т. 2. - С. 359-360; Шумський В. Бл. п. Сергій Домазар // Вільна думка. — Сідней. — 1997. —Липень.

ДОРОШЕНКО Дмитро Іванович (псевд. — М. Жученко; 26.03 (7.04). 1882, Вільно — 19.03.1951, Мюнхен, ФРН) — укр. громад.-політ. діяч, істо­рик, літературознавець, публіцист. Навч. у Варшав., Петербур. та Київ. ун­тах (закінчив у 1909). У Петербурзі був головою Студентської громади. В 1903 брав участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві. Навесні 1905 знову прибув до Полтави і зав'я­зав знайомства з свідомими діячами, а в Прилуках тісно зійшовся з родиною Міхновських. Співпрацював з газетою «Полтавщина». В Укр. Цетральній Раді був головою генерального секретаріа­ту. Працював в уряді П. Скоропадсь­кого (1918). В 1919 емігрував до Пра­ги, де викладав історію в УВУ (1921— 1951) і Празькому ун-ті (1926—36). Написав майже тисячу праць в різних жанрах: журналістиці, публіцистиці, літ. критиці, історії, мемуаристиці. В 1914 у Катеринославлі за ред. Д. вий­шов «Повний збірник творів Т. Г.

Дмитро Дорошенко.

Шевченка». Більші праці: «Пантелеймон Куліш. Його життя й літературно-ромадська діяльність» (1918), «Шевченко як живописець і гравер» (1919), «Слов'янський світ в його минулому і сучасному» (ч. 1—3, 1922), «Історія України 1917—23 рр.»(1930—32), «Василь Горленко» (1934), «Тарас Шевченко. Його життя й творчість» (1942) та ін. Автор мемуарів «Мої спомини про недавнє минуле: 1914—1920» (т 1—4,1923—24) і «Мої спомини про давнє минуле: 1901—1914» (1949). Вичерпно опрацював студію про діяльність полтавського генерал-губ. кн. М. Г. Репніна, в якій князь виступає як оборонець і заступник покривджених панством простих людей і як один із найраніших автономістів України. За словами біографа Л. Білецького, праця Д-ка — «то велика й важна сторінка української національної історії», вона забезпечила йому «поважне місце в Українській громаді, культурі, політиці й науці».

Літ. Білецький Л. Дмитро Дорошенко. — Вінніпег, 1949. — 24 с.; Борщак І. Дмитро Дорошенко // Україна. — 1951. — Париж. — Ч. 5. – С. 374-377; Укр. літ. енцикл. — К., 1990.— Т.2 – С96. — Портрет.

НА ГОЛОВНУ    1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14   НА ПЕРШУ