ХОЧ СЮДИ - НЕВОЛЯ, ХОЧ ТУДИ - КРІПАЦТВО 
ЗЕЛЕНИЙ ЗОШИТ 

Полтава! 
Така як самісінька Полтава, як і 3 роки тому, така ж тиха, без руху. Але раніш хоч базари пожвавлювали це спокійне місто, а нині базарні площі перетворились на порожні майдани, коли не рахувать поодиноких продавців. Борошно продається стаканами, квасоля бодай не на десяток. Взагалі, щось трагічне. Покупці ходять з котомками, заглядають у торбиночки та склянки, подекуди хвилюються і більш за все лаються. Дають, звичайно, "советскую", "богородицу" із душу... А то попадає й царям. Інші з-під поли показують заяложені шматки хліба і просять за них стільки, що можна було в попередні роки купити теля або підсвинка. Бадьоро лиш ходять мільтони, грубо втручаються у всі суперечки громадян. Словом, у всьому відчувається соціалізм. В установах начальство тримається так же високомірно, як і всюди. Зухваліше, ніж колись, під час колчаківщини тримала себе білогвардійщина. Цікаво, якої б заспівали ці панове на випадок зміни влади? Чи так би пиндючилися, як і тепер. Чи, може б, попіджимали хвости як погані собаки? 

10.07.34. 
с. М.Перещепина Сумніш за все на Україні, то це село. Ні пожежа, ні повінь, ні навіть війна 14-го року не зробили того, що встигла ця зграя натворить за ці три роки. Не кажу про руїни, про купи глини та битої цегли, а іноді й рештки садочків, які нагадують, що тут колись стояли хати і кипіло життя. Не кажу й про те, що немає торгівлі, бур'яном поросли поля, а й про відсутність люду, який почасти розбігся, а решта вимерла від голоду. Живі ж ходять обшарпані, босі й голодні і ніби очманілі. Відсутність волі, жвавості, життя, не чуть гомону, не чуть пісень. Кругом якась тиша, щось похоже на кладовище.

Цікаво, що серед цих руїн я здибався з місцевою владою, із справжньою так званою радянською владою. Тобто головою сільради та агентом ГПУ, який при зустрічі зразу ж потребував, щоб я негайно йшов у райГПУ і взявся на облік. А коли я заявив, що як вільна людина обліку не підлягаю, то він аж підскочив ошпарений, мов пес, і хотів мене заарештувати. І коли я йому довів, що не має права арештовувати без ордера центральної влади, то він тільки тоді опам'ятався і почав уговорювати, що тут, мовляв, недалеко і можна було б і пішки сходити. Так потухло полум'я гніву районованого самодержця.

А другий вибрик влаштував голова сільради, який забороняв мені залишатись на терені сільради. Казав: "Ми знаєм, хто ви. І я не пропущу, щоб якийсь там опозиціонер проживав у районі моєї сільради!" Коли ж я йому твердо довів, що він хоч і голова, але видавать окремі від держави закони не може, і що мусить виконувати ті, що є. То він також хутко згас, як і запалився. Отака в Малій Перещепині влада! 

28.07.34. 
с.Червоногірка. 

Нарешті відвідав рідне село, де пройшли мої тяжкі дитячі роки. Який жах! Я села Червоногірки зовсім не впізнав. Свого рідного села, де родився, виріс, і не впізнав. Степ... Той розкішний степ, де хвилювалось море хліба, буйно поріс бур'яном, зацвів блекотою, осотом, будяками, і так густо - цвітом. Не чути плугатарського "гей". Не чути співу на роботі дівчат, не видно граційних постатей молодиць, не гра сопілка пастуха, не реве скотина, не мекають вівці. Село... Руїни - не руїни, і - хати - не хати. Дерева порубані, садки повсихали, квіти зів'яли. Замість людей якісь примари - не то тварини, не то якісь дикуни, які ще не знають, що таке культура. Одне тільки помітно, що вони переживають "культурну революцію", бо ж недаром не мають ні образу, ні подобія людини. Замість хат виглядають" з бур'яну напівруїни, а то і зовсім - руїни. По вулиці, де раніш курява від підвод здіймалась, нині буйно цвітуть бур'яни, лобода, блекота, лопухи і болиголова. Лише вузенька стежечка нагадує про те, що подекуди тут проходять живі істоти.

Зустрічаю одну примару, здороваюсь. І - о лихо! По голосу впізнаю Оверка. Того Оверка, що так струнко ходив і будував собі гніздечко і вірив у життя, у майбутнє щастя, що із захопленням, як юнак, слухав мої промови про майбутнє. Тепер цього Оверка не впізнати: зігнута постать, зір похмурий, голос замогильний, а, шкіра подібна до темно-коричневого пергаменту. Питаю; "Як живеш? Чим годуєшся?" Відповідає: "Не живу, а доживаю! Учора попався з кілограмом жита, зложили протокола і віддають до суду. Годують вареним житом, та й того дають лише 300 гр. на добу. То іноді сниться панський хліб, який тепер здається за святу паску. Ось так і живу! Чекаю на краще, але знаю, що здохну з голоду, от івсе..."

Зустрічаю другого - Семена Олененка. Те ж саме. І різниця тільки в тому, що цей украв не жита, а пшениці. І вже піджарив, та прокляті не дали попоїсти. Кругом - одна балачка про їжу та про те, хто попався, а кого ще Бог милував. Так "раюють" люди при соціалізмі. А я, дурень, і не знав, який то соціалізмі Коли б знав, що такий соціалізм, то, мабуть би, не боровся з царями та павами, панськими, псарями, а тихенько уминав би галушки з салом та житній хліб з кандьором... 

