1.01.34. 
Канув у Лету старий рік! Пройшов, мов страшний еон або кривавий кат, який залишив за собою кривавий шлях, покритий трупами загиблих від страт та страшного голоду. Пройшов з усіма своїми атрибутами: з черепахами, бур'яном, макухою, кінафоним борошном, їжачим м'ясом і, здається, і людським, безглуздою свистопляскою одних і етологом, риданнями та смертю інших.

А що ж несе людству 1984-й рік? Чим він порадує замучене, скривлене горем і болями лице працюючого люду? Чи все ж тим, що й попередні роки? Чи знов доведеться нести тяжке ярмо ганьби й неволі?

"Немає нічого найдостойнішого життя людини, як недоцільний труд", - говорив Достоєвський у романі "Мертвий дім". Так і в нашій країні пресловутого штучного соціалізму люди примушені робить те, до чого в них немає ні хисту, ні бажання. Зграя партійців, що зазналася і йшла через трупи до влади, почала будувати в окремій країні соціалізм. І, як водиться, задумали її індустріалізувати. Набудували заводів, фабрик, як кажуть, за американським методом. Та, здається, мало толку. Бо ж недаром довелось проводити штучні процеси шкідників... Щоб цим самим знищити тих фахівців, які не хотіли жити за наказом, а од часу до часу виявляють своє "я". Наслідки процесів принесли позитивні результати їх організаторам, та, на жаль, індустріалізація виявилась сповільнена. Всі заводи, всі фабрики виявились без душі (як казав Лєрмонтов, "розкішний храм без божества"). Так і тут є багато бундючних стін і димарів, багато гамору і клекоту, особливо палких промов ораторів, а продукції цих фабрик та заводів ціна - ламаний грош. 

Не вдалась історія, зате вдосталь зведено будинків Рамзіна - удосконалені катівні та методи катування і тортур, утворені концтабори. І, можливо, в майбутньому концтабірної системи всієї країни. Недаремно сталінська кліка, розправившись із працюючими, повела наступ і на партію і вже почала пачками розстрілювати низових керівників та рядових членів. Гадаю, коли і останнє вдасться, то тоді вже почнуть знищувати один одного... І це, можна сказати, несе нам юний 34-й рік. 

11.01.34. 
Сьогодні випадково побачив, як виходили делегати партконференції. О, Боже? Що то були за рила! Сором дивитися! Таких ряшок, як тут, я не бачив навіть в Олександрійськім централі. У більшості делегатів обличчя п'яниць і розпутників. Незважаючи на упитаність, вони мали колір жовто-землистий. Понабрякали під очима сині мішки, точнісінько, як у колишніх Іванів" Очі каламутні, погляди злі і сладострасні. І це верхівка сучасного, так званого суспільства. Боже, який жах! Як тяжко і соромно, що я живу в цю ганебну годину, коли все, що краще, чесніше, конає в неволі, у засланнях та тюрмах. А така нікчемність тримає в своїх руках долю всіх працюючих, всієї безмежної країни.

17.01.34 
Мені так хотілось писати про події власного життя та життя сім'ї, але я не можу. А тягне якась гаспидська сила писати про підлоту.... 

19.01.34. 
Я, переконаний, що мене хочуть облити гряззю, тобто хочуть, щоб я капітулював. І переконаний у тому, що опісля невдачі вони почнуть наді мною знущатися: спочатку заарештують, в потім кудись переженуть, а потім - знов. І так без кінця. З цього виходить, що я повинен бути готовий на все.

Але чим я дам відповідь? Що я мушу зробити, щоб припинити над собою знущання? Як уникнути ганьби і тортур? Вживати якихось заходів я не можу. До того ж і безсилий. Лишається лише одне з двох: або покірно нести свій тяжкий хрест, або ж закінчити (ну, як би тут сказати, щоб було реальніше) рахунки з життям. Але тут стоїть питання: яка кому буде від цього користь? Певно, нікому. 

