28.03.35. 
І так з березня цього року відкривається нова сторінка мого тяжкого, безрадісного життя. Опісля довгої і безглуздої тяганини, всебічного знущання та смакування чужого горя так звані політкаторжани зняли мене з роботи, мов стоптану грязь.

Але насправді Не вони втоптали мене в бруд, а навпаки. Правда, вони завдали мені фізичних болів, голоду, як для мене, так і для дітей. Але цим вони наочно довели, як можуть низько падати люди, які звуть себе революціонерами. До якого можна дійти падіння, до якої гидоти, мерзоти, щоб за крихту смачного, що їм кинули, вчепитися в горло чужих дітей, душити, рвати, упиватись кров'ю. Та й взагалі робить те, що роблять і хотять садисти.

29.03.35. 
Захворіла Катерина. Температура 38 градусів о п'ятій годині. Вранці близько 39 градусів. Певно, тиф. Малі поки що в приюті. Що з ними будуть робить надалі, цього я не знаю. Грицько без роботи і дуже неприємно поводиться: сердиться і не слухає. Що ж торкається мене, то я й сам не знаю, що зі мною діється, думаю, як кажуть, до одуріння, і нічого не можу придумати. Що робить? Що розпочать? Куди піти? Кому сказать? То я вже й сам нічого не знаю. Уже від думок аж голова болить.

Іти шукати роботу? Так я не гожусь: хвороба легенів, серця, ревматизм й інші "приємності чудового мого життя". Почати шевцювати? Без вивіски ніхто мене не знає, нічого не принесе. А повісить вивіску, то зразу ж ухоплять за горло фінагенти і, чого доброго, перетнуть горло. Одним словом, становище видалось таке, хоч з мосту - та в воду. Куди не поткнись - той же глухий кут. Хоч сюди - то неволя, хоч туди - то кріпацтво.

Все життя боровся за волю, натужувався порвати окови. І, нарешті, доборовся, що царська неволя здається раєм. А так звана радянська влада гірша всякого пекла. Вийшло, що все життя натужився,, щоб скувати собі міцні кайдани.

Сьогодні купив 35 кіло макухи по 80 коп. кіло. Це, як кажуть, про чорний день. Будем шамать макуху та згадувать мудру голову, під керівництвом якої люди поробились, як собаки. 16.04.35. Роботу ні я, ні жінка не знаходимо. Всюди спізнились. Голод уже дає себе знати. Що буде далі, я не знаю. Ходив кілька разів на рибалку. Кругом невдачі, і тут теж. Завтра, як буде година, попробую знов щастя, можливо, діймаю на хліб.

Становище створюється жахливе. Безглуздий і дикий деспотизм не припиняється. Дика банда так званих будівників соціалізму не припиняє свого шаленого свистотанцю, смакує страждання і смерть мільйонів працюючих. Черги за хлібом збільшуються. За кожним візницею хліба біжать ватаги голодних, більше схожих на примари людей... Нещасна країна! До якої вона дійшла ганьби. Садисти справляють своє дике свято, запиваючи людською кров'ю. 

23.04.35. 
Їздив у М.Перещепину, зустрічався із знайомими, до деяких заходив у хату. Живуть у надзвичайно тяжких умовах, більшість голодує у повному розумінні слова. До того ж голі, хворіють на малярію. Так що працездатних дуже мало. Повна апатія до життя. Живе кожен сьогоднішнім днем. Хто де й що попав - тягне без усякого сорому і страху. А діти шкільного віку - це щось жахливе. Або хапають прямо із рук, або, в кращому випадку, спекулюють хлібом. Мільтони за ними ганяються, як хорти за зайцями. Цікаво: сама держава продає хліб, а селянам забороняє, нацьковує комсомольців та міліціонерів, щоб одбирали на базарі хліб, коли в Кого виявиться більше, ніж дві буханки. 

27.04.35. 
Раніше, за царату, пани любили ласувати хорошою дичиною, яловичиною та свининою, з усього того приготовляли дуже смачні страви. А нам, робітникам, давали, правда, вволю, житнього хліба, борщу та каші, на вечерю галушок. Однак годували з дерев'яних ночов, як свиней. А теперішні пани годують нашого брата по-культурному - з тарілочок. І все то відвареним житом, то - лемішкою з бур'яну. І як велике щастя, дадуть у п'ятиденку на робітника один кілограм сурогату борошна. А самі не сидять без м'яса: споживають кролятину, а дичину їм заміняє м'ясо з "Комінтресту".

Словом, різниця між колишніми і теперішніми панами велика. Недаром же було таке прислів'я в народі: "Коли з пана - пан, то хоч черстве серце, а все ж має. А коли з хама - пан, то ні душі не має, ні серця". І це прислів'я дуже вірне...

Сьогодні здибався з двома односельцями Петром Зайцем та Бадьолою, тобто Калюжним Миною, який був мобілізований ГПУ під час мого арешту для допомоги. Вони стали з радістю до, мене вітатись. Я руку Зайцеві подав, а Бадьолі сказав, що тиснути ту руку, яка простягалась до мого горла, я відмовляюсь. Від чого він був страшно збентежений. Навіть заплакав. І мені, про себе кажучи, його стало жалко. Жалко за те, що він був таким вірним псом, першим активістом. І в, нагороду за все одержав голод, злидні, загибель від голоду сестри, дитини. І на додаток був у тюрмі. Заслужив! Як кажуть, катюзі - по заслузі... 

29.04.35.
Готуються до Першого травня. Крізь примазують, підмітають, як то кажуть, наводять лоск, не дивлячись на те, що біль шість будинків уже тече і поступово руйнується. Але це не заважає, піднімати шумиху... Цілісінький день ганяють робітників і робітниць по вулицях, навчають у ногу ходити. Щоб струнко та ще й зі співом. Із часу до часу кричати царю-батюшці "Ура!". І репетують нещасні робітники, мов і справді раді, що їхній садист Сталін бенкетує в колишніх царських хоромах. І диво те, що таки вдається ганяти абсолютну більшість робітників, робити їх стадом баранів. 

19.05.35. 
Всі дні стояли страшні холоди. Ходив на рибалку, але риба не ловиться. А до того ж і трапилась халепа. Заплив у Коломак, хотів поставити сітку. А тут їхали два п'яних. Забрали мою сітку. Аж на другий день мені вдалося відібрати її назад, але багато довелось попсувати крові. Життя до того похмуре, що не знаєш, де й дітись, крім холоду, голоду, ще й камінь тяжить на душі. У газетах тільки во-співають свого ватажка, я б сказав, директора Всесоюзного м'ясокомбінату з людей... 

ПРИМІТКА УПОРЯДНИКА 

На цьому щоденник обривається. Невдовзі Л.С.Пукась був заарештований і обвинувачений у контрреволюційній діяльності. Вона полягала в основному в тому, що у своєму щоденнику висловлював різку незгоду з політикою партії, гнівно картав її вождів.

Своєрідним прощанням шукача справедливості з рідною землею, з трудовим людом, якого він так любив і за який прийняв стільки страждань, з життям, з нинішніми читачами його щоденника можуть бути рядки  написаного ним вірша: 

Прощай, заплакана Вкраїно, 
Неволі путами повита, 
Прощай, ошарпана й розбута,
У кайдани навік окута. 

<< НА ПЕРШУ    1  2  3  4  5  6  7  8  9  10