|
У 1991 році на відкриття німецького цвинтаря приїхала перший раз після війни делегація з Німеччини. У складі делегації був обербургомайстер пан Кох з міста Фільдерштадта, один генерал з американської Армії, розташованої в Німеччині, пастор-бішов пан Зорг і як перекладачка Лідія Кляйн. І отут на цвинтар, уперше після майже 60 років, я почув проповідь на німецькій мові. На мене це дуже сильно вплинуло. Я згадав своє дитинство, нашу церкву, нашого пастора. Згадав, як моя мати не пускала мене в ліжко, поки я не прочитаю молитву.
Я тоді не сприймав усе це серйозно, намагався швидше прочитати «Отче наш» - і в постіль.
Але потім згадалися мені всі ситуації в моєму житті, коли вирішувалося питання життя або смерті. І щораз чудесним чином я був врятований. Були це просто щасливі випадки, чи це була Божа воля? - Ці питання тоді прийшли мені в голову.
Потім усе вийшло якось просто. Після проповіді на цвинтарі була зустріч з німецькою делегацією. Пастор Зорг запитав: - «Хто з вас зміг би почитати людям Біблію?» Я погодився. Утворилася «релігійна група» з 12 чоловік і я їх «старший».
Спочатку в нас були великі труднощі. Але саме головне, я сам часто не розумів те, що читав у Біблії.
Забігаючи вперед, скажу, що з цієї релігійно слабкої групи за кілька років виникла стабільна німецька Євангельсько-Лютеранська громада з власним молитовним будинком, піаніно, з дипломованим керівником хору і я став їх пастором.
Трапилось це так. Євангельсько-Лютеранська церква Німеччини організувала в Одесі семінар проповідників, для таких релігійних груп, як наша, а вони тоді вже були в багатьох великих містах України. Я одержав від керівника семінару пастора Клингера запрошення відвідати семінар. Спочатку я думав повчитися тільки один рік, щоб поліпшити мої знання Біблії. Потім вийшло усе трохи не так, як я думав. З 15 семінаристів тільки двоє, я і ще один слухач, говорили по-російському і по-німецькому. І ми стали перекладачами. Так пройшов рік. На другий рік у мене уже з'явився інтерес, та й Клингер просив продовжувати навчання.
У серпні 1994 року в Одесі, після богослужіння в церкві, ми були присвячені в проповідники. А після успішної практичної роботи в громаді, я був присвячений у пастори з правом носити Taler (пасторський одяг), із правом хрестити, проводити причащання, хоронити.
І пастором я мав успіх. Я намагався чесно виконувати свій обов’язок і був визнаний общиною. Коли в червні 2001 року я відвідав общину, мені улаштували такий теплий прийом. Співали мою улюблену пісню «Вечірній дзвін». На прощання 28 липня зібралася ранком уся громада.
І ще про одне. Я думаю, що ви хочете знати про мою віру в Бога. Я в житті переконався, що такого Бога, як я в дитинстві собі уявляв: високий чоловік з бородою, такого, звісно, немає. (Хоча Біблія говорить, що Бог створив людину по своєму образу). Але усе-ж існує в природі вища, для нас, людей, незрозуміла істота, у владі якої ми усі знаходимося.
І це вище, невидиме зором, ми називаємо: «Бог».
...І ще переконався я за усе своє життя, що для кожної людини, у тому числі і для вас, добре вірити у вищі сили, у Бога, якому можна сказати «спасибі», коли нам добре, коли ми не бідуємо, коли ми при гарному здоров'ї. І в якого ми завжди можемо попросити підтримки, коли ми у біді, коли не знаємо, як діяти.
У своєму житті я часто шукав допомоги в цього незрозумілого, у свого Бога. Часто дивом був врятований від смерті. Випадково тоді на тій маленькій станції, коли я сидів у розпачі і не знав, що буде зі мною, я зустрів свого однокурсника? Чи це було з волі Божої? Випадково мене тоді в лісі під час війни дряпнула куля, чи Бог в такий спосіб зберіг мені життя? Випадково тоді, коли я потрапив у полон і мене вели на розстріл, з'явилися 2 радянських винищувача, чи це було з волі Божої? Випадково я в таборі на Колимі міцно заснув і не потрапив до тих 11, яких засипало снігом? Я міг би привести ще багато прикладів, коли «випадок» мене врятував.
А може, це був не просто випадок? Я маю досить прикладів, коли тільки по Божій волі я був врятований. І що я на 86-му році свого життя пишу ці слова, це теж по Божій милості.
І ще хочеться, щоб ви усі знали. Ваша мама і бабуся знала на пам'ять ранкову і вечірню молитви Мартіна Лютера. Один раз, коли я був у неї в лікарні, їй стало трохи краще і вона мене попросила: «Почитай мені що-небудь з Біблії!».
Нехай вона послужить вам прикладом!
1 грудня 2001 року. Bayreuth.
- стор. 19 -
<< НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20 МОЯ МОЛИТВА
|