23.01.34. 
Сьогодні день з'їзду, за рахунком 17-го. Як його назвати? То на це я не знаю, що сказати. Говорять, партійний з'їзд, а я б сказав, авантюрницький. З'їхалися бандити, грабіжники, щоб обміркувати справу: яким методом краще надалі проводити роботу, тобто грабунки... 1.02.34. Сю ніч приснився цікавий сон! Я бачив уві сні Столипіна (хоча, до речі, я його ніколи не бачив). А вкупі з ним Леніна, Троцького і ще багато якихось невідомих мені осіб, одягнених у військове вбрання. І коли прокинувся, то Мимоволі став перебирати у пам'яті те, що залишилось з часів 1905-го року. І по інерції дійшов знову-таки до сучасного менту.

Столипін був, без сумніву, маститим державним діячем, який уособлював тодішніх промисловців і якому належить честь (по-моєму, ганебна) ліквідації революції п'ятого року. Цей кат зумів вирішити питання так, як ніхто інший. І дивно те, що він упав жертвою по вині самодержавства. Як це видно із слідства у справі його вбивці Багрова, так і по справі - Кулябко. На жаль, це питання не зовсім висвітлено.

А я знаю зі слів Іващенка, бувшого секретаря Кулябка, який потрапив на каторгу за видачу якоїсь таємниці і, хворіючи на тиф у Красній річці у тюремній лікарні, лежачи поруч зі мною, цю історію передавав так. За півроку до київських свят Кулябко одержав від якогось придворного листа з проханням прибути в С.-Петербург. Але Кулябко велів тому відписать, що за відсутністю часу він (Кулябко) виконати вказане прохання не може. Ця відповідь була послана в порядку приватного листування.

Після цього через деякий час Кулябко одержав телеграму за підписом Миколи II. Отримавши її, Кулябко хутко виїхав. Що там було в Петербурзі, він (Іващенко) не знає. Знає тільки те, що Кулябко приїхав дуже стурбований і весь час після одержання листів з Петербурга і шифрованих телеграм не давав їх нікому читати. Далі він оповідав, як приходив (днів за п'ять) Багров і довго об чимсь говорив із Кулябком. А коли приїхав Курлов і знайомився з усією агентурою, а також Із списками осіб, що мали право на одержання пропуска в театр, то Курлов зупинився на Багрові. І тут велів вийти з кабінета йому (Іващенку). Про що там говорили, він не знає, але здогадується, що Курлов, видно, знав Багрова добре.

Знаючи, що Багров все-таки проник у театр, можна гадати, що Кулябко, не дивлячись на заборону Курлова, не міг не пустити Багрова до театру. Можна припустити, що Столипін був убитий Багровим з волі царя. І коли це правда, то можна припустити таку думку: негідний, нездатний, бездарний і нікчемний Микола II не міг коло себе терпіти таку монументальну постать, як Столипін, бо Микола при своїй обмеженості міг лише кров із народу пити, а не мудро керувати, як це міг Столипін. І він, може, з боязні, а може, із заздрощів, а може, при щирій пораді Сашка Распутіна (Распутін не любив Столипіна) вирішив укокати Столипіна...

Сталін же не так робить. Укомплектувавши апарат такими ж бездарностями, змішаними із злочинами і розпустою, а то й дечим іншим, ганебнішим, він потім силою влади захопив усіх, хто йому здавався небезпечним. Але, знаючи, що керувати без них він не зможе, то він всякими способами старається примусити всіх здібних вимазати собі гімном фізіемордію, а потім і використовувати на всі сто відсотків. Так це трапилось із Зінов'євим, Каменевим, Радеком та іншими "героями"...

При допомозі апарату скликається так званий з'їзд. Але великий ватажок не довіряє і таким делегатам, які пройшли дезинфікаційну камеру ГПУ. Він будь-що хоче закріпити позиції. Піднята негласна кампанія, вербуються капітулянти.

Але народ уже нічому не вірить. І, вмираючи а голоду, глузує над безглуздою політикою обер-авантюрника. Певно, скоро настане і великого ватажка участь Миколи II. І спасти Республіку Рад уже не вдасться, бо чорні ворони вже крячуть над її головою, як над левом, що здихає. Отаке мені приснилось. Краще б не снилось... 

