|
Село Коптєво було менше, ніж Шидлово, а колгосп імені Тельмана досить міцний.
В той час, коли почалася колективізація, німці ніяк не хотіли йти в колгосп, але коли переконалися, що все рівно змусять «добровільно» об'єднатися, вони стали дружно записуватись в колгосп. Колгоспний лад мав деякі переваги: зникли межі між ділянками, за які часто билися, легше було спільно придбати техніку, наприклад, автомобіль. Уже при мені колгосп імені Тельмана отримав вантажівку, навіть придбали інструмент для духового оркестру, найняли вчителя і через шість місяців у Коптєві гримів духовий оркестр. У ті часи це була велика рідкість. У селі незабаром про мене довідалися по «усному телефону» передавалося: «У нас новий учитель!» Тоді була мода на кожне свято збирати мітинг, або збори, на яких читалася доповідь. Голова сільради був майже неграмотний, колишній партизан, але дуже добра людина. Мене він дуже поважав і завжди просив виступити з доповіддю. Усі ці доповіді були по одному шаблону: спочатку треба було схвалити політику партії й уряду, а потім перелічити досягнуті успіхи, потім поставити задачі за п'ятирічним планом, доповісти про міжнародне становище і у кінці обов'язково сказати здравницю мудрому вождю і вчителю Й.В. Сталіну. Тільки такі доповіді були припустимі і за цим суворо стежили.
Розповім вам один епізод з мого життя тих років у Коптєві. У 1936 році проводився перепис населення. Ланцов, Голова сільради, звернувся до мене: «Іван Іванович, прийдеться вам поїхати в область на інструктаж по перепису населення. І знову побував я в Донецьку на інструктажі. Тоді перепис населення проводився дуже серйозно і ретельно. Утворили комісію під моїм керуванням. Мені виділили в колгоспі коня і двоколку. У будь-який час я міг поїхати, куди мені треба. Готувалися сумлінно і перепис пройшов чітко, без помилок. Я одержав грамоту. Таких грамот я в подальшому житті одержував дуже багато; навіть сюди, у Німеччину, я привіз більше десятка.
І ще один епізод з мого життя там у селі Коптєво. Це було вже в 1937 році, колгосп уже мав духовий оркестр і Ланцов (Голова сільради) вирішив до 1 Травня провести великий мітинг із музикою. Стояла хороша погода, посередині села знаходилася трибуна, поруч стояв оркестр. Зібралося все село і малі і старі, прийшли навіть із сусіднього села послухати духову музику. Маса народу, багато прапорів.
У потрібний час Голова колгоспу піднявся на трибуну й оголосив: «Слово для привітання надається Голові сільради тов. Ланцову». Той вийшов на трибуну і крикнув: «Товариші! Я не великий оратор, але я вам скажу, що сьогодні 1-ше Травня !» - і замовк. Оркестр не грає, думає, що він буде далі продовжувати, а Ланцов повернувся до оркестру і говорить: «Грайте - ж, дурні !». І оркестр заграв. Після цього Голова оголосив: «Слово для доповіді надається учителю Гак Івану Івановичу».
Там, у селі Коптєво, я проробив 5 років. Це були самі щасливі роки мого життя. Я був молодий, міцний, у пошані, любив свою роботу. У селі було багато красивих дівчат. Я останній рік дружив з однією, ми були вже заручені, її звали Соня Штейн.
Шкода тільки, що починаючи з 1938 року всі німецькі школи були переведені на російську мову.
Починаючи з жовтня 38 року багато чого змінилось у моєму житті. Мене призвали до Червоної Армії. Я на це очікував і вважав своїм обов’язком відслужити 2 роки, як і всі інші хлопці країни. Про війну тоді ніхто не міг і подумати. Відносини з Німеччиною тоді були самі дружні.
З нашого села призвали двох: мене і ще одного хлопця. Проводжали нас з почестями. Батьки мої побажали мені успіху на службі. Соня була впевнена, що я повернуся з Армії в чині офіцера. Тоді військовослужбовці з вищою і середньою освітою демобілізовувались у запас з офіцерським званням.
І ніяк я не міг тоді собі представити, що батька і сестру я більше ніколи не побачу, а з мамою і братами зустрінуся через 22 роки в Казахстані.
У ті часи, таких призовників, як я, з освітою, було мало і мене відразу зачислили в саперний батальйон. Туди були потрібні люди зі знанням математики і фізики, необхідно було робити розрахунки при будівлі моста, при підривних роботах, при спорудженні мінних загороджень.
Знімок зроблений у лютому 1940 року
після прийняття присяги. Мама зберегла
цей знімок.
В Армії я теж намагався чесно, добросовісно виконувати свій
обов’язок. Я був міцний, спортивний, з гострим зором. Був нагороджений медаллю «Відмінник РКК». З рідними я мав регулярну переписку і від Соні одержував листи і для неї складав навіть вірші.
Восени 1941 року скінчився б мій термін служби в Армії і я повинен був демобілізуватися. Уже почали до цього готуватися, але, на жаль, почалася війна з Німеччиною. З цього дня для мене почалося лихоліття.
- стор. 3 -
<< НА ПЕРШУ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20 МОЯ МОЛИТВА
|
