- стор. 17 - << НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
|
- стор. 17 - << НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
|
| І ще про матір і братів. Вони тепер уже не голодували. Їжі було достатньо. Будиночок стояв на березі Іртиша. В річці було досить риби, потраплялися величезні риби, як соми. Мати точно не знала, скільки в них гусаків. Ціла череда гусаків паслася біля ріки, а на ніч приходили в двір. Корова була теж вимуштрувана: ранком мати її доїла і вона сама йшла пастися. До обіду вона приходила на своє місце в дворі, знову мати її доїла і корова відправлялася на пасовище. Свиня була теж приручена до людей. На ній діти часто каталися верхи. Брат мені розповів одну історію, що хочу я вам розповісти. Раз була в них свиноматка, що теж самостійно ходила пастися. Одного разу вона не повернулася додому. Брат пішов її шукати, але не знайшов і вирішив, що вона, напевно, упала в ріку і потонула. Але через якийсь час свиня повернулася додому, а за нею йшли 8 маленьких поросят. Пізніше з Полтави я потім ще два рази їздив до них у гості. Вони не жили вже в глиняному будиночку, поруч стояв великий новий будинок. У будівлі почувався німецький стиль. Високий дах, вікна зі ставнями. Двір загороджений акуратним забором. Перед будинком посаджені дерева. В Уба-Форпості жило багато висланих німців. І багато хто будували такі будинки. Казахи стали заздрити. І ще.. 28 липня 1980 року в Уба-Форпості вмерла моя мати Марія - Шарлотта Гааг, уроджена Фербер, у віці 84 роки. Там же вона і похована. І сестра Кароліна похована там же. На жаль, у тих краях не залишилося нікого з рідних. На похорон матері я не встиг прилетіти: дорога туди далека і важка. Брат Людвіг теж уже вмер і похований зовсім в іншому місці в Донецькій області. Його дружина Катя теж вмерла. Діти їх живуть у різних місцях. Після 10-денного перебування в матері і брата в гостях в Уба-Форпості, ми на цей раз поплили пароплавчиком до Семипалатинська, а потім потягом до Новосибірська, а потім далі в Полтаву через Москву. У Москві ми зупинилися у знайомих по Колимі і зробили багато покупок. Усі добре приодяглися. У Полтаві усі знали, коли ми приїдемо, і нас зустрічали. Усі родичі Ніни були ще живі. Вісім років Ніни не було в Полтаві, за цей час дівчатка виросли, стали майже дорослими. Коли Ніна 8 років тому збиралася їхати до мене на Колиму, ніхто з родичів їй не співчував. Мати лаяла її: «Куди ти їдеш? Що він, тобто - я, може тобі дати? Ти там загинеш зі своїми дітьми!» Ніхто з родичів не дав їй ні копійки грошей на дорогу, ні шматка хліба. Вона виїжджала рано вранці, так ніхто з родичів не вийшов її проводити, тільки сусіди побажали гарної дороги. Тепер нас очікували. Ніна повернулася із сім’єю, модно одягнена, із грішми в кишені. І тепер кожний запрошував до себе. Ми зупинилися в її батьків. Але не на довго. Відразу купили половину будинку і все необхідне в будинок. Ми привезли із собою 10 000 карбованців, тоді після девальвації 1 карбованець = 1 долар. У вересні ми поїхали з дружиною в П’ятигорськ. Це був наш перший спільний відпочинок на курорті. Почалися будні. Поступово наші запаси скінчилися. Я почав працювати, заробляв мало порівняно з тим, що мав на Колимі. Лариса продовжувала учитися в Медучилищі, Ірина поступила в Педінститут. З'явилися додаткові витрати. Ніна теж пішла на роботу. Лариса через 4 роки стала медсестрою, а Ірина через 5 років - учителькою математики. Обидві сталі працювати, заробляти. Стало трохи легше, але не на довго. Незабаром Лариса вийшла заміж і стала жити самостійно. А потім і Ірина вийшла заміж, але так вийшло, що вона залишилася з нами. Аня народилася і виросла в нас. Коли їй було два роки, Ірина розійшлася з чоловіком і він зник з їхнього життя. Але для Ані в дитинстві я був як батько.
- стор. 17 - << НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 |