3.02.34. 
Отже, з'їзд відбуватиметься так, як і можна було чекати... А от дивує поведінка трійці - Бухаші, Рикова та Ломінадзе. Тут прямо-таки якась загадка. Ніяк не можу зрозуміти, як ці люди могли дійти до такого самознищення. Якою ціною куплена ця гидотно нікчемна приниза, садистське самознущання, кошунственне попрання свого власного "я". Не кажу революціонера, освіченої людини, а просто людини. Виступи цих хлопців нагадують щось не сатиричне, гумористичне, а щось жахливе, зверхмерзотніше, гидотніше, рабське. Щось таке, що я ніяк не зрозумію, бо я хоч і багато бачив у житті всяких нещасливих випадків, але такого не бачив. Особливо поведінка Бухаріна, який назвав Сталіна фельдмаршалом, котрий має глибокий ум і все таке інше. Мені здасться, що все це злий жарт... Сталін хоч і садист. Самолюбець, але ж не божевільний, щоб вислуховувати такі приторно-солодкі підталимні похвали, від яких мусила б червоніти й дитина. А може, Сталін справді божевільний на манію величності? Тоді це зрозуміло...

Я лише розумію одне, що більш-менш порядна людина, не кажу "теоретик" чи політичний діяч, а навіть рядовий обиватель, який хоч на копійку поважає себе, не опуститься до такого приниження, самознущання та самознищення... 

11.02.34. 
Позавчора приходив уповноважений ГПУ Онищенко за ключем. А вчора якийсь суб'єкт (як видно, циган чи перс) уперто зазирав у вікна. Вийшла дівчина, питає: "Чого треба?" Говорить: "Чи тут заливають галоші?" Відповідає вона: "Тут". Заходить до хати, питає: "Чи зможу залить галошу?" - "Можна". .-"Скільки це буде коштувати?". Я йому сказав. На що він відповів, що дорого. І тут повернувся і пішов. Випадки дуже цікаві, попутно з цим змушують мене бути обережним. 

15.02.34. .
..Липові комунари! Ви куди дивилися? Чи повилазили вам очі, що ви так плямували дійсних комунарів ганьбою зради та висловлювали своїм підлабузництвом покору та пошану перед всесвітнім злочинцем. І раді були за нього драти вгору не тільки руки, але й ноги. Куди ви опустились, в яке багно? В ім'я чого заплямували ганьбою не тільки себе, а й усю компартію, дійсного ватажка працюючих. Подивіться тепер на свою роботу! Радійте і веселіться! Ваша мета досягнута. Ви напились крові вивезених вами на розпуття дітей та заморених голодом мільйонів працюючих. Ви, що тішились перед смертними муками поставлених на пень, на з'їдення мошкари та комарів, жертв. Ви, що примушували переливати з ополонки в річці воду. Ви, хто виривали, вуса, били резиною та підвішували за дітородні органи. Ви, хто годували голодних оселедцями, а потім запирали в одиночку і залишали без води.

І ти, найманий злощасний інженер, що свій геній віддав на винахід зброї катування без ножа й резини у будинку Рамзіна. Ви, хто палили села та саджали в гарячу піч людей, котрі не хотіли йти в колгоспи. Ви, хто вибивали молотками зуби тим, хто посмів сміятись із вашої дикунської затії. Хто у жінок куркулів видавлював плод з утроби.

Ви ганьба країни! Покірні виконавці волі всесвітнього злочинця, садиста, якому місце в острозі, а не на троні, і якого ви увінчали в криваву корону. Ви ганьба і прокляття землі і всієї планети. Ви - покірні холопи, за шматочок кривавого пиріжка, що зненацька кинув вам навклац ваш великий ватажок, ви зганьбили велику мрію, імена тих великих мрійників, що віддавали своє життя, починаючи з Діогена і кінчаючи Леніним. Радійте! Ваша мета досягнута. У Німеччині здійснилось. Гітлер вашими руками задушив компартію... Голосуйте й надалі. Ваш ватажок уже проклав дорогу до Плутона. 

19.02.34. 
І знов стоїть переді мною у всю широчінь питання: хто є винуватцями такого безглуздя, яке відбувається на землі? Люди виною цьому всьому? Чи, може, сама природа? Чи, може, справді, як вважали древні, виною всьому цьому Творець?

