23.04.32.
Сьогодні ходив у ГПУ за получкою. Випадково зустрівся з уповноваженим. І Коли зайшов у кабінет, то раптом з'явилося ще двоє: брали в роботу, навіть ганьбили за те, що я не хочу капітулювати. А на останку Васильєв загрожував примуспрацею на копанні ариків. Певно, хижацькі інстинкти Сталіна до сього часу не вгамувались. Він ще не навтішався над білими невільниками із селян та робітників, а має потребу ще поневолити і комунарів-ленінців та колишніх політкаторжан, щоб через їх трупи приступити до безмежного безглуздя...

26.04.32. 
Нарешті сім'я приїхала. І так, неждано, що я від радості трохи з глузду не з'їхав. Ну, слава провидінню, що хоч живі добрались. Нещасні до того схудли, що я навіть не впізнав, особливо дружину, у котрої залишились тільки шкіра та кістяк.

Оце попробували наші люди так скоро спеченого соціалізму! Тепер довго будуть пам'ятати. Мабуть, і в домовині будуть здригатися. Оповідання дружини та дітей вщент руйнують у мені всяку надію на те, що теперішнє керівництво партії дійсно прагне соціалізму. В мене немає зараз ніякого сумніву в тому, що Сталін є дійсно помічник міжнародної буржуазії та всієї знавіснілої контрреволюції. Нині вже його не можна назвати опортуністом... А можна лише приєднати до лику всесвітніх катів, ґвалтівників і взагалі до безнадійно хворих на садизм та людожерство. Не тільки селяни, а й навіть робітники голодують. Селянство дійшло до здичавіння. Тільки й думки і помислу про те, що б з'їсти, їдять всяку дрянь. Навіть падлючину і ту їдять! Школи опустіли. Сільбуди завмерли. Одні лише цепні пси або вовкодави із піною на губах вишукують здобич, нишпорять повсюди, впинаючись у горло працюючих. Не зупиняються навіть перед сиротами-немовлятами. Працюючі гинуть від голоду, ті, хто все життя своє працював, хто чулий був до всякого горя, хто ніс свої знання і труд на користь суспільству, хто весь вік запихався житнім глевтяком та яшною лемішкою і, хоч і несвідомо, а все ж дбав про інтереси держави, нині гинуть у невимовних стражданнях. В тисячу раз гірших, ніж чорні невільники Америки. Оце нині зветься "рухом мільйонів та будовою соціалізму". Але для кого будують соціалізм? Мабуть, для Сталіна з його прибічниками. Виходить, що не соціалізм для людей, а люди для соціалізму та купки епігонів.

01.05.32. 
Сумно пройшло свято 1 Травня. На демонстрацію не ходив. Та й, нічого там робити, бо ще, чого доброго, попав би до церберів. Розказують, що місцеві керівники відгородились від робітничої маси гарматами та кулеметами. Причому на постріл не підпускали до трибуни. Так вони кожен день віддаляються від маси та оточують себе озброєною силою, як і подобає патентованим катам.

Ганебна поразка, комуністів у Германії та тріумф Гітлера. А до цього довела сталінська політика...

03.05.32. 
Сьогодні так, як і вчора, бігаю по місту, висолопивши язичка, шукаю хліба, щоб хоч якось нагодувати голодну сім'ю, вірніше, заткнути 7 голодних ротів...

Життя складається так, що не сьогодні, то завтра стане на весь зріст два питання. Одне -- це те, що пустить по світу сім'ю і цим кинути дітей в обійми ганьби та соціалістичного рабства. І в майбутньому вони будуть здатні лише на те, щоб виконувати без усіляких заперечень чужу волю. Без самоповаги, без думки, без Надії, і без особистого "я".

Друге питання -покласти всьому цьому край!.. Саме край! Бо ж для чого жити, марно тратити час, псувати нерви і доводити все до стану жалю, гідного тварини. Але тварина найнижчого ґатунку і та стоїть безмірно вище, бо вона в своїй шаленій боротьбі залежна лише від природи, а не від подібних до себе. Вона вільна, а я залежний: від природи, від людей, і від безлічі інших причин. І особисто від того, що зветься цивілізацією, культурою і усяким таким- іншим досягненням людства, - і ради чого цілі покоління йшли на страту, на самопожертву. А нині їх мрії перетворились у ганьбу для суспільства, в тортури і смерть...

05.05.32. Написати хіба про те, що хочеться їсти? Так це вже старе... Яка ганьба! Країна сільського господарства, і раптом - без їжі. Докерувались! І це завдячуючи "Імператорській величності". Очевидний факт цієї безглуздої політики... А все ж Сталіну вдається вести за собою сотні тисяч йолопів. Цікаво, на XVI партконференції збирались через рік експортувати м'ясо, а на сімнадцятій про це мовчали. А на ХVIIІ-й, мабуть, поставлять питання про імпорт м'яса і хліба. Та ну Їх! Ляжу спати. Може, хоч присниться, що я пообідав...

09.05.32. 
Навкруги все так мерзенно, що ні про що й писати... А тут іще шлунок не дає спокою, бурчить, бо порожній. А через це і в голові" порожньо. Всі помисли концентруються навколо хліба. В таких умовах не пофілософствуєш...

11.05.32. 
Ходив шукать посади і всюди отримав повне фіаско... І ще, дякувати аллаху, хоч дочка знайшла роботу. Хоч і недорого платять, та, може, хоч знайде для себе чого попоїсти. То й це гаразд.

От коли б ще хлопця куди-небудь помістити та Катюшу, а тоді б уже все було гаразд.

