- стор. 14 - << НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 |
- стор. 14 - << НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 |
| Часто я вживаю назву Колима і Магадан. Пояснюю: власне Магаданська область і Колима - це одне і теж. Це велика територія на Північному сході Росії. Цей край знаменитий тим, що якось самою природою він відділений від основної частини країни. На сході - це границя Росії і Охотське море, на півночі - це Льодовитий океан, на заході - непролазна тайга і тундра, на півдні - теж гірський ланцюг і тайга. Зимою морози до -55, а влітку гнус і болота. Більша частина року - зима. Не даром говорять: «Колима, Колима, дивовижна планета, дванадцять місяців зима, інше - літо». Багата територія золотом і вугіллям. Уже царська Росія використовувала ув'язнених для видобутку там золота. При Радах ця частина території була під контролем КДБ. Відтіля немає можливості втекти. Єдині ворота - це портове місто на Охотському морі - Магадан. І часто всю цю область називають «Магадан». Від Магадану углиб області веде одна центральна ґрунтова дорога. На відстані 465 км. від Магадана тече велика ріка Колима і часто за назвою цієї ріки називають весь край «Колима». Основне виробництво там - це видобуток золота й основну частину робітників складають ув'язнені. Від холоду рятують величезні завалі кам'яного вугілля «антрацит». Усе, що туди доставляється: продовольство, техніка і т.д., йде через Магадан, а потім по Колимській трасі вглиб. Назад везуть золото і вугілля. У вугільних шахтах працюють тільки ув’язнені. Недарма люди в центральних районах країни вважали Колиму в'язницею. Якщо, наприклад, хочуть сказати, що комусь загрожує в’язниця, то говорили, не «потрапити у в'язницю», а «потрапити на Колиму». А люди, що живуть на Колимі, називають центральні райони країни «Материк». Не говорять: «Він їде в центральні райони», а «Він їде на Материк», начебто Колима - острів, а не частина материка. Морози доходять до -50° -55°, буває і -60°. Але буває влітку, особливо коли полярний день і сонце майже не заходить, повітря прогрівається до +20°. Цивільне населення, а це була більшість таких, як я, що відбули там термін, тоді заробляли на Колимі дуже добре. Платили «північні», відпустку давали 45 днів на рік, але можна було брати відпустку раз у три роки. Там, у Магаданській області, тобто на Колимі, я прожив майже 15 років, а Ніна, Ірина і Лора - більш 8 років. Ірина і Лариса виросли там, подорослішали. Вони, звичайно, могли б більше додати до того, що тут написано. Йшли роки. Ми обоє добре заробляли. У нас уже було 100% надбавки до ставки. На Колимі за кожні пророблені 6 місяців давали 10% надбавки до основного окладу. Ірина закінчила 7 класів. 8-й клас вона училася на Спорному, а 9 і 10 знаходилася в Ягідному, жила там в інтернаті. Додому приїжджала тільки на свята, іноді на вихідні. Там вона і закінчила 10 класів і одержала атестат зрілості. Мені усе-ж таки важко було водити таку велику машину з одним оком і я звільнився з бази й улаштувався водієм на невеликий автобус ПАЗ. Обслуговував лінію Дебін - Ельген - Ягідне - Дебін. Цей автобус був завжди переповнений людьми. Квитки я продавав сам і, звичайно, стільки, скільки було місць, а інше був мій «лівий доход». Так пройшло 8 років, прийшов час вирішувати, як бути далі? На Дебіні ми вже звикли, освоїлися, добре заробляли, був свій будинок. Лариса училася в медичному технікумі, а Ірина вже закінчила школу. Дівчатка були дуже активні, їздили на екскурсії, займалися спортом. Іра ходила з групою туристів по гірських кряжах на озеро «Танцюючих харіусів». А один раз ледве не загинула, поїхавши з групою спортсменів грати в баскетбол у селище Оротукан, це за 60 км. від дому. Коли поверталися назад, водій не справився з керуванням на крутих Колимських поворотах і, не доїжджаючи кілька кілометрів до моста через Колиму, закрита машина упала в обрив, перевернулася і залишилася лежати нагору колесами. Одне щастя, що це трапилося недалеко від селища і допомога прийшла швидко. Почали витягувати з машини потерпілих, одна дівчинка була вже мертва. Ірина постраждала дуже важко, особливо лице, усе було в крові, губи розсічено, очі залиті кров'ю. Як я боявся тоді за неї! Але Слава Богові, вона витримала! Але поблизу не було вищих навчальних закладів, а Ірині треба було учитися далі. І ще одна подія прискорила наш від'їзд із Колими. Якось я подружився з одним молодим міліціонером (він був з мого року народження). Один раз він у нас обідав і розмова зайшла про батьків. Я розповів йому, що давно і безрезультатно розшукую батьків. Він сказав: «Хочеш, я знайду твоїх батьків?». Я не сильно йому повірив, але про усякий випадок написав імена моїх батьків, братів і сестри і відкіля вони були вивезені. Днів через 10 він прийшов і говорить: «Став півлітра. От адреси твоєї матері і брата!» І ми на сімейній раді вирішили виїхати з Колими і по дорозі заїхати до матері і брата в Казахстан, куди вони були виселені.
- стор. 14 - << НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 |