Я не вірю ні в якого Творця. Мені здається, що життя не що інше, як рух енергії. Але коли я починаю заглядати в самого себе, то бачу протилежне. І може, це тому, що я мимовільний фаталіст... Мені уявляються якісь фатальні сили, які скеровують моїми вчинками... Всякий раз, коли наближалось якесь нещастя, то я завчасно вже його відчував у глибині своєї свідомості. Я переконаний у тому, що окремі люди зв'язані проміж собою невидимими нитками сполучення... І невільно доводиться припустити спільність нематеріального "я", тобто існування світової душі.

Цікаво те, що коли я був ще малим, то мені здавалось, що я оточуючу природу бачу вже безліч часу. Здавалось, що я був і буду без кінця. Що рух Сонця, Місяця, зірок - все це я бачив ще раніш, до появи мене на світі. Що відтепер вода і вогонь - це все мені відоме, так би мовити, моє. Я все це знав і радів. Навіть пам'ятаю, коли люди побачили комету (звали мітлою) та показали її мені, то мені тоді здалося, що я її колись бачив. Але це було давно, в дитинстві, коли розум нічим не був затемнений.

Або уже в засланні, коли мені показали в Іркутській обсерваторії кільцеву туманність у сузір'ї Великої Ведмедиці, то вона мені показалась прямо-таки знайомою. Тоді я не давав повний звіт своїм діям і вчинкам. І довго після цього всякий раз питав себе, чи це дійсно таке було моє почуття? Крім того, у моїм житті було багато фактів, які примушують, мене до того висновку, що дійсно я існую не вперше, що моє "я" губиться в далекому хаосі минулого. До того ж і дійсність доводить існування мого "я" поза межами мого фізичного "я".

Я також, як і кожна свідома людина, не вірю в абсолютну смерть у природі. Навіть більше того, я припускаю існування і безсмертя субстанції розуму кожного зокрема індивідуума. Але не в розумінні процесу мислення, який є продуктом кровообігу, а первісної субстанції, що гармонує з рухом енергії і що дає початок руху серця та всім рефлективним вібраціям мозку, або ж простіше - інстинкту. І це начало існує поза межами обмеженого буття.

Субстанція "я". Що перебуває не в межах дійсності, може передавати мізку враження (вірніше, відбитки далеких минулих кольорів і дій). Певна річ, що людина є не що інше, як кульове дзеркало, в якому відбивається весь світ, А сама, як можна висловитись, душа є не що інше, як сіль світотворення, яка не обмежується процесом розуміння, а може зливатися з безкрайністю світу. У Всесвіті, по-моєму, існують дві реальних сили, по аналогії рівні. Не скажу дух і матерія, а матерія і рух... В усіх явищах природи відіграють ролю дві сили, два начала. Але явища дають свої позитивні наслідки тільки в тому разі, коди оці сили гармонують проміж себе в одинаковій пропорції. Коли почне переважати одна із цих двох сил, то вже є початок руйнації. Зараустра, по-моєму, правий, коди він висловив думку, що в світі борються два божества, по силі рівні. Лише з тимчасовою перевагою то в той бік, то в інший, що ми тепер звемо коливанням...

Так що "я" - все те, з чого складається природа. А тому я і відбиваю у собі коливання космосу в залежності від хвиль світотворення того або іншого начала. Та цур йому! Бо я, бачу, що не вистачить не тільки місця в зошиті, а навіть мого життя, щоб цю думку довести до краю. Мій мозок уже полохкається свого власного відкриття. 

22.02.34 
Чудеса діються на світі. У газетах надрукована заява Раковського. І заява такого змісту, якої б місяць тому богохранимі бонапартисти не те що не надрукували в газеті, а, гадаю. Що не стали б і читати на своїм засіданні. Характерно, що в 28 р. я теж писав таку заяву Полтавському ОК партії, пленуму, який не соблаговолив навіть зафіксувати її в протоколі. До того ж, і всі бувші ленінці писали аналогічні заяви. Але ж тоді жодна навіть не приймалась до відома. Сьогодні ж Раковського заява друкується в усіх газетах.