14.05.32. 
Читав постанову ЦВК СРСР про м'ясозаготовку. Вирішили м'яса не експортувати, а робити м'ясозаготівлю в такій кількості, що вистачить тільки нагодувати охоронних собак. Надається всім колгоспам і навіть одноосібникам право продавати і вбивати... На жаль, зазначено, що худобу та птицю. А треба було б написати "безглуздих керівників". Ото було б, по-моєму, вірніше, бо все одно худоби немає. Уже давно перебита, свині та коні передохли, птиця полетіла у вирій, а та, що вилуплювалась в інкубаторах, передохла і відправлена на звалища. Це для того пишеться, щоб показати людям, що ми, мовляв, теж за вас дбаємо.

19.05.32. 
Пайок хліба майже щоденно зменшується. Продукти, не дивлячись на те, що відкритий так званий "Совєцький базар", який мусив би сприяти здешевленню цін, дорожчають не по днях, а по годинах. Певно, скажені керівники вирішили голодом примусити робітників до ударництва та соцзмагання...

26.05.32. 
Одне дивне бажання - їсти. До болю хочеться їсти. А тут ще й діти просять хліба. І, як на зло, ніхто не дає замовлень, не несе нової роботи. А шлунки ж не чекають. Що робити, і сам не знаю. Побачу, що покажуть наступні дні, може, рибалка що дасть. А не дасть, то тоді прощай життя...

29.05.32. 
Якийсь жах! Майже цілий день не їли. Дякувати Віктору: приніс хлібинку, то підживились. А назавтра? Знов ні копійки грошей, ні .хліба, ні картоплі. Отак будуємо соціалізм по сталінському плану.

8-9.06.32.
Історія - за історією. Доньці - невдача. Дружина лається, діти пищать, а більшовицька лінія тріщить: у Німеччині прийшли до впади фашисти. Тепер націоналізм попре щосили. І націоналістична Німеччина почне шукати реваншу в націонал-шовіністичному відродженні...

 20.06.32. 
Ура, сьогодні клюнуло! Одержав замовлення на роботу на 4 дні існування. Тепер загроза голоду на деякий час зникла. Єдине тільки погано, що дружина поїхала на роботу і зараз невідомо де. Чутки немає, бодай, уже десять днів.

21.06.32. 
Сьогодні одержав з України листа. Від Івана, племінника. Пише, що голодують гірше за собак... У моїй Червоногірці є смертні випадки від голоду. Так померли Галактіон і Володя. Щось пише про кури і яйця, та зрозуміти не можу. Певно, видають селянам, щоб розводили курей.

23.06.32. 
Приїхала з роботи з радгоспу дружина. Як кажуть, заробила ноги на холодець.

28.09.33. 
Замало не рік пройшло з того часу, як "благодєтєлі" забрали щоденник, відтоді ж нічого й не занотовував. А пережито так багатої Скілько сліз, скілько крові потекло у синє море, скілько горя, скілько мільйонів передчасно загинули від голодної смерті. Серце стискається, кров холоне. І розум, мов у тенетах, борсається в питаннях та протиріччях: страх, боязнь і сором стискують горло, палять розум, напружують нерви, котрі грають, мов струни рояля, не дають зосередитися думці на питаннях дня.

Події минулого, мов страшний сон, мучать совість. Мов у калейдоскопі, картини минулого змінюють одна іншу: грабунки, прохачі, мертві по вулицях, умираючі з піною на вустах і кров'ю в погляді, зі страшними скрюченими пальцями впинаються у землю. Базари з макухами (бавовняком), кінафом, ішачим м'ясом, а подекуди й людським. Всілякі покидьки, які люди розбирали зі злістю, зі стогоном і бійкою. Далі - черепахи, всілякий бур'ян, що слугував продуктом для людей. Питання політики не існувало. Кожен лише думав про те, як спасти життя. Службовці крали, керівники не відставали, діти вихвачували, старці клянчили, а чесні люди вмирали з голоду.

Я завжди з порожнім шлунком чекав на смерть. Але на щастя чи, може, на лихо, організм занадто пристосований. І голод не зломив, пережив тортури, зневагу. Певне, й переживу ту підлоту, що викликала всі ці лиха. Правда, Душа занадто болить, нерви занадто напружені і дрижать, мов струни кобзи. Зір не може відпочити на відрадних картинах. Кругом - одне лихо. Свистотанок не припинено. Зроблено лише маленьку зупинку, щоб знов, ще з більшою силою розвити сатанинську енергію і доконати решту працюючих. Міжнародна буржуазія справляє свято помсти над працюючими нашого краю. Білогвардійщина із захопленням підносить так звану радянську бюрократію, руками якої вона жорстоко розплатилась зі своїми непримиренними ворогами - робітниками та селянами.

Німецькі націонал-соціалісти використали російський соціалізм на всі сто відсотків. І тепер з жестом середньовічного рицаря виступають за визволення білих невільників. Бо ті конають від злочинів більшовиків-комуністів. Злочинів перед людством, злочинів, яких ще не знала історія людства. Такого масштабу, простору й-глибини. Бо крім убивств і поневолення, додається і компрометація суспільства, збудованого кров'ю і життям мільйонів кращих представників працюючих. Сталінці споганили все те світле, чим жило людство багато тисячоліть. . З часу, коди первісний дикун підняв угору палаючий факел знань, який освітлював дорогу будучим поколінням, і до сучасного філософа люди жили цією мрією. Тепер сталінці її забруднили, загадили і подали у вигляді невільництва і ганьби, охрестивши це іменем соціалізму. Прокляття вам, негідники! Ви здобули собі слави. Але ця слава гірше від іудиної, якою все хрещене людство охрещує підлоту. Ваші імена існуватимуть віки, як уособлення найгіршої підлоти і гидоти!..

<< НА ПЕРШУ    1  2  3  4  5  6  7  8  9  10