3.08.34. 
М.Перещепина. 
Ходив оце на степ, дивився на підготовку пару під озимину. Сумна картина: на парах цвітуть бур'яни, люди голі і голодні, ходять, мов очманілі, здається, забули й про свою ролю хлібороба. Всякий дурак ними помикає, жене, куди хоче, а вони мовчки, як автомати, флегматично  виконують дурацьку чужу волю. Немає ніякісінької надії на підняття сільського господарства. Ініціатива в людей убита. Лише шпигуни, котрі ні на що не здатні, іноді підіймають кирпу. Звичайно, так, як шпигуни. А вія стоїть і чекає на зрушника. Хто ж зрушить?

 Не знаю. 

10.08.34. 
Учора знову їздив у Полтаву щодо роботи на панчішній, але дарма. Справа до сього часу не вирішена... Кумейкам страшенно не хочеться бачити мене в Полтаві (вони, правда, не хотіли, щоб я взагалі жив на землі), бо, бачиш, трапилось так, як вони. ніколи не ждали. Під час початку свистотанку. Коли сталінська кліка нацьковувала людину на людину, то вони змушені були виконувати почесну ролю собак-вовкодавів, керуючись виключно шкурним інтересом. А нині, коли становище повинно змінитись, коли зграя керівників на чолі зі своїм ватажком вишукує нові шляхи, щоб вийти із тупика, в якім опинились, то шукають також і винуватців власного злочину, щоб тим себе оббілити.

18.08.34. Чекаю на відповідь із Москви. Що благоволять відповісти колишні соратники по революції 1905 р.? Чи, нарешті, скажуть вони своє авторитетне слово з приводу влаштування мене на роботу при артілях товариства?.. Бо ж жити так, як я живу, не варт. Крім голоду та вічних мук від тягаря над тобою якоїсь дурацької влади, ще дивитись, як твої земляки один одному чіпляються в горло і гризуть, мов оскаженілі пси.

Кругом, куди не глянеш, всюди твориться щось незвичайне. Крадуть дорослі, крадуть діти, І не те що крадуть, а прямо виривають. Правда, всьому цьому навчила влада, яка чорно бере все, що попадається під руки. Ось, наприклад, сьогодні на базарі голова сільради зі своєю зграєю дармоїдів відбирав у бабів крупу, борошенце, шматочки (завбільшки з п'ятак) сала. І всі чорно беруть. А діти беруть із возів, що попаде в руки. Дорослі ж на базарі не хапають, зате вночі лазять по городах, по колгоспних полях, риють картоплю, ламають кукурудзу, соняшник і все, що тілько можна потягти. Недавно ходив ставити пізненько сітку і зустрічав чоловік п'ять із клунками.

І як люди пристосувались! Млинів немає, так вони пристосувались товкти зерно в прилаштованих для нього ступках. І таких, що, не знаючи, ніколи не здогадаєшся, що то - ступка. Коротше, повертаються до стану первісної людини, яка в боротьбі за існування пристосувалась до таких умов, що сучасному європейцю і не присниться. На базарі, наприклад, торгують на очах влади всякими забороненими для продажу продуктами з-під поли. І продають так же чорно, як і крадуть. І ніяка зграя шпигунів не зможе устежити". Одним словом, "культурна революція" на всі сто! Певно, скоро збудують соціалізм і узаконять канібалізм і почнуть шамати дуже ласо з людей сало, м'ясо і ковбаси... 

28.08.34. 
Нарешті-таки на роботу начебто влаштувався, а вкупі з тим і зруйнував той мур, який зачиняв мені шлях до життя. 

30.09.34. 
...Я знов здибався на своїм шляху з тим елементом, який в боротьбі за панування втратив обличчя не те що людини, а навіть примітивної істоти. Я зараз опинився в оточенні так званих партійців та колишніх політкаторжан. І за місяць свого перебування серед цих людей я остаточно переконався в тому, на що здатні ці люди. А здібні вони на яку хоч гидоту і злочин. Люди, що називається, упали нижче нижчого, дійшли у своєму падінні до стану дресированої тварини, що лише здатна виконувати Волю свого укротителя. Власне "я" відсутнє, почуття завмерли, орієнтація в оточенні теж не існує. Ні зневаги, ні пошани, викликаних власними переживаннями, власним почуттям. Зневажають, кохають - все за чужою волею, чужим бажанням.

Аморальність, як кажуть, повна. І це зветься радянський актив! Це той елемент, який мусить перебудувати суспільність і утворити нову мораль, нову етику і, так би мовити, бути натхненником і призвідцем культурної революції. Що в цього елементу лишилось власного? То це - надзвичайна жадоба. Хижацьке почуття побільше захопити благ. А так як грабіжництво санкціоноване і деклароване, то вони і користуються цією нагодою, тягнуть абсолютно все що попало, до себе. І доходять до того, що крадуть один у одного. А коли зненацька кине їм хто- небудь кістку, то вони за неї гризуться незгірше, як пси. Всі їхні вчинки і діла скеровуються тільки довкола матеріальних благ.

Ці всі факти ставлять мене перед питанням: хто вони? Чи це люди в революції випадкові, чи це елемент, який по своєму покликанню мусить бути поповненням карних злочинців...

<< НА ПЕРШУ    1  2  3  4  5  6  7  8  9  10