 Про те, що таку заяву треба було писати на початку розколу, то це факт. Але нащо потрібна вона тепер? Цього ж і не можу зрозуміти. Мені здається, що іти в партію тепер занадто вже пізно, бо врятувать систему при умовах, що склалися сьогодні, неможливо, бо навряд чи знайдеться хоч одна більш-менш свідома людина, яка б тепер повірила керівництву Компартії. Бо досвід останніх років доказав наочно, фактами: 1) поневолення; 2) система поліцейського адміністрування; 3) перетворення країни у велетенську тюрму; 4) голод; 5) руйнація сільського господарства та занепад. Грабіжницька система склалась повністю, починаючи з політбюро і кінчаючи рядовим партійцем та уркою. І, нарешті, спробою розстрілу партії. І от тепер я себе питаю: "Який же дурень має повірить Компартії в той мент, коли керівником та поводирем її є сталінська кліка?"

28.02.34. 
Цікаво, що, діти не говорять і не думають, як повинні думати діти. Занадто багато в їхніх думках зневіри, безнадійності і, взагалі, того, що зветься песимізмом. Підручники, які читає дітвора, нецікаві і навіть брехливі. Діти часто запитують про те життя робітників і селян, яке згадується у книжках і якого в дійсності ніхто не бачить. Боляче і обидно, що ті які називають себе поводирями всіх працюючих, які прагнуть до великої мети, займаються самою що не є гидотою, брешуть гірше за торговок і завжди називають чорне білим. Про таку підлоту не хочеться й писати. 

2.03.34. 
Під мудрим керівництвом великого ватажка, сіреч Сталіна та його рульового Кагановича, а коли додати ще й Ягоду, то буде трійця, єдиносутня і нероздільна. Один цькує, другий хапає, а третій давить. 

15.03.34. 
"Что вы, отец, так обижаетесь на советскую власть? Вы же на свободе, и вас никто не трогает", - сказала реєстраторша в ГПУ. "Так, я б з великою охотою обміняв би вашу свободу на царську каторгу. Бо там хоч давали хліба і книжок, а у вас цього немає і на волі", - відповів я їй. Три цербери уважно слухали цю суперечку, не проронивши ні слова, певно, дивувались, що деякі люди ще сміють називати речі тими іменами, якими слідувало. Колись, у 1902 р., коли за ініціативою царя та під керівництвом Крушевана був зроблений дикунський погром над євреями, то великий гуманіст В.Г.Короленко написав свій нарис, де сплямував усіх громил і їх натхненників. То його не те, щоб карали, а навіть книжки не заборонили. Другий випадок. Той же Короленко був навіть натхненником на вбивство екзекутора Філонова Кириловим, до чого спричинив того ж Короленка нарис "Сорочинська трагедія". І про це всі знали, говорили й писали. То Короленка за це не судили, навіть не вимагали суду. Газета "Полтавский вестник" лиш обмежилася загрозою божого суду на тім світі за натхнення Кирилова на вбивство. Начебто Короленко предстане вкупі з Філоновим на судилище Бога.

А тепер! Який гуманіст зміг би виступити на захист скривджених, пригноблених, заморених голодом та холодом? Хто б розказав світові, що так звані більшовики-комунари, носителі великих мрій людства, поборники щастя, вивозили немовлят разом із матерями і лишали під хугою серед широкого степу на вірну загибель? Хто б розказав, як вони вмирали? І як круки рвали юне тіло, і розносили кістки ворони. Хто б розповів про те, як саджають людей один на одного у тюрми, як на допитах б'ють, виривають волосся?.. Як ґвалтують і без суду засилають у неволю та карають на горло. Хто б це розповів, то тепер би привідці культурної революції не те щоб скарали на горло тих, хто це розповів, а навіть і тих, хто це чув або читав. Ця зграя, яка іменує себе провидцями великого майбутнього, яка криком кричить, що вони великі ватажки всесвітнього пролетаріату, борці за його кращу долю, це зграя божевільних садистів, диких рабів свого кровожерливого почуття...

<< НА ПЕРШУ    1  2  3  4  5  6  7  8  9  10